Команда Першого Західного та радіо ПЕРШЕ у День Незалежності відвідали Велику Британію. Візит у Рочдейл та Манчестер відбувся на запрошення та за кошти Союзу Українців цієї країни. Дуже важливо було тут нагадувати про війну українцям та британцям, розповідати про наших Героїв та звитяги ЗСУ. Адже, як розповів голова міської ради Рочдейла Нейл Емот, зараз дуже важкий час для українців і не тільки через війну, але й через російську пропаганду. За його словами, росіяни транслюють свою брехню через медіа, розповідаючи, що українська влада це нацисти. «Усі повинні з цим боротися. Ми у Рочдейлі це робимо і повністю підтримуємо Україну», – каже він.

Рочдейл: прапор України на головній площі міста

Керує Українським домом у Рочдейлі Сюзанна Соломчак, її батьки разом з іншими українцями заснували цей осередок ще у середині минулого століття. Ольга Куртяник, голова відділення Союзу українців у Великій Британії у Рочдейлі, народилась теж у Британії і вберегти українство було моментами дуже важко, особливо коли вчилася в Манчестері та працювала в Лондоні. Після Незалежності поїхала в Україну і побачила, звідки її коріння.

У Рочдейлі до Дня Незалежності разом з владою міста на головній площі обов’язково підіймають прапор України. Міський голова Рочдейлу Ахмед Шакіл каже, що місто було завжди близьким другом України та, зокрема, Львова: «Ми знаємо, що ви боретеся за свободу і сподіваємося, що одного дня ви її виборете». Його родичі були біженцями з України під час Другої світової війни і зараз історія еміграції для багатьох українців повторюється. «Але ви не самі. Європа підтримує вас», – додає він.

А заступниця міського голови Джанет Емслі уже будує плани свого майбутнього візиту в Україну. За її враженням, люди у Львові та Рочдейлі дуже схожі. Договір про споріднені зв’язки підписали ще у 1992 році, на честь Львова у Рочдейлі названо один з мостів.

Також Рочдейл перше місто у Великій Британії, де відкрили пам’ятник пам’яті Голодоморів. При Українському домі у місті працює Українознавча школа, є Спілка української молоді. І це важливо, бо українці мають пам’ятати своє коріння, повинні берегти культуру, традиції.

Коли перші українці приїхали до Рочдейлу, то одразу почали збирати кошти на спорудження Церков, зараз їх дві – ГКЦ та Православна. Настоятель Греко-Католицької церкви, отець Богдан Лисиканич розповідає, що землю під Церкву вдалося викупити ще у минулому столітті, хоч тоді було дуже важко українцям. Отець Богдан Матвійчук, декан, голова Констисторії, голова довірених осіб Української автокефальної православної церкви у Великій Британії теж каже, що церква у власності парафії. За його словами, російська церква перенесла гібридну війну і в діаспору Великої Британії, тож доводиться розповідати українцям, якою є правда.

Манчестер: Друга на величиною громада після Лондона

Друга за чисельністю громада українців у Британії – у Манчестері. Як каже голова української громади у цьому місті Богдан Сопель, українців побільшало з початку повномасштабної війни і особливо дітей.

Тут працює школа українознавства імені Тараса Шевченка, перша, яку відкрили в Об’єднаному Королівстві. За словами її директорки Катерини Тишко, минулого року у школі було 230 учнів, через що довелося вчитися у дві зміни, бо приміщення Українського центру не змогло одночасно помістити усіх. Навчають мови, літератури, історії та географії України. Також тут розробили підручники, а тепер ними користуються по всьому світу.

Українців також гуртує Спілка української молоді, зараз у ній 237 членів, з яких третина – діти. Двічі на рік тут проходить фестиваль української музики і співів «Здвиг». Також збереження української мови, музики, традицій у приіоритеті пластунів у Манчестері, організація налічує пів сотні родин, а запит на членство такий великий, що утворилась черга.

А в Організації українських жінок з початку великої війни взялись консультувати пань, які приїжджали з України, щодо садків, шкіл, роботи, безоплатно проводили курси англійської мови. Голова відділення українських жінок Оксана Ковалишин каже, що тут був безкоштовний магазин, де роздавали одяг, взуття, харчі.

Історія Музею українства імені Алли Горської, який діє в Українському домі, почалася з вишиванок, які зносили діаспорянки, котрі приїхали з різних куточків України. Зараз – це сотні унікальних експонатів.

Українські вечори для всієї громади в Українському домі Манчестера – це особлива традиція. Зокрема, і для того, щоб підтримка України серед британців зростала, а самі українці, які оселилися у Британії, пам’ятали, що в Україні триває війна. Найважливіший вечір – До Дня Незалежності України.

«День Незалежності далеко від дому особливо щемливий»

Більше про враження від поїздки, з ким вдалося поспілкуватися і головне, які меседжі про війну в Україні вдалося донести людям за кордоном – директорка ТРК «Перший Західний» Ольга Цап.

– Рочдейл, Манчестер, Лондон, міста, які відвідав колектив Першого Західного. Хто був ініціатором цієї мандрівки?

– Вражень та емоцій багато. Офіційне запрошення отримали від Союзу Українців у Британії (СУБ), а саме від Рочдейлівського відділення, де керівницею є пані Ольга Куртяник.

Познайомилися з величезною кількістю світлих, добрих, гарних людей. Насамперед, це є діти тих українців, які приїхали у Сполучене Королівство у першій хвилі еміграції. Фактично, зараз на їхніх плечах і тримається уся організаційна робота Союзу Українців, який створений ще у 1945-46 роках.

