Інтерв'ю

«А что такое кава?»

– Галю, про що твоя спеціалізація?

– Із впровадженням Закону про мову та у зв’язку із певними історичними подіями у нашій країні, бізнес масово переходить на українську мову, переважно з російської і навіть з суржика. І для цього багатьом потрібна допомога, бо існує навіть комплекс лексики, який потрібно перекладати, який був не надто вживаний.

– Тобто, зараз мало взяти на роботу копірайтера, потрібна людина, яка зможе правильною мовою писати необхідні тексти?

– Так. Коли Закон про мову вступив у дію, навіть можна було в інтернеті натрапити на листівки «як правильно говорити». Мало, щоб копірайтер писав тексти, необхідно пропрацювати з персоналом певні ввідні фрази, які людина може використовувати у роботі з україномовним клієнтом.

– Минулого року, згідно з опитуваннями, 79% українців були переконані, що всі громадяни нашої країни повинні знати українську мову. Крім того, 66% заявили, що українська має бути єдиною державною мовою. У цьогорічних опитуваннях, 54% українців схвалюють обов’язкове використання української мови у сфері обслуговування і майже половина українців використовують для спілкування у побуті переважно українську мову. Як ти оцінюєш зміни, які відбуваються в Україні навколо мови?

– Відбувається дуже швидкий процес українізації. Звісно, наприклад, для Львова, це питання не таке болюче, як для центральної, східної України, для Києва. До прикладу, років 7-8 тому, коли я приїздила до Києва, трапилася ситуація, коли замовляла каву і офіціантка запитала: «А что такое кава?». Як завгодно можна сприймати цю ситуацію – як впертість, як тролінг, адже неможливо працювати в цій сфері, жити в Україні і не знати, що таке кава. Зараз ця ситуація максимально неможлива. За пів року у моєму досить вузькому колі (сім кав’ярень, тату салон) в соцмережах перейшли повністю на українську мову. Соцмережі – це ж не офіційний сайт, але, тим не менш, люди вирішують, що це трендовіше, що на це більше звертають увагу користувачі.

5-7 років, щоб українізація стала масовою

– Стереотипно вважається що західна частина України україномовна, а східна – ні. Хоча, всім відомі історичні події, пов’язані і з Голодомором, і з заселенням тих регіонів росіянами, і з навіюванням меншовартості… Але східні і південні регіони насправді україномовні, наприклад, у селах. Є багато людей, які вважають, що насильною українізацією нічого неможливо добитися. Скільки років, за твоїми прогнозами, ще знадобиться, щоб питань навколо мови у нас не виникало?

– Це ще триватиме певний час. Певний відсоток людей ще може спекулювати цим питанням. Бачу з практики інших країн – Литви, Естонії. Попри те, що там політика щодо мовного питання досить жорстка, є певний сегмент людей, який весь час підіймає це питання і спекулює цією темою. Скажімо, якщо в Естонії в клініці буде напис естонською, англійською і російською в обов’язковому порядку, то в Україні нас би це вже здивувало, якби приватна клініка дублювала напис російською мовою. В нас ці процеси відбуваються навіть швидше. Гадаю, років 5-7 ще потрібно, щоб українізація стала масовою. В Україні вже, якщо публічна людина, засновник бренду чи блогер виступає проти української мови, все дуже швидко обвалюється.

[media=2588]

– В певних моментах українці навіть агресивно реагують на ту ж російську мову і розпочинається хейт…

– Хейт хейту різниця. І ситуація від ситуації відрізняється. Ми, звісно, не хочемо звертати уваги на те, що деякі люди вчаться спілкуватися українською. Спостерігала за ситуацією, коли в офіціанта траплялися російські слова, а клієнт почав його сварити. Я противниця цього. Якщо людина старається, її варто підтримати, підказати. Але, якщо людина відкрито виступає проти української мови в Україні, проти України і української культури, тут хейт просто буде, тому, що треба захищати своє. Ця країна багато чого пережила і переживає – революції, війну. Ми ж кров’ю платимо за це все.

– Ти часто у соцмережах пишеш певні цікавинки і правила мови, допомагаєш її вивчати. Наскільки це благородне заняття – навчати української мови в соцмережах?

– Це не робота, а, скажімо, волонтерство, просвітництво. Я просто розповсюджую знання про мову. Є відгук від людей, які починають цікавитися речами, якими раніше не цікавилися.

«Працюю приблизно з десятьма мовами»

– Звідки черпаєш інформацію про мову?

