Інтерв'ю

Орест Зуб – мандрівник, онлайн-підприємець, блогер. Він відвідав понад 100 країн на 5 континентах. В програмі «Інтерв’ю на «Першому Західному» він розповів про те, як відвідати всі країни світу, та не витратити на це мільйони гривень.

– Оресте, ти людина, яка відвідала 128 країн. Переглянув твою стрічку: цього року в тебе набагато менше країн, ніж в попередні роки. Це через коронавірус, так розумію?

– Великою мірою, так. Коронавірус заповільнив всі ці подорожі, але ні в якому разі їх не зупинив. Моя мета – відвідати всі країни у світі. Ясна річ, після першої сотні це вже робити є складніше. Тому ритм трохи менший. Але я намагаюсь невпинно йти до цієї мети.

– Як ти обираєш наступні країни? Сідаєш за стіл і кажеш: це буде Танзанія…

– Пріоритет – за новизною. Має бути нова крана. На цьому мій фокус. Якщо скажімо в мене є вибір: полетіти в Сан Томе і Принсіпі, або знову у Туреччину, де я вже був – то пріоритет за новою країною.

Друге – це наявність логістичних шляхів туди потрапити. От наприклад, я потрапив недавно в Кабо- Верде. Туди з точки зору ізольованості цієї локації, добратись не просто, дорого. Але через те, що туди були недорогі квитки – 250 євро з Лісабону і назад протягом обмеженого періоду часу, я подумав: це нова для мене країна – я купую квитки і лечу. Таке поєднання новизни і конкретних можливостей.

– Останнім часом з відкриттям Шенгенського простору – легше стало літати?

– Однозначно. Всі це дуже добре відчули. І я дуже радий, що нам зняли необхідність шенген-віз і підписали договір про «Відкрите небо».

                                     Де хотів би жити

– Із 128 країн, чи була та, де хотілося б залишитись?

– Однозначно, що є багато країн, які дуже комфортні для життя.  І де би я з легкістю міг мешкати. Серед них: Іспанія – дуже комфортна країна. Загалом я вважаю Західну Європу комфортною для життя. Крім того, я дуже добре себе почуваю в Туреччині. Дуже класна країна Таїланд. Жити в іншій країні зараз не проблема, світ глобалізується, відстані зменшуються.

Мені ще клімат важливий. Я не переношу жаркого клімату. Я – більш континентальна людина, хоча моя дружина – більш прибережна. Але незважаючи на цей плюралізм можливостей, а я проживав і в Мексиці 4 місяці, і на Балі – 2 місяці, і в Індії – 5 місяців, я зробив свідомий вибір – жити в Україні. Тут дуже комфортні умови з точки зору ціни і якості. Україна знаходиться в центрі світу в плані логістичному: 8 годин в Північну Америку, 8 годин – в східну Азію. Я проживаю у Львові, в мене тут є квартира, бізнес, сім’я. Я вважаю, що в нас чудові історичний час і економічні умови, щоб реалізовуватись саме тут.

– Ми записуємо програму на початку листопада, коли погода змінюється на дощову, снігову і холодну. Тому багато глядачів думають: а я би з радістю на зиму кудись би поїхав. А було в тебе таке, що ти хотів втекти з цієї країни, лише ступивши з трапу літака?

– Та ні. В кожної людини трапляються ситуації, коли тебе все «задовбало», сіра буденність  і ключ полягає в зміні діяльності. Тобто, коли ти живеш доволі повним життям і в тебе є стандартна робота і стреси, сварки, але поряд з тим в тебе є: подорожі, хобі, внутрішній розвиток – тоді ти можеш гармонійно балансувати і місце поживання не є ключовим для цього.

– А яка подорож була найгіршою?

– На Балі. Всі на Балі хочуть поїхати, а я розірву шаблон. По-перше, друзі, не плутайте Балі з Мальдівами. Балі – це не є райський острів з голубою водою. Це є вулканічний острів з чорним піском і з хвилями по 3-5 метрів. Там нема, де плескатись в воді. Це – перше. Друге – це є густозаселений острів з величезним рухом на дорогах. Ясна річ, в нього унікальна культура, це індуїстський острів посеред найбільшої мусульманської держави світу – Індонезії.

Але водночас комерціалізація вже дуже сильно прибула на цей острів: туристи на Балі їздять вже понад 100 років. Чому я вважаю поїздку на Балі найгіршою, бо саме там я підхопив лихоманку Денге, і 5 тижнів з 2 місяців я просто хворів.

Такі речі мають ключову роль: погода, люди, яких ти там зустрів і твій особистий досвід.

[media=2769]

– Хворіти в іншій країні, напевно, це коштує багато грошей і є багато ризиків?

– Однозначно. Тому завжди треба робити страховку собі. От на Балі той самий приклад. Я досягнув такого етапу, що я не зміг встати з ліжка. Там потім побічні показники погані: розріджується кров. Але в мене була добра страхова компанія, я навіть нічого не платив. Страхова оплатила послуги клініки: по 450 доларів в день. Умови були дуже класні: мене доглядали, мили.

