«Рекрутинг проблеми не вирішить». Євген Дикий про мобілізацію та повітряні тривоги в Україні
- П'ятниця, 08 грудня 2023
У ЗМІ та соцмережах обговорюється питання мобілізації та рекрутингу, зокрема, як би це мало виглядати та як відбивається на боєздатності ЗСУ. Навіть у статті The Washington Post йшлося про підготовку українських військових. Як ситуація з мобілізацією виглядає зараз і як з неї вийти, чи може рекрутинг вирішити проблеми мобілізації, що необхідно для наближення перемоги над ворогом та чи потрібно диференціювати загрози повітряної атаки – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» ветеран російсько-української війни Євген Дикий.
Відеоверсія розмови – тут.
Про проблеми з мобілізацією знали усі
– Як, на вашу думку, виглядає зараз ситуація з мобілізацією і як з неї виходити?
– Почнемо з того, що ситуація почала загострюватися не зараз. Зараз вона нарешті почала обговорюватися. В медійне поле вийшла проблема, якій насправді уже десь рік. Вона постійно зростала, але про неї мовчали. І от нарешті, під кінець року прорвало. Певною мірою повторилася історія з початком цієї великої війни, коли нас за кілька місяців попереджали, що ось-ось вона буде, а ми до останнього хотіли вірити, що у нас буде все добре.
Ми собі вирішили, що от віримо в ЗСУ, будемо донатити на військо і цього достатньо. Тобто, ми собі живемо спокійним життям, п’ємо каву, а перемога сама наближається. Як сонце, яке кожного ранку піднімається на небосхилі, як зима, яка щороку обов’язково настає після осені. А воно, на жаль, не так. Якщо її не наближати, то вона починає віддалятися від нас. І от нам знадобився цілий рік, аби зрозуміти цю, насправді елементарну річ.
У 2022-му ми хотіли вижити і вважали надзавданням зупинити цю орду. Кожен щось робив і в результаті ми не просто зупинили російську орду, а почали її перемагати. А далі сталося те, про що колись у Сталіна була велика стаття «головокруженіє от успєха». Після низки успіхів, ми не усвідомили, що вони були, бо ми жили цією війною і у неї вкладали. А після цього ми вирішили, що тепер переможенька точно має до нас прийти, а ми маємо цього лише зачекати. Не спрацювало.
До речі, є дуже важливий один момент – коли ми оцінюємо ситуацію, як дуже складну, то починаємо психологічно кидатися у розпач. Тепер у нас усе пропало, наступ провальний і ми програємо війну. А давайте згадаємо, що ще не пройшло двох років з моменту, коли росіяни збиралися нас окупувати за 2-3 тижні. І вони при цьому вірили у цей термін. Та не лише вони. Увесь Захід також вважав. А зараз РФ вважає величезним досягненням, що змогла зупинити наш контрнаступ. Друга армія світу, яка мала найбільшу з часу Другої світової кількість війська, не змогли окупувати Україну ні за 2-3 тижні, ні за рік чи півтора. Вони провели другу після Другої світової мобілізацію і добилися лише того, що зуміли нас зупинити. Тобто, не дали себе вщент розбити і винести за «порєбрік». Розумієте, наскільки це – не схоже на «усе пропало і ми програємо». Але не визнавати існуючих проблем це теж поганий шлях.
Рекрутинг – помічна штука, але як доповнення до мобілізації
– Якщо аналізувати об’єктивно, то росіяни почали переосмислювати свої помилки і щось активно змінювати, і в керівництві, і в мобілізації, і в оснащенні…
– Я би сказав, що ми зараз десь у 1943-му. Якраз той рік, коли вже вимальовувалося, що можна зламати шию Рейху і він покотиться вниз. Нагадаю, що тільки Харків за 1943-й рік тричі переходив з рук у руки. От ми зараз у такій же ситуації, коли маятник може піти, що в один бік, що – в інший. І це залежить від усіх, бо головний ресурс армії – люди. Це питання нашого тилу – скільки людей одягнуть піксель.
– Проєкти з рекрутингу на заміну мобілізації – чи допоможуть вони?
– Рекрутинг – помічна штука, але як доповнення до мобілізації. Є приклад 3-ї штурмової, «Азова» – у них не те, що немає проблем з добровольцями, вони ще і відбирають, конкурс на місце проводять. Це чудово і тому слід дозволити усім військовим частинам проводити рекрутинг. Для цього потрібно скасувати наказ Генерального штабу від липня 2022, який забороняє ТЦК, тобто, військкоматам, оформлювати мобілізацію за так званими відношеннями від частин – це папірець про те, що ця частина готова взяти до себе дану людину на дану посаду. Зараз це робити заборонено.
Однак і це лише частково вирішує проблему. Бо 500 тисяч лише за рекрутингом не набереш. Це, до речі, не ми придумали. Ніколи велика війна не вигравалася лише добровольцями. Тому механізм мобілізації на те і створений. Має воювати на порядок більше людей.
Потрібно криміналізувати ухилення від військового обліку
– Пане Іване, а чи мають ці люди бути молодшими, бо на це вже звертають увагу і наші партнери?
– У росіян, до речі, теж основна маса «мобіків» це 40 плюс. Але це не означає, що нам цю проблему вирішувати не потрібно. Насправді, брати 18-ти річних дітей я б не радив, ідеальний солдат це приблизно 30 років. Це вже психологічно доросла людина, але ще зі здоровим тілом. А у нас наразі середній вік це десь 48 років. Так, це серйозні люди, але відповідного здоров’я у них просто немає.
Тому вік має змінитися, але ключовим є встановити верхню планку – скільки взагалі людина служить навіть під час війни, щоб це був не квиток в один кінець, як зараз. Відвоював своє і повертаєшся у нормальне життя, а хтось інший, хто увесь цей час був в тилу, тебе замінив.
А з іншого боку – потрібно криміналізувати ухилення від військового обліку. Наразі це найбільша проблема. Якщо тебе мобілізували, а ти втікаєш, то як дезертир отримуєш від 5 років і вище. А якщо ти не стоїш на обліку і посилаєш воєнкома з повісткою – це адміністративне правопорушення і штраф 1400 гривень. І от, коли перед людиною стоїть питання або сплатити штраф 1400 гривень, або йти на війну, то це – один вибір. Коли ж в людини вибір – за ухилення сісти в тюрму на 5 років це – абсолютно інша ситуація. Тоді й ставлення до мобілізації почне змінюватися.
Від пуску «Кинджалу» до його прильоту дуже короткий термін
– Практично, щодня навіть у нас лунає повітряна тривога, яка вибиває людей зі звичайної колії. Чи потрібно диференціювати повітряні тривоги?
– Тут крім економічного, військового є ще й юридичний аспект. Якщо можна було б знати, що літак злетів порожній (а я не знаю, як насправді про це можна дізнатися), то тоді, звичайно ж, можна було б тривогу не оголошувати. А якщо ми цього стовідсотково не знаємо, то відтермінування тривоги може закінчитися плачевно. Справа у тім, що від пуску «Кинджалу» до його прильоту, навіть у Північній чи Західній Україні, – лічені хвилини.
Буду відвертим, я не ховаюся від повітряних тривог, але це моя відповідальність. А уявіть собі, що не оголошують тривогу, а далі прилітає «Кинджал» і хтось від цього гине чи стає калікою. А скажіть, будь ласка, чи родичі цих людей не подадуть позови на державу? Я цього робити не буду, бо це був мій вибір. Якщо ж не попереджали, то це вже держава знехтувала небезпекою.
Розмовляли Стас Гордієнко, Ніна Сукач
Записала Наталка Сохан
