Головне за день

Розкручується операція Сил оборони в Курській області. Зокрема, як повідомив президент Володимир Зеленський, «триває наша бойова робота», «робляться кроки», «контролюємо визначені райони». Також є подальше поповнення обмінного фонду. Разом з тим, Кремль розпочав складну інформаційну кампанію, щоб обґрунтувати внутрішній аудиторії, чому Росія віддає перевагу утриманню ініціативи на сході України, а не негайному витисненню українських військ з Курщини, пише Інститут вивчення війни (ISW).

Про цілі операції Сил оборони у Курській області, гуманітарний коридор для російських цивільних до Сум та погрози ядерного удару ‒ у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» політичний експерт, військовослужбовець ЗСУ Олександр Антонюк.

Відеоверсія розмови – тут.

«Перенести бойові дії на територію РФ»

‒ ЗСУ контролюють понад 1200 квадратних кілометрів Курської області та близько сотні населених пунктів. Головнокомандувач Сил оборони Олександр Сирський назвав кілька цілей цієї операції, це ‒ змусити російські війська передислокувати підрозділи з фронту в Україні до Курщини, створення буферної зони у РФ, щоб запобігти обстрілам Сумщини і збільшення обмінного фонду. Це вичерпний перелік цілей?

‒ Вважаю, що ні. Ще одна ключова ціль, про неї говорили ще з 2022 і один із ідеологів цієї ідеї Кирило Буданов – перенести бойові дії на територію РФ. Адже допоки бої будуть вестися лише на території України, то ми завжди будемо на невигідних позиціях.

З другої сторони, давайте подивимося на реакцію західних партнерів. Події, які відбуваються в Курській області, змушують їх змінювати свої погляди та оцінки. Адже останні кілька місяців нам постійно нав’язували риторику щодо так званих мирних переговорів з РФ. Однак поява наших сил на території Росії дала геополітичний ляпас Владіміру Путіну та й взагалі кремлівському режиму. Вона нівелювала імідж непереможної РФ. Продемонструвала, наскільки Росія є бутафорною. Вона велика, там багато ресурсів, але не такий страшний чорт, який його малюють і на цьому слід акцентувати.

Також зафіксуємо, що похід на територію РФ третій з початку широкомасштабної фази війни. Перші події були, коли в РФ зайшли РДК і Легіон «Свобода Росії», там було кілька сотень людей, і бачили, наскільки важко було тоді РФ. Друга історія – це похід Пригожина на Москву. І третя – наші дії зараз.

«Наші дії мають бути маневрені»

‒ Видання Bloomberg із посиланням на джерела в Пентагоні стверджує, що американські розвідники вважають, що Україна і РФ не мають достатніх військових ресурсів для проведення великих наступальних операцій. А це може свідчити, що обидві сторони рухаються до глухого кута. То що, далі перемовини?

‒ Не зовсім погоджуюся з Bloomberg, та й з тим як переважна більшість західної преси трактує нашу війну. Виникає відчуття, що йде коментування, як футбольного матчу.

Те, що у нас не має ресурсів проводити глобальні наступальні дії, було очевидно ще у 2022 чи у 2023 роках, коли провалився наш контрнаступ. Але це сталося і через те, що у нас не було достатньої кількості авіації та снарядів. Звісно, дефіцит по боєприпасах дещо зменшився, але їх все одно недостатньо, щоби стримувати ворога. Маємо зараз складну ситуацію на Покровському напрямку. Якщо би у нас було достатньо артилерійських снарядів та авіації, то ми б могли тримати під вогневим контролем ці території і зносити бази, де знаходяться російські угруповання. Разом з тим, ми не можемо собі дозволити ‒ тут я буду послуговуватися гарним висловом Вадима Пристайка (колишній посол України у Великій Британії та ексміністр закордонних справ України) ‒ балансувати з ворогом. Наші дії мають бути маневрені. Глуха оборона – необхідна. Однак, якщо ми можемо створювати ще на певних ділянках проблеми ворогу, то повинні це робити, таким чином виснажуючи його.

