Валерій Конарєв, звукорежисер: «Цією професією потрібно хворіти»


– Розкажіть, що це за робота – звукорежисер?

– Це дуже відповідальна робота. Потрібно слідкувати за рівнем звуку. У шкільні роки я був діджеєм. У той час не було емсі, серед обов’язків діджея було і щось говорити. Я перед собою бачив публіку, заводив її, ставив певні треки. А вперше, коли потрапив на радіо у 1992 році, познайомився з працівниками, то усвідомив, що переді мною немає цієї публіки, а водночас мене чують тисячі, бо все йде в ефір. Треба було думати, якісно подавати той чи інший матеріал, підбирати музику.

Зараз це трохи простіше, бо є плейлист, а раніше на бобинах, касетах потрібно було самому все підбирати, відповідно до напрямку програми, по темі. І своєчасно його вмикати. Наприклад, у діджействі є три хіта, і сьогодні, відчуваючи публіку, ти поставив перший трек, потім третій, а потім другий. Але наступного разу все робиш навпаки, бо відчуваєш публіку. А тут, сидиш в студії, людей не бачиш, але мусиш робити свою справу.

– По чому ви відчували публіку?

– Треба бачити як люди налаштовані на свій відпочинок. Треба бути трохи психологом.

– Що (чи хто) на вас вплинуло, коли ви вирішили пов’язати своє життя зі звуком, з музикою?

– Це сталося ще в дитинстві. Я сам з міста Краматорськ, там закінчив музичну школу по класу баяну та фортепіано. Одночасно займався танцями: три роки бальними і сім років народними. На якомусь корпоративі ми з партнеркою танцювали бальні танці, і якраз була дискотека. Мене зацікавило, як відтворюється музика, світло, мікшерні пульти… Мені було 13 років. Відтоді і пішло.

– Що вам більше подобається: бачити публіку, як діджею, чи намагатися відчувати, як на радіо?

– Все ж бачити. До радіо і телебачення я більше працював на живих майданчиках. І це зовсім інші відчуття, там зовсім інший підхід.

– Якими якостями має володіти звукорежисер?

– Повинен мати внутрішнє чуття. Повинен бути технічно підкованим, розуміти, що робить і як робить. Скільки разів трапляється, що ми по телевізору бачимо: йде якийсь фільм чи чиясь промова, а на задньому плані має звучати легенька фонова музика, та іноді вона аж «зашкалює» – так, що й не чути слів промови.

[media=3603]

– Помічаєте таке?

– Звичайно. Мене аж сіпає від такого.

– У чому різниця між звукорежисером і звукооператором?

– Звукорежисер будує звук, а звукооператор може просто випускати фонограму. Коли у 1990 році я поступив у Львівське військово-політичне училище (зараз це Академія Сухопутних військ), мене з перших днів забрали у команду КВК «Ескадрон гусар зі Львова» – це команда, яка вийшла у вищу лігу КВК Маслякова. Тоді з кожною командою приїжджала жива музична група. Це зараз просто випускається фонограма. Ось, з живою групою потрібно було попрацювати – звести звук, щоб все було гармонійно, вокальні дані, бо все наживо відтворювалося. Цим займався звукорежисер. Звукорежисер повинен мати більше досвіду.

– Що потрібно вміти, де навчатися, щоб стати звукорежисером?

– Потрібно мати слух, щоб відчувати баланс між інструментами. Технічні навички мати, знати техніку з якою працюєш. До того ж – різноманітність мікрофонів. Є розмовні мікрофони, є такі, якими озвучують гітари, баяни, саксофони… В Україні навчитися бути звукорежисером трохи проблематично, бо в університеті Поплавського чи в Карпенка-Карого вчать недостатньо. Там немає технічної бази, все розказано на пальцях. Більше самородків навчаються на конференціях, навчальних тренінгах, де отримують сертифікати. Там вони вчаться роботі з мікшерними пультами, з мікрофонами, обробці звуку, різноманітним програмам. Ці сертифікати міжнародного рівня.

– Як виглядає ваш робочий день на радіо, телебаченні?

– Він буває від 7 ранку до вечора, буває після обіду до вечора… Це залежить від того, що робить телебачення і радіо. Є проєкти, яким віддаєшся повністю. Треба прийти на 5 ранку – приходиш; треба побути до останнього дзвіночка – робиш роботу. Треба вкладати свою енергетику, душу. Цим треба хворіти. Мене ж ніхто не вчив звуковій етиці. Я фанат роботи, захворів тим з дитинства і хворію далі.

– Пам’ятаєте свій найстресовіший день?

Напевно тоді, коли на радіо з мікрофоном вперше спробував, коли публіки не бачив, але треба було щось говорити і подавати інформацію. І перший раз на дискотеці. Був мовчазний діджей, а потім став «говорящім».

– За всю вашу робочу практику, який досвід був найцікавішим?

– Коли на мені було багато відповідальності – розірвись, але зроби. Був колись концерт, коли мене під танки кинули: я був і стейчмен, і звукорежисер, і технік…

– Стейчмен – це хто?

