Головне за день

У пам’яті українців Роман Шухевич – безсмертний головнокомандувач УПА. Він не тримався за визнання, не вів суперництва. Заради майбутнього України відмовився від провідництва на користь Степана Бандери.

Протягом 7-ми років Шухевич очолював антикомуністичний рух, протистоячи радянській системі. Однак 5 березня 1950 року, у селі Білогорща Львівської області загинув у бою з підрозділами Внутрішніх військ та УМДБ.

Радянська влада «подбала» про те, аби навіть прах генерал-хорунжого не було належним чином передано землі. Його могили немає. Єдиним видимим місцем пам’яті був музей-садиба, де Роман Шухевич прийняв останній бій. 1 січня 2024 року будівлю, внаслідок російської атаки дронами-камікадзе, повністю знищено.

Ким був Роман Шухевич та чому його постать досі вселяє жах спадкоємцям комуністичного режиму? Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповів історик, кандидат історичних наук Микола Посівнич.

Відеоверсія розмови – тут.

Роман Шухевич – генерал, який боровся до кінця, але не здався

– Мунуло 74 роки з часу загибелі Романа Шухевича. Чому його постать досі не дає спокою російські пропаганді?

– Романа Шухевича можна назвати безсмертним генералом, який загинув у бою з ворогом, але не здався. Він є успішним Головнокомандувачем, котрий вів боротьбу до кінця. Американці часто говорили, що в Радянському Союзі неможливий опір, адже влада одразу всіх арештує. Однак Роман Шухевич своєю 7-річною діяльністю довів – опір не триває кілька дві чи кілька тижнів. Ця повномасштабна боротьба триватиме роками і буде перенесена на територію ворога. А найважливіше, що через цю боротьбу Шухевич передав естафету наступним поколінням. Її продовжили «бандерівці», націоналісти, котрі потім опинилася в ГУЛАГу. Дисиденти, до прикладу В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Степан Хмара побачили, що немає комунізму з людським обличчям. Василь Стус, Василь Симоненко також перебували під цим впливом.     

– Коли в Україні утвердилася радянська система, надій на переможну боротьбу практично не залишилося. Що мотивувало Романа Шухевича і бійців УПА продовжувати це змагання?

– Важливу роль відіграла Організація Українських Націоналістів, її ідеологія та програма. Адже Роман Шухечив був не лише головним командиром УПА, а й провідником ОУН. ОУН мала чітку та виразну політичну програму, що базувалася на проукраїнській ідеології.

Радянський Союз, особливо Сталін давали чітку установку: «куля або Сибір». Третього не було. Дехто говорить, що потрібно було здатися, припинити боротьбу, піти на співпрацю, але в цьому випадку ми б мали таку ситуацію, яка зараз є у Білорусі, коли вона – фактично окупована та виконує роль губернії російської імперії.

Відтак Роман Шухевич бачив, що потрібно продовжувати боротьбу. Ця боротьба – не зі зброєю в руках, а на ідеологічно-пропагандистському фронті. Недаремно Петро Полтава, головний пропагандист ОУН-УПА написав «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Гасло, яке в цей час пропагувалося головною командою УПА: «Воля – народу, воля – людині».

Шухевич не командував антиєврейськими погромами

– Радянська влада фактично міфізувала постать Романа Шухевича. Один із таких міфів, який російська пропаганда використовує досі свідчить, що Головнокомандувач УПА мав військове звання гауптштурмфюрера СС та отримав з рук Гітлера один чи навіть два німецькі «Залізні хрести». Які аргументи спростовують це твердження?

– По-перше, Роман Шухевич ніколи не служив в СС. А по-друге, в той час поширеною була думка, що йти потрібно з тими, кого можна взяти в союзники. Шухевич теж розумів, що потрібно мати союзника. На початку 1940-го року ситуативним союзником стала Німеччина. Ніхто не знав, що то була страшна нацистська Німеччина з концтаборами та масовими жертвами. Цей «союзник» просто був використаний для створення майбутніх кадрів і офіцерських структур.

– Наступний наратив полягає у тому, що Роман Шухевич начебто командував антиєврейськими погромами на Західній Україні…

– Ні курінь «Нахтігаль», ні особисто Шухевич не брали в цьому участі. Наприкінці 1950-их років у ФРН відбулися політичні процеси під час яких було чітко сказано, хто брав участь в цих подіях.