Тоді теж люди втікали: хтось від фашистського гніту, а інші – більшовицького. Йдеться про батьків тих, хто сьогодні очолює Союз Українців у Британії.

– Розкажіть більше про їхню життя, роботу…

– Ми побачили життя британців з середини і чим живе українська діаспора. Якщо говорити про Рочдейл, а ми більше познайомилися з людьми цього містечка та Манчестера, то, як згадує Ольга Куртяник, щонеділі вони ходили з батьками до церкви, яка була основним осередком, а опісля йшли в Український дім, де спілкувалися, об’єднувалися за різними інтересами. Вони ліпили вареники, готували спільні вечері, співали, вишивали, а також організовували на Великдень та Різдво вечері і спільні святкування, гаївки…

– Повністю український колорит перенесли у Велику Британію…

– Важливо, що ті люди не народжені в Україні. Їм цей український дух передали їхні батьки. І зараз у них ніби дежавю, бо вони побачили у 2022 році теж українців, які утікали від російської окупації. І те, що колись їм розповідали їхні батьки, побачили на власні очі.

Основним завданням Союзу Українців у часи Радянського Союзу було розповідати правду, як потерпала українська інтелігенція, як знищувалася мова і культура. І, фактично, нині їхнє завдання є таким же і вони продовжують гуртувати навколо себе українську спільноту.

В Манчестері збережена дуже гарна українська бібліотека, де ми побачили словник 1931 року з чудовою українською мовою, з викладом.

– За чиї кошти Перший Західний поїхав до Великої Британії, оскільки ТРК фінансується з обласного бюджету?

– Однією з умов, коли йшли перемовини, чи зможемо ми відвідати Великобританію, було те, що приймаюча сторона бере на себе усі видатки. Йшлося про дорогу, проживання і харчування. Союз Українців взяв на себе ці видатки, таким чином ми побували там, жодної копійки з бюджету на це не було витрачено. За інших умов, ми б не могли собі дозволити такої поїздки.

– На День Незалежності Перший Західний підготував спеціальний ефір. Були різні репортажі, зокрема на тему енергетики, децентралізації, гарантій нашої державності. А яким День Незалежності був у вас?

– День Незалежності далеко від дому завжди особливий. Навіть наш гімн звучить по-іншому. Було дуже щемливо на душі. Мали дуже гарні заходи, 24 серпня разом з владою міста Рочдейл піднімали прапор біля ратуші міста. До речі, Рочдейл є містом-побратимом Львова.

Це був невеличкий захід, гарні слова підтримки Україні мав мер Рочдейла, а ми мали можливість привернути увагу британців до того, що Україна в боях виборює свою незалежність. Також спілкувалися з їхньою владою щодо підтримки вимушено переселених українців.

– У Великій Британії презентували і особливу пісню…

– У Британію з нашого телеканалу їздили дві знімальні групи, звукорежисер. Також були наші ведучі і співаки: Іванна Савченко, Ярослав Антонійчук і Зіновій Карач. Так от Ярослав і Іванна написали для цієї поїздки пісню на слова нашої композиторки Ілони Ельтек «Повертайся в Україну» – і це був один з найважливіших меседжів нашої поїздки. Пісня має надзвичайно гарні слова: «Повертайся в Україну, повертайся до своїх. Нагадай доньці і сину: рідний край чекає їх».

– Про війну. Що говорять британці про це, чи спілкувалися ви безпосередньо з ними на цю тему? І що пише європейська преса про війну в Україні; чи відчули ви, що світ з нами?

– Згадую, коли їхали до Великобританії, то на автозаправних станціях, де зупинялися, переглядали місцеві ЗМІ. І лише в Нідерландах чи Бельгії побачили невеличкий матеріал про Україну, зокрема, що через російсько-українську війну у них будуть проблеми з газотранспортною системою. А більше – ні.

І це ще раз доводить корисність нашої поїздки. Це, мабуть, була основна наша місія; мали низку заходів, де в ширших і в менших колах спілкувалися з українською діаспорою, британцями.

Ми також привезли в Британію історії про наших Героїв, про незламних українців, Збройні сили України, їхні звитяги. Усі вони були продубльовані англійською мовою. Нам було важливо нагадувати, розповідати про війну, закликати до допомоги і разом з тим дякувати, бо Сполучене Королівство з першого дня війни нам допомагає. Люди дуже співпереживали, підтримували. Усюди була атмосфера теплоти і вразливості.

– Трішки розкажіть про закадрове життя, як був влаштований побут?

– Жили на околиці Манчестера, у невеличкому поселенні Мідлтон. Нам запропонували трьохкімнатний будиночок. Певною мірою ми там себе випробували на командність, бо ділили спільний побут.

Та повторю – основною метою нашої поїздки було інформування. Свої відеоматеріали передали в місцеві медіа. Також відзняли два фільми про життя діаспори в Рочдейлі та Манчестері.

Окрім того, займалися збором коштів на комплектуючі для дронів для тактичної групи «Куп’янськ». Дякуємо за кожен фунт, який люди жертвували.

Збір, до речі, триває. Якщо кількома словами, то для збирання і застосування боєприпасу у дроні необхідні комплектуючі з пластикового корпусу. Їх виготовляють на 3D-принтерах. Друком займається спільнота небайдужих львів’ян, більше деталей про «Мегазбір на пластик» – тут.