– Той, хто на сцені мікрофони подає, гітари підключає. Я літав «сцена-пульт», «сцена-пульт», все налаштовував. Це був капець.

– Що важливіше – особисті якості чи техніка, на якій працюєш?

– Я працював колись з дуже відомою групою «Самоцвети» і в солістки запитую: «Вам комфортно?», а вона каже: «Валеро, не переживай, ми ще й не на такому дереві грали». З техніки можна зробити цукерку. Щоб у тебе не було, мусиш зробити так, щоб всім було комфортно.

– З якими відомими гуртами ви ще працювали?

– Зі «Скрябін», «Скай». Новорічну ніч пам’ятаю, де була ціла купа гуртів. Я забув, коли Новий рік зустрічав вдома. На всі свята, усі відпочивають, а ми працюємо.

– Тобто, вам потрібно знаходити підхід до виконавців?

– У всіх є технічний райдер. І все залежить від приміщення – на стадіон одна техніка, у кафе – інша.

– На якому рівні ви можете оцінити вміння колег в Україні?

– Майстерність наших звукорежисерів залежить від бажання. Якщо цим хочеш займатися – мусиш вчити техніку, на якій працюватимеш. На сьогодні це все значно рушило вперед. Потрібно вчити нові технології і вміти користуватися новою технікою.

– Може маєте кумира у цій справі?

– У мене є багато знайомих звукорежисерів. Ми з ними спілкуємося, підказуємо один одному. Спілкування призводить до саморозвитку.

[media=3602]

– За що ви найбільше любите свою роботу?

– За результат. Коли якісний звук, всі задоволені.

– Чи бувають проблеми з комунікацією з зірками, наприклад?

– У багатьох випадках гурт чи виконавець має свого звукорежисера, а я тільки підказую. Найголовніше, щоб «палки в колеса» ніхто не вставляв.

– А якщо ставлять?

– Головне – підказати, якщо їхній звукорежисер щось робить неправильно, та вислухати його думку.

– Хто слухняніший – зірки чи журналісти?

– Журналісти більше слухають поради. А найбільше проблем із нашими виконавцями-початківцями. Щойно він виходить на сцену – він вже «зірка». А старша «гвардія» – люкс.

– Які найчастіше трапляються складнощі в роботі?

– Бувають моменти по радіозв’язку, по мікрофонах. Радіохвилі – це така річ, яка перешкоджає. Якщо дротовий мікрофон, від під’єднаний прямо в пульт – тут не виникає проблем. А буває, ніби все перевіряєш, зв’язок – супер, але «бах» – щось не так пішло по радіохвилях. У мене таке було в Академії Сухопутних військ, коли генерал Ткачук мав зустрічати міністра оборони. Це був випуск молодших офіцерів, приїхала купа народу: батьки, гості. Ми на репетиції повісили йому петличку, він ходив по плацу, все було добре. А на події звук скрипів і хрипів. Мене врятувало єдине: на фіналі виступала Наталія Бучинська, привезла свій модний мікрофон і в неї вийшло таке саме. Радіохвилі живуть своїм життям.

– Як себе опанувати у такі моменти?

– Потрібно мати міцну нервову систему, витримати, вислухати, якщо тобі щось говорять, і пояснити…

– Чи є принципи і правила в роботі?

– Перед початком роботи – перевірити всю техніку, налаштувати, фонограми перевірити, обслуговування мікрофонів. Про це навіть не треба говорити, це має бути щодня і регулярно.

– Чи є забобони?

– Ні, треба просто чітко все перевірити і бути в курсі, що в тебе має бути в ефірі, в програмі чи на концерті.

– А що звукорежисера дратує найбільше?

– Дратує, коли з боку хтось каже: «Ти неправильно робиш», а сам нічого не розуміє в цій справі. Якщо я звукорежисер – я працюю сьогодні, ти працюватимеш завтра – робитимеш, як вважаєш за потрібне. Я відповідаю за свою роботу.

– Як ви бачите розвиток професії в Україні?

– Нам потрібно в навчальних закладах ввести курси від професіоналів, від самородків. Щоб студентам розказували про звук – фізику звуку, філософію. Хто буде в тому зацікавлений, хлопці чи дівчата… До речі, дівчат я теж бачив у цій професії…

– Тобто, теж? Це хіба «чоловіча» професія?

– Я знаю на Першому національному була пані Люба, яка була звукорежисером. Професійна і ніде не вчилася. У 2006 році я їхав з Першим національним каналом, тоді не було ще різних талант-шоу, а була одноразова програма «Ти – зірка». Один хлопчина попросив підказати щодо техніки. Я кажу: «На пальцях не вийде розповісти, це треба кожну ручку покрутити, розказати. А ви чим займаєтеся?» А він говорить: «Я на практиці, навчаюся в Поплавського на звукорежисера, на 4 курсі». Тобто, аж 4 курс, а він не знає пульта.

– Чи є мрія щодо роботи?

– Гарно і якісно виконувати свою роботу.

Розмовляла Дар’я Бура


Новини