Головне за день

Бахмут це – м’ясорубка, в якій гинуть українські герої, але, водночас, перемелюється ворог. Якщо лінія оборони зміститься за Бахмут, такі міста як Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ можуть повторити його долю.

Про це в програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів Євген Дикий, ветеран російсько–української війни.

У розмові: чи вдасться утримати контроль над Бахмутом і зберегти логістичне сполучення; чому Авдіївка може стати другою Чорнобаївкою; коли відбудеться ротація бійців, які зараз перебувають в самому епіцентрі боїв?

Відеоверсія інтерв’ю – тут.

– Як ви оцінюєте ситуацію під Бахмутом і в самому місті? Які основні задачі стоять перед українськими захисниками?

– Сказати, що ситуація – складна, це – дуже політкоректне формулювання. Зараз там проходять найтяжчі бої з усіх, що відбуваються по всьому фронту. Трохи наближається Авдіївка. Але, на щастя, ситуація там не перевершує Бахмут. Бо витримати у Бахмуті це – вкрай важке випробування.

Я поспілкувався зі своїм побратимом, який воював у 2014 році, і продовжує воювати з 24 лютого 2022 року. Днями по ротації його вивели з Бахмута. І коли я від нього чую формулювання: «Ми, нарешті, вийшли з пекла», розумію, наскільки все те, що відбувається в цьому місті, відрізняється від інших напрямків, де ведуться бойові дії. Цим пеклом є близькі контактні бої: коли ти бачиш обличчя ворога, коли бої відбуваються у приватному секторі і у вікна одне одного закидують гранати, коли ворог може зайняти сусідній під’їзд у зруйнованій багатоповерхівці і звідти відкривати вогонь. Важкі бої це – люди – на людей, піхота – на піхоту. Там практично нічого не вирішує технічна перевага. На кожного бійця – величезне навантаження. І саме від кожного окремого бійця залежить дуже багато. Хочу зазначити, що Бахмута вже нема. Це – бої в руїнах.

Ми, ветерани, не дуже поділяємо точку зору про те, що кожен, хто воював є героєм. Захищати свою землю це – базові речі. Але я абсолютно переконаний, що всіх, хто зараз боронить Бахмут можна, без жодного перебільшення, називати героями.

Звичайно, є значні втрати. Але втрати ворога – в рази більші. Саме це і є одним із основних завдань у питанні утримання Бахмута. Це – перемелювання живої сили ворога. Можливо, це жорстоко сказано, але Бахмут це – дуже потужна м’ясорубка. Ворог вважає це абсолютно нормальним. Вони воюють там свідомо. Тобто вони, хвилю за хвилею, кидають в бій з розрахунком, що третя чи п’ята хвиля, нарешті, витіснить втомлених захисників.

У таких умовах важко виживати. Але з точки зору всього фронту, це має дуже важливий сенс. У Бахмут, як у вирву, втягується велика кількість ворогів і це ослаблює всі інші позиції ворога. В результаті, вони не зможуть піти в наступ в іншому місці. А головне – на той момент, коли ми підемо в контрнаступ, більшості з них вже не буде серед живих.

Тобто одна з ключових задач оборони Бахмута – утилізація максимальної кількості живої ворожої сили.

І не забуваймо про ще один очевидний момент, поки ми в обороні, а ворог наступає. Та кількість втрат, яку несе Росія, поки що не детонує в самій Росії. Натомість воно дуже сильно резонує всередині самої російської армії. І чим довше триватимуть такі божевільні і абсолютно не виправдані втрати, тим морально слабшою буде російська армія на момент нашого контрнаступу.

Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ можуть стати такими ж, як Бахмут

– Ви розповіли про військове завдання і роль Бахмута. Наскільки загрозливою є ситуація для інших прифронтових міст, розташованих на цій ділянці фронту?

– Як я говорив, Бахмута, як міста, вже нема. Його доведеться відновлювати з нуля. Місто в такому стані як Грозний, Алеппо, Маріуполь, тобто ті міста, куди Росія зайшла по-серйозному. Але за спиною Бахмута – Сіверськ, Слов’янськ, Костянтинівка і Краматорськ. Після здачі Бахмута Сіверськ би опинився в дуже скрутному становищі. Проте Слов’янськ, Краматорськ і Костнтинівку можна тримати місяцями.

Пригожин зазначив, що такою тактикою, якою вони воюють, їм знадобиться 1,5 роки для того, щоб взяти Слов’янськ і Краматорськ. Звісно, ми їх там утримаємо. Але тоді Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ стануть такими ж, як Бахмут. Наразі це – тилові прифронтові міста. Туди інколи щось прилітає. Загалом це – цілі міста, в яких можна жити.

Якщо фронт рушає за Бахмут, з військової точки зору, ніякої трагедії в цьому нема. Є просто наступна лінія оборони. Але, щонайменше, три великі міста доведеться повністю евакуйовувати і бути готовому до того, що на момент закінчення бойових дій вони будуть в такому ж стані, як Бахмут. У цьому, до речі, ще один сенс утримання Бахмута. Адже існування ще чотирьох міст повністю залежить від того, чи вдасться утриматися гарнізону Бахмута. А те, чи вдасться гарнізону утриматись, як не дивно, визначається не в самому місті.

