Її кроки чути здалеку, каблуки філігранно цокочуть по сходах, чутно, як вона піднімається, карбуючи крок. Відчиняє рвучко важкі двері, вітається з охоронцем. У 2016 році ця усміхнена тендітна жінка із залізною волею очолила великий колектив телеканалу «Львів – ТБ», чесно перемігши у першому відкритому конкурсі на посаду директора комунального каналу, та обійшовши колег-чоловіків. Канал ожив. За дуже короткий проміжок часу він став упевненим гравцем на інформаційному полі Львова і не тільки. Як їй це вдалося? Сьогодні розмовляємо про телебачення із директором телеканалу «Перший Західний» Ольгою Цап.

– Олю, чому понад рік тому ти покинула тиху гавань і рвонула у відкрите море?

– О, то це так сприймалося? (здивовано сміється) Відверто кажучи, у травні 2016, коли я ще очолювали телестудію «Медіа-клуб», я й не уявляла, наскільки

відкритим виявиться те море, у яке я наважилася вийти, взявши участь у відкритому конкурсі на заміщення вакантної посади директора телекомпанії «Львів-ТБ». Але я люблю рух і люблю свіжі виклики! А викликів було аж два: зовнішній і внутрішній. Мені запропонували подати свою кандидатуру, пропозиція була настільки несподіваною, що першою думкою, звісно, було відмовитися. Але насправді мені хотілося спробувати! Так, я розуміла, що це ризик, що у мене мало шансів, я не мала досвіду керівництва саме телеканалом, але адреналін вже робив свою справу! Рішення ми вдома приймали всією сім’єю, але миттєво. Ох, якби я знала тоді, на що насправді підписуюся! (сміється)

– Яким був твій перший рік на новій посаді?

– Важким і безсонним. Бо продакшн-студія («Медіа-клуб» – авт.) і телеканал – це все таки зовсім різна робота, різні завдання, обcяги. Я прийшл

 

а на «Львів-ТБ» і зрозуміла, що тут мені треба усе починати спочатку. Справді спочатку: робити ремонт, купувати техніку, облаштовувати нову студію, купува

 

ти авто для знімальних груп, зрештою! І, звичайно, поза тим виконувати основне завдання: виготовляти цікавий, конкурентний, якісний продукт. Я приходила на роботу удосвіта і вже затемна нарешті добиралася додому та просто падала від утоми. А наступного дня знову те саме, і таким був весь перший рік. Зараз я вже можу дозволити собі приходити в таку ж пору, як і всі (сміється).

– Що виявилося найважчим?

– Чесно? Побудова команди. Це досі непросто і ми над цим весь час працюємо. Я свідома того, що такі речі не відбуваються самотужки, що це не справа одного дня чи навіть одного року. А тим паче, коли ти приходиш у новий колектив, очолюєш його і ставиш завдання, з якими не всі згодні. Але мене на цю посаду призначали не для того, щоб я стала усім зручною, як би гостро це не прозвучало комусь. Телеканал не виконував тих завдань, які перед ним ставили – значить, має виконувати. Величезний колектив працював упівсили і я бачила, що його потенціал – значно більший, що ці люди можуть творити, писати, продукувати ідеї, що з ними можна робити якісний продукт і я маю організувати їх, заохотити, об’єднати спільною ціллю. І з першого дня і до сьогодні – це одне із моїх основних завдань. За цей рік ми направду зробили велику кількість кроків один одному назустріч, звісно, ті, хто мав таке бажання. Я спеціально організувала спільні заходи, поїздки, відпочинок, аби мати змогу поспілкуватися з працівниками в неформальних умовах, побачити їх не лише телевізійниками в роботі, а просто людьми, з різними поглядами на життя, з різними інтересами, почуттям гумору, сімейними обставинами, а ще – показати, що я теж людина, а не тільки суворий директор (сміється). Загалом ми вже мали п’ять командних заходів у рамках тімбілдінгу. Ми співали в караоке (як же без того?), ми сплавлялися по Черемошу (от де справді командна робота!), ми святкували професійні свята. І крига скресла, і порозуміння знаходяться, і стало значно легше працювати. Я вірю, що далі нам буде ще комфортніше разом.

– Чи змінилася репутація і суспільна вага каналу?