– А які твої перші три враження по країні, щоб ти вирішив собі: сподобалось чи не сподобалось?

– Я це відчуваю. Я шаблонів ніяких не ставлю. Я приїжджаю, поселяюсь в готель, ходжу по вулицях, знаходжу заклад, де «тусуються» місцеві люди. Я люблю брати транспортний засіб напрокат: мотоцикл або автомобіль, щоб поїхати подивитись місцевість. І вже тоді відчуваю: зайшло чи не зайшло.      

[media=2772]

                              Найбільш незвична країна

– Яка найбожевільніша країна, в якій ти був?

– Україна –  божевільна країна. В нас багато цікавих процесів відбувається, тут відчуваєш розвиток історії. І я відчуваю приналежність до змін. Для мене це є важливо, як ти включаєшся в різні соціальні рухи. Я не уявляю, в якій іншій країні я би міг приїхати і бути за два кроки від людей, які приймають державотворчі рішення, або брати участь у класних проєктах. Тут, в Україні, як маєш бажання, ініціативу – бери роби і все вийде. Тут є дуже багато можливостей для самореалізації.

 А поза Україною, така «крейзанута»… мабуть, Індія. В 2019 році я вперше поїхав за межі Європи. Я був молодим пацаном. І уяви ситуацію, що молода людина, яка ще тільки формується, потрапляє поза межі цивілізованого суспільства в абсолютно іншу, незрозумілу культуру, де інші запахи, інший ритм життя, де ти виділяєшся серед маси інших людей. Це був культурний шок. Але за 5 місяців, дивлячись на мою ходу, якою я йшов, до мене вже ніхто не чіплявся. Вони бачили, що я вже як місцевий.

В нас пригоди були різні: наприклад, коли в річку Ганг заходиш, а поруч тіла пливуть. Також ми з моїм товаришем потрапили на день народження Далай Лами в місті Дхарамсала, що є основною локацією для біженців з Тібету. Ми на мотоциклі подорожували по Гімалаях. Ми відвідали Кашмір під час комендантської години. Тобто, Індія – це те, що дасть вам нормально «прикурити». Основний слоган туристичної індустрії Індії «Іncredible india» (Незвичайна Індія) – от десь так воно і є.

– Чи були випадки, коли тобі реально було страшно за своє життя?

– Було таке. Декілька разів. Зазвичай страшно стає в транспортних засобах. Якщо говорити про ризики для людей, які бояться подорожувати, то найбільший ризик подорожей – це потрапити в ДТП.

Але коли говорити про усвідомлений страх, то я мав таку ситуацію в Африці. Я подорожував країнами західної Африки і скориставшись затишшям громадянської війни в Малі, я проскочив туди, бо хотів відвідати історичне місто Дженне, де знаходиться найбільша глиняна споруда у світі. Я туди потрапив, мені консул дав візу і сказав, куди можна їхати, а куди не можна. Я з’їздив і вертався через безпечне, на той момент, Буркіна-Фасо. І так вийшло, що я прийшов на кордон після обіду, коли вже весь транспорт зупинився.

[media=2770]

І тут проїжджає вантажівка, я до них заскакую, як автостопер, і ми їдемо. А там по Сахарі 25 км нічийної території між пунктами пропуску. І за 5 км до Буркіна-Фасо вони кажуть: «Ти виходь, а ми собі в дюни». Напевно, якісь контрабандисти були. Я думаю, ок, починаю йти. Третя година після обіду, спека, пече, Сахара, через міражі проглядаю прикордонні пости. Я підходжу до них, радісно махаю і бачу… як військові починають вибігати з іншого приміщення: беруть мене в кільце, направляють на мене свої автомати і щось кричать французькою мовою. Увійшовши в їхнє положення, їх можна зрозуміти: я би теж здивувався, якби побачив білу людину в шортах, яка пішки йде з країни, що воює.

Годину часу я витягував їм всі речі з рюкзака, по одній, і показував. І вони дивляться: не шпіон, не військовий, якийсь чоловік, не сповна розуму. І тоді вони мене посадили, відвезли в найближче село і кажуть: «Хлопче, найкраще йди звідси».

                                 Як спланувати подорож

– Коли ти мандруєш, ти обираєш операторів поїздки через букінг-сервіс чи тревел-агенції?

– Є різні види подорожей. В більшості випадків я подорожую з моєю дружиною. В нас є домовленість, що якщо є країна, куди моя Мартуся їхати не хоче – я туди їду сам. Буває, що я подорожую самостійно, буває, що з друзями. Бувають і туристичні агенції і бувають самостійні поїздки. Я не нехтую турпакетами. Є випадки, коли туристичний пакет значно ефективніший, ніж самостійна подорож. Приклад. Минулого року ми полетіли під час коронавірусу в Домініканську республіку і нам це коштувало 2 200 доларів на двох на два тижні. Сам би ти навіть не добрався туди, а це був прямий чартер.