Обидві траси на Бахмут – під вогневим контролем ворога

– На жаль, ворогу таки вдалося окупувати частину Бахмута… До того ж, ситуація із контролем шляхів також залишається неоднозначною…

– Те, що довелося поступитися частиною міста, з військової точки зору, навіть правильно. Хай тепер вони спробують перейти через річку Бахмутку. На річці їх значно легше зупиняти, аніж, коли вони переходять від одного будинку до іншого. Бахмутку так не пройдеш.

Але ще стоїть питання контролю над трасами. Бої ідуть за Бахмутом. Обидві траси – під вогневим контролем ворога. Одна практично перебита. Але траса на Костянтинівку ще не перебита. Вона прострілюється, логістика на ній – екстремальна, проте вона здійснюється щодня. По ній вивозять поранених, завозять їжу і питну воду. Рух – інтенсивний, хоча в деяких місцях до ворожих позицій – 300–400 м.

Всі розуміють, що довго так тривати не може. Або вороги і другу трасу повністю перейдуть, перекриють і вийдуть на Часів Яр. Тоді доведеться йти з Бахмута. Просто немає сенсу залишатися під загрозою повного оточення. Або навпаки, їх вдасться відтіснити від траси хоча б за Кліщіївку. Тоді Бахмут може стояти ще необмежено довго.

– На вашу думку, який з варіантів є більш прогнозованим?

– Не беруся робити прогнозів, як воно буде насправді. Бо цього не знає ніхто. Очевидним є лише те, що потрібно стояти до кінця і битися за кожний метр. Яким буде результат важко сказати. Єдине пошлюся на одного зі своїх побратимів, який каже, що емоційні гойдалки виснажують не менше, ніж запеклі бої.

Він каже: «То в нас настрій, що от зараз ми всі героїчно помремо. В інший момент – що саме зараз поженемо їх». Такі настрої змінюються по декілька разів на добу.

До речі, одного комбата вони прозвали «Арестович навпаки». Бо щоразу він говорить: «Ми протримаємося 3–4 дні». І робить це з періодичністю в 3–4 дні крайні 3 місяці.

Я це говорю до того, що будь-які прогнози є дуже ненадійними. Тобто 50/50. Або їх вдасться відтіснити від траси, або – ні.

Авдіївка ризикує стати другим Бахмутом, а Вугледар розділити славу Чорнобаївки

– У розмові ми вже згадали про такі міста як: Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ. А якою є ситуація в Авдіївці та Вугледарі? Оскільки ворог заявляв про атаки і на ці міста?

– Авдіївка цілком ризикує стати другим Бахмутом. Там також – складна ситуація. Ворог дуже близько і бої так само ідуть в забудові. З мого досвіду це – найважчий тип боїв.

Щодо Вугледара ситуація – зовсім інша. Сподіваюся, що ця атака на місто повторить долю попередніх наступів. Три спроби ворога наблизитися до Вугледара і нав’язати формат близького контактного бою, закінчилися невдачами. Річ у тім, що між ворожими позиціями і Вугледаром – близько десятка кілометрів відкритих полів. Саме їх уже тричі намагалися прорвати бронеколонами. Думаю багато хто бачив відео, коли під час третього наступу бронетехніка їде тими самими місцями, де навколо – безліч вже згорілої і поруч з нею починає підриватися. Ну, це виглядає як якийсь суїцид. Ще кілька спроб такого наступу і Вугледар розділить славу з Чорнобаївкою.

Шкода, що вони не скрізь воюють так, як під Вугледаром. Але побажаємо захисникам Вугледара, щоб цей штурм повторив долю трьох попередніх.

– А як ви розцінюєте нібито появу суперечок між українцями та американцями щодо тактики ведення бою біля Бахмута? Ніби ця ситуація заважатиме нашому контрнаступу і в нас не буде сил для активної оборони.

– Думаю, що це – якісь бризки від дискусій. Сама постановка питання про різні позиції українців і американців є некоректною. В американців немає таких питань щодо однієї сталої думки. Там є багато експертів і військових, і політичних, які мають різні точки зору. Цілком реально, що дехто свої точки зору радить українській стороні. Але буває, що одночасно можемо чути від американців 2–3 різні поради. Однак це не є позиція держави, а окремих експертів.

Навіть якщо ми порівняємо оцінки офіційних осіб Пентагону і британської розвідки, вони сильно відрізняються між собою. У них однаковий опис того, що відбувається, але вони абсолютно різняться у своїх висновках.

Ключове питання «Кому більше шкодить м’ясорубка у Бахмуті?». Абсолютно очевидно, що страшні втрати несуть обидві сторони. Абсолютно очевидно, що російські втрати в рази більші. Але порівнювати втрату наших захисників з втратою вагнерівських зеків – абсолютно ненормально.

З військової точки зору стоїть питання «Хто більше втрачає?». І поки наше командування виходить з того, що ворожі втрати більш критичні, аніж для нас наші. Це – цинічна, зла арифметика війни.

У соцмережах часто можна прочитати про те, що хлопців довго не ротують. На жаль, це – правда. Це – проблема. Але це не просто так. Це не тому, що командування погано командує. Це тому, що є розрахунок. До наступу фронт мають утримати ті частини, які стоять там зараз. А всі ті частини, які станом на зараз формуються, їх не кидають на фронт, а тримають до весняно-літнього великого наступу. І, судячи з усього, їх кількісно більш, ніж достатньо, щоб перекрити ті втрати, які ми наразі несемо.

Розмовляв Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич