Львів’яни самостійно друкують літературу шрифтом Брайля, озвучують підручники й пристосовують звичайні комп’ютери та мобільні телефони для незвичайних користувачів. Оксана Потимко мріє, аби її рідне місто було не лише відкрите для світу, але й доступне для незрячих.

Вона втратила зір у 23 роки. Виснажена, після кількаденної зміни у військовому шпиталі, Оксана Потимко сіла у трамвай, а вийшла з транспорту уже наосліп.
Оксана Потимко – керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами
«Сталось це абсолютно раптово, за якісь долі секунди. От зараз ти бачиш, і за секунду ти став сліпим. От коли я побачила, що мої батьки важко переживають ось цю мою сліпоту, втрату зору, я просто заставила себе показувати, що все гаразд, що це не вирок, що з цим можна жити, що можна вчитись».

Тоді незряча жінка вирішила вступити до університету і почала доводити -якщо ти не бачиш – це ще не привід сидіти вдома.

Любов Темчин – подруга
«Пані Оксана показує, що вона краще вчиться ніж ми, на відмінно, що вона може в аспірантуру вступити і навіть декан факультету при вступі опитував першою, щоб всі інші студенти подивились на те, як може здавати людина, як має вади».
Аби кожна незряча дитина змогла вчитись не у спецкласах інтернатів, а разом із її зрячими однолітками і започаткували у Львові ресурсний центр. Саме тут уже роками озвучують потрібні для навчання підручники. А завдяки грантам, почали друкувати й рельєфні книжки.
Марта Сидоряк – інженер ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами:
«Цей принтер – брайльбокс, ми його виграли за грантові кошти проекту, він друкує шрифтом Брайля, ми вже надрукували дуже багато художньої літератури».
Таких принтерів в Україні лише два. І завдяки йому, 2016-го уже з’явилось з десяток сучасних спеціалізованих видань. Останнє надбання – 4 томи творів Івана Франка.

Ресурсний центр поки що єдине місце у Львові, де дбають про щоденний комфорт особливих людей. Тут змушують говорити комп’ютери й мобільні телефони. Й першими отримують технічні новинки для незрячих, до прикладу – дейзі плеєр.

Михайло Петрів – незрячий:
«Ось ми запускаємо книжку, нам треба перейти, наприклад, на сторінку номер 10. – звук з дейзі плеєра сторінка.Це дає можливість з книжкою не просто прослуховувати, а це дає можливість з книжкою працювати, Якщо людина, наприклад, адвокат, юрист, там працює з законодавчими документами, вона маючи їх у форматі дейзі, може вона може спокійно вільно переміщатись у потрібне місце».

Попри уже облаштовані голосові сигнали світлофорів та рельєфних плиток, мрія Оксани Потимко зробити столицю Галичини доступною для незрячих. Тож європейські практики жінка поступово впроваджує у рідному місті.

Оксана Потимко – керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами:
«Тут на Ратуші, пальцями можете попробувати, ми зробили, що п’ятнадцять по 12 показує годину, ось чітко, а над входом Ратуші, ось тут по центрі, якщо ви попробуєте, там є герб Львова».

Уже восени маленьку бронзову копію Львівської ратуші зможуть відчути на дотик, а відтак і уявити не лише незрячі туристи, а й ті містяни, хто через недугу вже не може пригадати, красу центральної споруди міста.

Василь Одрехівський – скульптор:
«Тут є годинник, тут є левики, тут є всі близько 370 вікон Ратуші, це була прискіплива робота над кожною деталлю. Надалі ми маємо ідею створити Домініканський собор, інші споруди, а також Замки Львівщини, зокрема, Олеський Замок».

Мрія Оксани Потимко зробити столицю Галичини доступною та комфортною для всіх людей із вадами зору.

Оксана Потимко – керівник Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами:
«Справді така моя мрія змінити Україну».