Інтерв'ю

– Наталю, розкажіть, хто такий регент і як ви опинилися у цій професії?

– Історія, як я потрапила у професію – особлива для мене. Я дуже любила співати все дитинство і юність. Співала в школі у гуртках, ходила до хору. Але коли мені було років 10, сталася одна річ. Як кажуть: «Випадковості не випадкові». Ми йшли з мамою, здається, з ринку, попри наш храм. І на дошці оголошень я помітила анонс, що до хору набирають дітей і створюватимуть дитячий церковний хор. А я ж люблю співати і хочу співати всюди, де можна. Кажу мамі: «Мам, ти знаєш, я би спробувала». На той момент наша сім’я не була надто воцерковленою і в мене не було бажання співати саме в церкві. Я просто побачила, що себе можна десь прилаштувати зі співом.

Звісно, мені ніхто не перечив, не забороняв. Перше прослуховування було успішним. І, власне, відтоді почалося моє становлення. Через регента нашого дитячого хору Мирона Дацка, який нас чудово навчав, через деякий час я зрозуміла, що теж так хочу. Мені це так подобається, що я би хотіла, як він. Не просто співати, а навчати. Саме перший дитячий хор привив мені любов до літургійної, церковної музики. Регент – це, іншими словами, диригент церковного хору.

«Просто приходити і навчати співати – це замало»

– Чому ви хотіли бути саме регентом, а не диригентом оркестру?

– Я не можу сказати, що мені дуже хотілося бути саме регентом. Після 9 класу я вступила до Львівського музичного училища. Там такого напряму як «регент» не було, але був фах «диригент хору». Диригент насправді може себе проявити в храмі. В храмах завжди є хори і має бути людина, яка провадить ними. Майже кожен диригент потрапляє до церкви. На початку я розуміла, що хочу працювати з хором, але, що це має бути саме церковний хор, не думала.

– Яке місце регент займає в ієрархії в церковній службі?

– Дуже важливе. Кожен настоятель дуже цінує, коли в його храмі є хор, адже, завдання хору – творити разом з отцями спільну молитву. Своїм співом ми стараємося передати свій молитовний настрій людям, які в храмі моляться разом з нами.

– Чи потрібно знати Писання, мати розуміння православ’я і залучатися до церковного життя? Чи достатньо просто робити свою роботу?

– Мені здається, що просто приходити і навчати співати – це замало. Регент повинен бути обізнаним в церковному уставі. До прикладу, проходить святкова літургія, я, стаючи перед хором, мушу знати, які зміни відбуваються, що за свято, що ми повинні співати. Я маю знати, які антифони (діалогічний спосіб почергового співу двох частин хору, що ніби відповідають один одному, – ред.), тропарі (богослужбова пісня, що оспівує зміст церковного свята – ред.). Регент хору обов’язково має бути посвяченим в богослов’я, бодай на рівні мирянина.

– Якими є умови, за якими людина може працювати регентом у церкві?

– Найперше, вона повинна мати професійну музичну освіту, бо без цього собі важко дати раду. Церковні хори в більшості – аматорські. Тобто, співаки, які не мають музичної освіти. Регент повинен заспівати раз, два, а часом і десять разів. Потім – регент хору не може бути не воцерковленим, а просто робити свою роботу. Тим треба жити, це треба любити, себе потрібно цьому посвячувати і любити храм та саме спів у храмі. Без любові до церковного співу – це нічого не значить.

«Витримка – це дуже важливо»

– Кажуть, що регент повинен мати міцну нервову систему, бути впевненим у собі та вміти швидко реагувати на зовнішні подразники. На вашу думку, як?

– Я погоджуюся. Витримка – це дуже важливо, бо я працюю з людьми. І, наприклад, сьогодні ми маємо заспівати богослужіння, а мені пишуть: «Мене не буде», «Проблеми на роботі», «Змінилися обставини». Треба себе тримати в руках і знати, що робити.

[media=2749]

– Хто ці люди, які співають у церковному хорі?

– До Архикатедрального собору святого Юра я прийшла одразу після закінчення музичного училища. При храмі була спільнота молодих людей, які збиралися щочетверга ввечері, після літургії, і священик з ними проводив різні бесіди. Ця молодь була з різних навчальних закладів, різних спеціальностей. Вони це любили – спільні проведення часу. Зараз студенти повиростали, бо ми співаємо разом 12 років. Наразі – це молоді люди, кожен зі своїм фахом. Хтось IT-шник, хтось ремонтує техніку, хтось медик. Якщо ми говоримо про церковний аматорський колектив, то не обов’язково, щоб ці люди були професійними співаками, але, звісно, я не можу долучити до хору людину, яка хоча й хоче співати, але воно зовсім їй не дається. Людина повинна вміти співати, повинна могти повторити за мною, повинна мати слух – щоб я могла щось зліпити з хору. Але хор, який я проваджу – це любителі.

– Скільки людей у вашому хорі?

– 15.

– І саме у ваші обов’язки входить підбирати співаків, обирати які аранжування піснеспівів виконуються хором, правильний розподіл голосів, репетиції.