– Ми змінилися. Я понад усе хотіла таких змін, щоб канал справді дивилися. Хотілося заявити про нього. І ми почали із ребрендингу у минулому році, тоді на зміну «Львів – ТБ» прийшов «Перший Західний». 24 серпня 2016 ми стартували з новою назвою, новими заставками і з першою спільною грандіозною роботою – телемарафоном до 25-річчя незалежності України! Це був старт нового телевізійного сезону на, відверто кажучи, цілком новому каналі! Нашим гаслом на весь рік стали слова: «Перший Західний. Телеканал позитивних змін!» Ми реанімували програму «Караоке на селі», яка є відвертим фаворитом у нашого глядача. Практично одночасно восени запустили одразу «Право на вибір», «Великі перемовини», а згодом «Перші телевізійні консультації»! Такого ніхто не робить, бо це важко і не по-телевізійному, прийнято дозовано видавати на гора новинки. А ми реанімували старі проекти і підсилили ефір новими! За кілька місяців команда зробила те, що інші канали роблять упродовж не менше року! Оце і є відповідь на запитання: так репутація телеканалу змінилася, бо ми настільки гучно заявили про себе, що від нас почали очікувати щораз більшого! І ми тримаємо цю висоту! Про суспільну вагу говорить те, що на нас зважають, до нас звертаються, у кожній програмі в студії ми маємо гостей, які є вагомими фігурами у суспільстві. Це дуже важливий момент, бо я знаю, наскільки серйозним показником для того чи іншого ЗМІ є те, чи не відмовляються люди від запрошення до участі в проектах. У нас – не відмовляються, навпаки, іноді самі пропонують теми дискусій. У цьому, думаю, ще свою роль зіграло те, що і ведучі на «Перший Західний» – це теж люди із підтекстом, так би мовити: колишній чиновник і нинішній журналіст Дмитро Посипанко, керівник юстиції Львівщини Ярослав Жукровський, Галина Янко – голова Громадської ради при СБУ, громадський активіст і соціальний провокатор Олег Радик, Іванна Савченко і Ярослав Антонійчук – співочий дует «Ріка життя». Над кожною персоною я добряче думала, зізнаюся відверто, ми радилися у колективі, порою сперечалися. Але зараз маємо дуже потужну когорту керівників проектів і ведучих. Вони усі дуже різні, і саме завдяки цьому ми можемо робити телебачення цікавим, різноманітним, напрочуд живим і справжнім!

– Чи задоволена ти результатом роботи телеканалу?

– Бути повністю чимось задоволеним – це спинитися на досягнутому і любуватися результатом. Ні, ми рухаємося вперед. У нас ще стільки задумок, що стояти на місці просто не вдасться! Але оглядаючись назад, я справді тішуся і горджуся тим, що ми вже зробили. За дуже короткий період! Бо зі сторони це, можливо, не так помітно, але зате всередині ми знаємо, яку глибу зрушили! Ще рік тому у нашому ефірі було лише 3-4 години продукту власного виробництва, а зараз це вже 9-11, залежно від днів тижня! Ми заробляємо кошти, немалі кошти, які можемо спрямувати на розвиток каналу: закупівлю обладнання, оновлення студії, виготовлення декорацій, навчання працівників.

– Яку мету ти ставиш для себе і каналу зараз?

– Гідно тримати ту висоту, яку ми вже взяли. І розвиватися. У нас талановитий колектив і є багато свіжих ідей. Зараз ми плануємо почати велику роботу на Сході України, адже, не секрет, що там з українським телебаченням сутужно. Ми ставимо собі завдання голосно і українською сказати «Ні!» російській агітації. І так, ми прагнемо бути першими. Першими у всьому важливому. А там, де не зможемо з об’єктивних причин стати першими – будемо іншими. Недарма у новий телесезон ми ідемо із гаслом «Перший Західний. Новий простір для нових думок».

– Ми бачимо, що «Перший Західний» часто розповідає про Схід. Ідеться про співпрацю?

– Ідеться від самого початку про внутрішню потребу. Це важко пояснити словами, але спробую. Тут, у Львові, здавалося б, ми не так багато можемо зробити для Сходу. Але ж ні, таки можемо, бо вже неодноразово це робили. Там, на Сході, теж українці і їм дуже непросто у час війни. Там місцеве населення, яке хоче мирного життя в Україні, там наші хлопці, звідси, із Львівщини і сусідніх областей. Вони – такі самі, як і ми, у них такі самі потреби і бажання. І ми хочемо відповідати на їхній запит, робити те, що нам під силу: не тільки інформувати, але насамперед підтримати словами і справами, виявити розуміння, надихати, дати віру у спільне щасливе майбутнє. Ми ж це можемо! Тому на «Першому Західному» щотижня є «Новини зі Сходу», тому за підтримки Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації і Луганської військово-цивільної адміністрації ми починаємо ще тіснішу співпрацю з Луганським телеканалом «ЛОТ» задля протидії російській пропаганді на прикордонних територіях, які, на жаль, дуже обмежені у виборі інформаційних потоків. Ми хочемо змінити цю ситуацію, зламати стереотипи, посилити українське інформаційне поле там, де наразі говорить агресор. Ми вже заключили угоду про взаємодію і незабаром плануємо активну роботу у цьому напрямку. Адже у кожного із нас своя війна. І в інформаційній – ми маємо здобути перемогу.