Бо, коли чую у черговий раз про перемовини, ‒ а про що? Про капітуляцію? Цю риторику будемо чути регулярно і вона не має дивувати. Разом з тим, наголошу на формулі, яку для себе уже давно визначив. Україна неодноразово плутала і буде плутати різні геополітичні розклади і бачення. Підтвердження цьому те, що у 2022 ми не дали росіянам провести бліцкриг і захопити Україну, а зараз ‒ ведемо операцію у Курській області і зараз світ про це дискутує Це зміна геополітичних оцінок.

«Ми не РФ»

‒ Віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупований територій Ірина Верещук заявила, що опрацьовується можливий маршрут гуманітарного коридору для цивільних із Курщини до Сум. Це викликало шквал обурення серед цивільних і військових. Навряд чи мешканці Сумщини, яку постійно обстрілюють росіяни, лояльно поставляться до цього. З іншого боку, є міжнародне гуманітарне право, і Україна змушена його дотримуватися, навіть якщо РФ наплювала на нього. Яким є вихід із цієї ситуації?

‒ Оскільки ці території під нашим контролем, то згідно Женевських конвенцій, несемо відповідальність там за цивільне населення і, очевидно, будемо діяти згідно міжнародного права. Ми не РФ.

Розумію природу критики в сторону віцепрем’єрки Ірини Верещук. Коли в Україні розпочиналася широкомасштабна фаза війни і було очевидно, що певні території будуть окуповані, то з боку її відомства, було зроблено недостатньо для евакуації наших громадян у більш безпечні місця. Пригадую, висловлювання Верещук, це був березень-квітень, тоді вона закликала мешканців окупованих територій евакуюватися, однак не було зрозуміло як гіпотетична українська родина це мала би зробити. Бо має бути зрозумілим маршрут і на чому має відбуватися це переміщення.

Разом з тим, як геополітичний суб’єкт ми зобов’язані – якщо хочемо і далі мати міжнародну підтримку – дотримуватися тих конвенцій, під якими поставили підпис.

Ядерну тему підхопив Лукашенко

‒ Чи здивувала вас реакція кремлівського режиму щодо Курщини? Немає істерик щодо червоних ліній, згадок про ядерну зброю, якою так люблять розмахувати російські пропагандисти. Путін боязко назвав дії Сил оборони провокацією і оголосив контртерористичну операцію. Чому так?

‒ Це уже не дивує. Якщо би це було уперше, то можливо. Похід Пригожина усе наочно показав.

Мав можливість подивитися перші години реакції російської влади на події у Курській області та урядове засідання, яке очолював Путін. Там говорили про все, що завгодно: відкриття лінії метро, виробництво дизельних двигунів, проте жодного разу не згадали про Курщину Потім вже був їхній радбез, але усе виглядало достатньо мляво.

Щодо ядерної зброї, то є цікава історія. За кілька діб до нашого наступу російська пропаганда вирвала з контексту слова Кирила Буданова, який в одному зі своїх інтерв’ю заявив, що напевне Путін є компромісною фігурою в РФ і що вже були кілька невдалих замахів на нього. Пропагандисти перекрутили його слова, звинувативши ГУР у спробі замаху на Путіна та міністра оборони РФ Бєлоусова 28 липня у Петербурзі, на день їхнього вмф. Цей наратив навіть підхопив The New York Times, згадавши про дзвінок Бєлоусова міністру оборони США Ллойду Остіну. Однак згодом у РФ спростували усю цю історію, заявивши, що їх не правильно зрозуміли.

Розповідаю це все, бо у РФ Путін, як посадова особа, уособлює державу. А згідно їхньої воєнної доктрини, якщо є загроза країні, то вони мають право застосовувати ядерну зброю. Тоді у них було, мабуть, найвище підняття ставок. Тому, напруженість у Курській області вони почали відмотувати назад.

Однак, про ядерну зброю наразі не говорять посадові особи Кремля ‒ Путін, Медведєв, проте Лукашенко цю погрозу таки повторив. Тож, бачимо, що Кремль починає цю тему виводити на інших спікерів.

Розмовляв Віктор Біщук