– Я працюю приблизно з десятьма мовами. Вони в мене не всі в активі, декількома я можу написати текст, декількома зможу порозумітися в магазині, але я вивчаю історію мов, етимологію слів. Багато речей є з давньогрецької, з латини, з германських мов. Я знаходжу до мови науковий підхід. Секрет у книжках і науковцях, які до мене все відкрили. Є чудові українські науковці – Юрій Шевельов, Агатангел Кримський. Я намагаюся це все студіювати, вивчати.

– В мережі можна знайти інформацію, що точно сказати, коли зародилася українська мова складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюха, українська сформувалася ще у Х-IV тисячоліттях до нашої ери й походить із санскриту. А в своїх текстах ти пишеш про багато запозичених, споріднених слів з тією ж турецькою…

– З цим питанням складно. За принципом науки, існує багато суперечок. У цій сфері також є так звані «диванні експерти». У мене була переписка з людиною, яка доводила про масонів і рептилоїдів, і про походження мови від них. У нас немає писемних згадок про 4 століття. Хоча є вчені, які намагаються довести переплетіння мов із скіфською, половецькою. Це логічно, що будь-які народи, які тут проживали чи проходили через нашу територію, вплинули на нашу мову. Та українська мова, яку ми знаємо сьогодні, вже існувала у 15-16 столітті, її основи були закладені на Русі, в Києві. Це те, що ми можемо довести. У Софії Київській на стінах є написані українські слова – тут закладено підвалини української мови, яку ми зараз знаємо.

– Чи є підводні камені українізації сфери обслуговування?

– 15 років я прожила у Львові, хоча сама з Херсонщини, і раніше я була дуже категоричною у питаннях мови – тобто, не приймала поблажок до тих, хто з тих чи інших причин не міг говорити українською. Зараз, у Києві, я трохи стала м’якшою. Розумію, що власник бізнесу може бути із повністю російськомовного середовища. До прикладу, маю проєкт, пов’язаний із автомобільним сервісом. Тут справді потрібно перекладати пласти лексики. Таким людям потрібно просто допомогти. Головна складність у тому, що в певний момент власник бізнесу повинен звернутися до стороннього спеціаліста, який допоможе з цим.

— А найлегше в цій справі що?

— Люди відкриті. Багато ж людей до Києва переїхали з регіонів, які є цілком україномовними. До прикладу, хоче людина заснувати власний сайт, відкриває кілька на свою тематику, а вони російськомовні. Люди готові працювати, але часом навіть підглянути як робить хтось – немає в кого. Власне, цих перших я і створюю – людей, які задають тон на українське в сфері послуг.

Спочатку треба вивчити лексику, а граматика додасться

– У нашій мові, до прикладу, є три форми майбутнього часу: проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти). Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер («дихлордифенілтрихлорметилметан» – це хімікат для боротьби зі шкідниками). Які ще можеш розповісти цікавинки української мови?

– Якось я була в одні компанії з турком і американцем. Говорили про те, що турецька має три ступені віддалення предмета: «bu» – цей, «şu» – той і «o» – той, але який знаходиться далі ніж «şu». Американця це дещо спантеличило, бо у них є «this» і «that» – «цей» і «той». Він у мене запитав, як в українській мові. А я хотіла швидко відповісти, мовляв, теж «цей» і «той». А потім задумалася. В нас: «ось цей», «оцей», «цей», «той», «тамтой» і «аж тамтой». Це ж не просто розмовні слова, а ті, які є в словнику.

Два місяці тому почала вчити турецьку мову. І наштовхнулася на цікаву річ. «Індик» в них «hindi», я зацікавилася, чи пов’язано це з Індією. Англійською «індик» – «turkey» – майже як Туреччина, тільки з малої літери пишеться. Почала розкручувати цю історію і шукати, як так вийшло. За одним словом можна історію торгівлі вивчати. Турки в середні віки продавали птицю зі сходу і Африки в Європу. В 16 столітті європейці відкрили Америку, думаючи, що це Індія. Побачили подібну птицю і почали її називати «turkey» – «турецька курка». А от коли почали виловлювати і передавати назад в Європу, то, думаючи, що відкрили Індію, назвали її індійською – «hindi». Уже у Франції ми бачимо цю птицю під назвою «poulet d’Inde», тобто «птиця з Індії». Звідти воно і до нас перейшло, дещо зміненим – «індик».Але цю теорію трохи псують нідерландці, які називають індика «Kalkoen» – «курка з Калькутти», ніби уточнюючи, про яку саме Індію мова.