– Так. Але ви вважаєте, що 15 людей – це багато? Ні, буває і значно більше. Навіть у нашому хорі на початках було 25 людей.

– Скільки найдовше вам доводилося провадити?

– У нашому досвіді – близько 4 годин. Це богослужіння у Великий піст, у п’ятий тиждень посту, у середу ввечері «Утреня з покаянним каноном Андрея Крицького».

[media=2750]

– Як налаштуватися на довгу роботу?

– У нашому випадку – це, в ідеалі, готуватися до співу. У більшості випадків наші співи відбуваються після роботи. Не виходить розспівуватися і слідкувати за голосовими зв’язками. У нашому випадку – це прибіг з роботи, заспокоївся, попив води чи чаю і все. Ми знаємо, що маємо це зробити. Саме тому я і кажу, що виконувати це, як роботу, не вийде. Цим треба горіти і віддаватися. В ідеалі, хотілося б розспіватися, налаштуватися. Але в наших обставинах не виходить.

«Найбільшою мотивацією є людська духовність»

– Чи вам доводиться мотивувати співаків?

– Я, напевно, трішки використовую заохочення – цікавий репертуар, програму, щось нове. А найбільшою мотивацією є людська духовність. Людина потребує молитви, Бога, церкви, і тягнеться туди.

– Робота хору – це допомога під час служби…

– Можемо і так сказати. Хори в храмах найчастіше стоять на «хорах», зверху. По-простому, на балконі. А людину, яка стоїть внизу, потрібно торкнути, зачепити.

– Регент задає тон співу, регулює темп, допомагає хору. Що для вас у цій роботі головне – майстерність виконання чи донесення ідеї?

– Не можу обрати головніше. Я керуюся тим, що це мусить бути в комплексі. Часом можна щиро та глибоко відчувати молитву, але заспівати жахливо. А людина твого нутра не бачить і те, що ти відчуваєш, вона все може відчути через спів. Регент добивається, щоб хористи вникли в музику і текст, пережили це, але і дбає про чистоту виконання.

– Чи були моменти, коли ви відчували, що даєте підтримку людям?

– У кожного регента, диригента дуже гарне місце – перед хором. Тобто, ми бачимо обличчя, очі кожного хориста. Часом бувають такі богослужіння, коли, диригуючи, комунікуєш очима з колективом. Дуже часто можна побачити, як хорист прочуває, дуже старається. Траплялися такі натхненні богослужіння, що ми самі були задоволені. Часто буває таке, що хтось нас чекає внизу і каже: «Так з вами було добре». І це найбільше досягнення – змогти зачепити.

– Хто вас надихає?

– Я завжди давала батькам зрозуміти, що пов’яжу життя з музикою. Коли прийшов час обирати професію, я вирішила стати музикантом. Вони дуже дивувалися, бо в нашій сім’ї немає нікого, хто співав би. Знаю лише з розповідей своєї покійної бабусі, що вона колись десь співала і мій дядько (рідний брат мого батька) співав у якомусь чоловічому колективі.

Але в них це було як хобі, а надихає мене любов до Бога і служіння.

– Чи є мінуси в цій професії?

– Те, що часом потрібно пережити багато стресу, коли в людей не виходить прийти на співи. Думаю, чи буде склад, чи ми справимося… Але нічого не вдієш, бо богослужіння повинне відбутися.

– Як ви ставитеся до того, коли прихожани підспівують хору?

– Взагалі, у соборі дуже важко почути, чи хтось підспівує, бо між нами велика відстань. Але колись ми мали досвід співу в інших храмах –  не можу сказати, що це дратує, але часом заважає. Але загалом, у церковній практиці дуже гарно, коли співає ціла церква. Співати має цілий храм. Але, разом з тим, маємо дбати про чистоту та красу співу.

[media=2751]

«Маємо дбати про чистоту та красу співу»

– А чи траплялися моменти критики?

– Пам’ятаю, як вперше мені, як регенту, зробили зауваження. Здається, тоді ми співали «Отче наш» і чоловікові щось не сподобалося. Він не так відчув. Але, як то кажуть, – усім не догодиш. Він сказав, що не міг молитися. Мене це дуже засмутило. Коли ще не було досвіду, то зауваження були болючими, але цих моментів було не багато.

– Чи сьогодні затребувана професія регента?

– Напевно, не дуже. Я дуже би хотіла нових хористів, але, коли говориш про репетиції, богослужіння, то мало людей відгукується.

– Але церква існує споконвіків…

– Власне, якщо у будь-якій церкві сказати, що ви хочете створити хор, всі будуть раді. Але йдеться ж про набір людей. На жаль, зараз є пасивність.

– Чи відбувається осучаснення церковного хору, чи змінюється репертуар?

– Співаємо зараз сучасні твори авторів, які і в Україні, і за її межами, пишуть гарну саме літургійну музику. Але особливих змін не відбувається в репертуарі. Ми самі обираємо сучасні твори – тим і освіжаємо репертуар.

Розмовляла Дар’я Бура, Радіо Перше