До речі, ще один поширений міф свідчить про те, що вони воювали з радянськими партизанами і вчиняли страшні злочини на території Білорусі. Про це теж потрібно говорити.

Роман Шухевич займався іншими військовими справами та здобув великий військовий досвід. З одного боку, він бачив як німецькі війська діють проти партизанів, а з іншого боку, як радянські партизани діють проти німецьких. Вивчення їхньої тактики і досвіду було найкращою академією боротьби.

Рух ОУН-УПА це – мегалюди, мегаталанти і мегахарактери

– Також часто говорять про конкуренцію між Степаном Бандерою та Романом Шухевичем. Чи справді між цими двома лідерами були неприязні стосунки?

– Український визвольний рух ОУН-УПА це – мегалюди, мегаталанти і мегахарактери. Це – 2-3 десятки суперуспішних особистостей, у кожного з яких була своя потужність. Ця їхня внутрішня палітра була і силою, і багатством організації. Роман Шухевич, Степан Бандера, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський і низка інших полковників та генералів були дуже успішними. Відтак КГБ та НКВД використовували це для своїх цілей.

У 1945 році Роман Шухевич відмовився від провідництва і сказав, що лідером та прапором визвольної боротьби є Степан Бандера. Шухевич розумів, що це – людина, котра може цю боротьбу гідно репрезентувати. Адже головною залишалася спільна дія проти ворога. Вважаю, що саме в цьому був приклад мужності, внутрішньої культури, енергії, розуміння та величі Романа Шухевича. Це – дуже повчальний приклад для наших громадських і політичних діячів. Саме він демонструє розуміння свого місця, часу, потреби, а також те, як слід діяти у боротьбі.

– Ще один міф – Шухевич, як і більшість оунівців бачив українську державу, як диктатуру з вождем на чолі країни. Як ви можете це прокоментувати?

– Повернімося до прикладу Шухевича та Бандери, коли перший відмовився на користь другого. Це – свідчення внутрішньої партійної демократії і внутрішнього націоналістичного дискурсу. Люди розуміли, що в умовах війни потрібно мати чітку субординацію і політичну дисципліну. Адже кожен в умовах війни повинен робити свою справу і нести за неї відповідальність. Шухевич і Бандера добре це розуміли. Вони думали як спроєктувати свою діяльність на десятиліття, як навіть після смерті бути в строю та залишатися універсальними солдатами, котрі мобілізують і надихають.

Хоч зараз вони і не є безпосередніми учасниками бойових дій, їхня суть та пам’ять залишаються об’єктами для атак ворога. Бачимо, що з початку 2000-их будь-який ворог чи зі Сходу, чи з Заходу, який наступав на Україну, першими об’єктами для нападу обирав національних героїв і національну пам’ять. І Бандера, і Шухевич – яскраві приклади. Згадаймо, як їм давали Героя України, а потім позбавляли цього звання. Це вже були перші етапи гібридної війни в інформаційному плані.

Музей Романа Шухевича – приклад нашого опору ворогу

– Саме тому у перший день 2024 року російські окупанти своїми дронами-камікадзе знищили музей-садибу Романа Шухевича. Днями оголошено відкритий архітектурний конкурс на проєктну пропозицію з відновлення музею. Однак донька Романа Шухевича, Марія Трильовська (Шухевич) каже, що садибу потрібно відновлювати у такому стані, якою вона була до атаки. Але тоді конкурс не потрібен.

– Музей повинен мати статус меморіального. Ми не маємо могили Романа Шухевича. Цей музей був місцем пам’яті і місцем сили. Багато людей прийшли туди і 5 березня, у день загибелі Романа Шухевича, аби присутністю засвідчити свої переконання.

Музей Романа Шухевича має бути символічним місцем, яке б увіковічнило безсмертного генерала. Відбудова повинна відображати те, в яких умовах він проживав, як він проживав. Тобто це має бути спосіб показати життя і діяльність як самого Романа Шухевича, так і його побратимів. Створення такого музею є прикладом нашої успішної війни і опору ворогу.

Розмовляв Віктор Біщук

Записала Олеся Когутич