Цікава історія з «краваткою», тією, що в нас ще «галстук». У Франції служили хорватські наймані піхотинці, які були звільнені від обмежень на розкіш і вони доволі яскраво одягалися і носили яскраві хустки. І у Франції ці хустки з часом почали називатися «cravate» – «хорват». І так воно модифікувалося, поки через усю Європу, через Польщу, не дійшло до нас і не стало «краваткою». А це просто хустка, яку носила певна національність людей. Це все про те, наскільки мови переплетені і як одна культура впливає на іншу, наскільки наша мова наповнена цим. Наскільки ми європейці по справжньому.

[media=2590]

– Володіючи лише українською мовою чи можливо вивчити іноземні?

– Варто звернути увагу на спільну лексику. Варто почати говорити, але я за те, щоб спочатку вивчити лексику, а граматика додасться. Важче, ніж в українській навряд чи знайдеться. Зазвичай я проводжу аналогії з європейськими мовами, бо там ми дійсно споріднені. Але, вивчаючи зараз турецьку, помітила, що «риба» в них «balık». В нас теж є слово «балик». Так, це в’ялене м’ясо, але рибу колись так само в’ялили, і воно перескочило на м’ясо. Варто трохи заглибитись в історію мови і зрозуміти певні процеси. Я не вірю у мотивацію вивчення мови. Тобі це або потрібно, або не потрібно.

Суржик є різний

– Скільки ти радила б часу присвячувати вивченню іноземної мови?

– Дуже важливо занурювати себе в пісні, в серіали. Навіть, якщо зовсім нічого не розумієш. Є серіал «Друзі», перекладений всіма мовами і оскільки люди його зазвичай переглядають десятки разів, можна здогадатися про що йдеться. Є така теорія, щоб глибоко пізнати мову, потрібно щодня вісім годин займатися впродовж півроку. Щоб просто говорити і при умові, що не знаходишся у мовному середовищі, я би радила 10-15 хвилин щодня присвячувати новій мові.

– Як діє занурення в мову, якщо ти все одно нічого не розумієш?

– Як на дитину. Одна моя знайома викладачка говорить, що потрібно хоча б раз на тиждень кілька годин в навушниках присвятити прослуховуванню мови, яку вивчаєш, з субтитрами цією ж мовою. Так, принаймні, почнеш розрізняти слова. І так формується звичка до мови. Ми ж коли народжуємося, теж не знаємо жодної мови, але ми чуємо, слухаємо і в певний період починаємо говорити. До того ж, говорити грамотно, не плутаючись в часах і словах.

– Як ти ставишся до суржика і до діалектів?

– Суржик є різний. Письменник Остап Українець каже: «Якщо ви скажете «конфЕта» десь у Вінницькій області – там це сприйметься нормально, оскільки, там говорять так століттями. Якщо ви скажете так у Львові, це явно буде суржик, бо тут так не говорять». В моєму місті дійсно всі говорять суржиком – українські слова на російський штиб і навпаки. У центральній Україні не говорять мовою, ніби вони щойно з Шевченківських читань, але вони говорять українською. Так, у тій мові є вкраплення з російської, от, слово «побалакаєм». Але це не можна хейтити. Та є суржик, який слухаєш і хочеться вийти з кімнати. Це потрібно викорінювати. Суржик – це природно – це факт, а не незнання мови. В інших країнах теж таке є. В Тоскані не все розуміють, що говорять в Неаполі. Діалекти – це теж нормально, так є і так буде. Це характер того чи іншого регіону. Так живуть всі народи, і ми не унікальні. Це різноманіття і тема поспілкуватися.

– Чи маєш улюблені українські слова?

– Люблю цікаві слова. Робила якось опитування, чи розрізняють люди запозичені і незапозичені слова. Цікаво вийшло із словом «філіжанка». Багато моїх знайомих з Галичини вважає, що це питомо наше слово. А насправді слово походить з перської فنجان (прочитати приблизно можна як [фенджан]). Але українська запозичила його з тюркських мов, найімовірніше з турецької і/або кримськотатарської (де вона вимовляється напрочуд м’яко [фільджан]) разом із всією “кавовою” лексикою першої хвилі, і в нас воно стало “філіжанкою”. Люблю слова, в яких є гарна, закручена історія.

Розмовляла Дар’я Бура