– Про творчі плани питати – моветон. Ми зробимо інакше: чим ти гориш зараз?

– Роботою (сміється). Новою програмою для дітей, а ми вже ось-ось її презентуємо. А ще, як кажуть, у мене є мрія. Уже давно на думці крутиться ідея про створення майданчика для втілення вагомих соціальних проектів. У центрі цього всього має бути телебачення, канал-координатор, тобто ми мали би генерувати ідею, привертати увагу, стати комунікатором між різними сторонами певних ситуацій. Я вже все це собі уявляю, змоделювала навіть перші ситуації, лишилося реалізувати. Це непроста робота, вона, можливо, не всім буде зрозуміла, та й сил потребуватиме багато, але чому не спробувати? Якщо ми можемо приносити користь – то приносьмо її!

– У час електронних ЗМІ і соцмереж ТБ потроху втрачає позиції. Як ти вважаєш, що потрібно робити, аби триматися упевнено на плаву?

– Взяти хвилю і тримати її. Грати за правилами світу. Підкорити соцмережі, стати доступними у всіх гаджетах. Іншого не дано, якщо справді хочеться відповідати часові. Ми зараз активно розвиваємо свою сторінку у Фейсбук, оновлюємо сайт телеканалу, створили додаток для смартфонів і він доступний усім для завантаження з Play маркету, працюємо над розробкою концепції просування нашого Youtube-каналу. Ми будемо скрізь, аби глядач відчував нашу присутність, міг покластися на нашу інформацію, довіряв порадам, брав участь у дискусіях. Має бути тісна взаємодія, адже лише так ми знатимемо, що важливі і потрібні.

– Які основні заповіді для каналу, який хоче упевнено почуватися на медійному ринку і зберігати репутацію?

– Нічого нового ми не вигадуємо, лише дотримуємося думки, що глядач – мудрий і виважений, а відтак, наші основні правила – це неупередженість і збалансованість. Тому ми завжди запрошуємо до обговорень різні сторони конфліктів, вислуховуємо аргументи з різних боків, беремо до уваги кожну думку, навіть якщо вона викликає гарячі дискусії. Але саме у таких дискусіях народжується істина!

– Час «швидких» ЗМІ призводить до деградації жанрів і цілих напрямків у журналістиці. Найчіткіше це зараз видно з інформаційних випусків. Що робити, щоб не деградували новини?

– Наше основне правило, не боюся повторитися, – баланс. Він має бути у всьому, а насамперед у тому, що ми пропонуємо глядачам. Ну, не можуть бути випуски новин побудовані виключно на негативі і «чорнусі»! Світ не бездоганний, але у ньому є стільки доброго і світлого, що про нього просто гріх мовчати! Наші «Очі» – це приклад того, як можна побудувати програму так, щоб у ній було місце сюжетам різного спрямування і настрою, але завжди ми стараємося першим таки давати якийсь позитив. Щоб людина біля екрану хотіла дивитися новини далі! Ще одне наше правило – це фактчекінг, тобто перевірка джерел інформації, критичне ставлення до новин в соціальних мережах, скепсис до інформації, яку поширюють інші ЗМІ, якою б високою репутацією вони не володіли. Тут є ще такий нюанс, як робота з політиками та їхніми заявами, адже фактчекінг у таких ситуаціях мав би передбачати перевірку текстових заяв, верифікацію фото і відео тощо. Це непросто, але ми вчимося усі разом максимально відповідально ставитися до того, що йде в наш ефір.

– Ок, а чи маєш ти на каналі проекти-улюбленці?

– (Сміється) Це як про дітей: люблю усіх, але кожного по-своєму. У всі вкладаю сили, усі вони мені дорогі, а проте, здогадуюся, дехто думає, що його люблю більше.

– І розкажи, будь ласка, на сам кінець про Канаду. Що це було і коли наступна поїздка?:)

– О, Канада – це щось неймовірне! Наскільки несподіваною була пропозиція про поїздку, настільки феєричною виявилася і сама подорож! Ми командою із 9 осіб на запрошення україномовного каналу «Контакт» та організатора фестивалю Юрія Клюфаса брали участь у великому вуличному фестивалі української культури у Торонто BloorWestVillageTorontoUkrainianFestival. Для нас – це велика честь, адже там зібралася велика родина українців, які цінують традиції, історію, культуру і, звісно, українську щиру пісню! Майже мільйон українців із діаспори 15-17 вересня мали змогу співати з нами! «Перший Західний» привіз і подарував частинку України і власної душі навіть через океан! Сподіваюся, це лише перше запрошення за кодон, бо нам сподобалося і ми готові їхати ще!