– Наскільки складно людині, яка їздить у відпустку один раз на рік, скласти для себе маршрут, забронювати квартиру і так далі?

– Насправді – не складно. Людина, яка має телефон, може це без проблем зробити. Тоді, коли я ще тільки починав свою блогерську діяльність і мандрувати, то було: Оресте, а розкажи, а як… Зараз це вже доступно кожному.

– Як побачити, що в турагенції тебе дурять: намагаються продати тур надто дорого?

– Поняття не маю.

[media=2773]

– Поїздки і подорожі – це дорого. Скільки ти заробляєш і на чому?

– Дозволь мені це приберегти для себе. Я тобі скажу приблизний бюджет, з яким подорожую. Для багатьох людей це може стати неочікувано, але я намагаюсь втиснутись в своїх подорожах в бюджет, приблизно, до 2 тисяч доларів на місяць. Мова йде про довготривалі подорожі. Здається, ніби це велика сума грошей, але пригадайте скільки ви грошей потратили під час своєї минулої подорожі. Я більш ніж впевнений, що людина, яка їде на тиждень десь в Європу, 1 тисячу доларів витрачає. Але я маю підходи, як можна це оптимізувати. Плюс треба розуміти, що я подорожую по 6 місяців в році. 

– Топ-3 порад, як можна зекономити під  час закордонної подорожі.

– Я хочу, щоб кожен думав про бюджет подорожі, опираючись на три речі, статті витрат у подорожах, вони співпадають з базовими людськими потребами: дах над головою, харчування і логістика. Розклавши це, ти собі можеш створити матрицю витрат: безкоштовний формат, дешевий формат, стандартний формат, дорогий формат.

Безкоштовний формат – це друзі, намет. Дешевий формат –  це хостел, стандартний – готель. Транспорт: безкоштовний – це автостоп, дешевий –  громадський транспорт, стандартний формат – таксі. Харчування дешевий формат – це магазини,супермаркети, стандартний – локальні кафе, дорогий – ресторан. І на основі цих варіантів ти підбираєш рівень подорожі, який тобі підходить.

Найефективніший спосіб економити без втрати якості – це не харчуватись в дорогих ресторанах. І взагалі, коли я згадаю найсмачнішу їжу, зазвичай, це була найпростіша їжа. Коли якийсь дядько на вулиці, при тобі готує. Вона найсвіжіша, як правило, є. Що ти поїси за 30 доларів, що за 5 – в плані білків, вуглеводів – це може бути те саме.  Тобто, лайфхак – не харчуватись в ресторанах.

Друге: я рекомендую трохи більше заплатити за проживання. Чому це важливо? Тому, що ти там висипаєшся, відпочиваєш, і це впливає на твій добробут і подальше сприйняття інформації.

Стосовно транспорту – треба дивитись. Дуже часто люди, коли намагаються зекономити на транспорті, беруть автобус. Але автобус їде з трьома пересадками і поки ти доберешся до готелю – пройде 4 години. І ти вже пів дня втратив. Тобто, тут вже треба дивитись загальну картину. Якщо громадський транспорт якісний – супер.

[media=2774]

                                    Найсмачніша кухня

– Ти так захоплено розповідав про їжу, що я тебе мушу запитатись про те, де є найсмачніша їжа, крім України?

– Мені, наприклад, більше подобається близькосхідна їжа. Це арабська,турецька, єврейська їжа. Це оці хумуси, кебаби.

– А яка найдивніша страва, яку ти їв?

– Це був 2014 рік. Ми з дружиною тільки одружились і поїхали в медовий місяць на 6 місяців. І першою точкою призначення був Гонконг. Там ми зупинились в хлопця, якого кількома роками раніше приймали у Львові по «каучсерфінгу». Ми до нього заїхали, і в наш останній вечір він запросив нас в традиційний китайський ресторан. Це був такий величезний простір, нібито готуються на весілля на 1 000 людей, стоять столи рядами, червоні  скатертини, акваріуми з незрозумілими тварюками. І він каже: «Дозвольте мені все позамовляти». Ми такі – ок. І це був той випадок, коли ти не міг їсти нічого з того, що принесли. Це були незрозумілі частини якихось тварин: нутрощі, хрящі. Тобто, це була дуже вже традиційна китайська їжа.

– Топ-3 локації в Україні, які би ти порадив іноземним туристам.

– Мені дуже подобаються подільські товтри. Це регіон, де Дністер формує каньйон. Для іноземців це буде абсолютно щось новеньке.

Друге: це Бескиди між Східницею і Туркою. Ці райони дуже самобутні,класні бойківські терени. Зараз там побудували дороги – і це просто WOW!

Третє: в середній течії Дніпра є гарні частини: Горішні плавні. Також між Кременчуком і Дніпром.

Використані фото: blog.i.ua, tsn.ua

Підготувала Вікторія Прихід за матеріалами «Інтерв’ю на Першому Західному»