«Треба розробляти програми для кожної конкретної дитини». Інна Совсун про цьогорічне 1 вересня
- П'ятниця, 01 вересня 2023
Цьогоріч перший дзвоник пролунає не на всіх шкільних подвір’ях. За час повномасштабної війни окупанти перетворили на руїни сотні українських шкіл. Частина залишається не непідконтрольній території.
Відтак перед державою постає ціла низка викликів: підвищення рівня знань школярів, облаштування в навчальних закладах повноцінних укриттів, організація онлайн навчання для дітей на окупованих територіях. Чи готові ми до вирішення наболілих питань?
Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповіла Інна Совсун, народна депутатка, перша заступниця міністра освіти і науки України у 2014-2016 роках.
Відеоверсія розмови – тут.
– Розпочинається новий навчальний рік. Яким буде освітній процес в Україні цьогоріч?
– Це вже 4-ий навчальний рік під час якого діти, принаймні частково, навчатимуться дистанційно. Адже спочатку дистанційне навчання було запроваджене через COVID, опісля – через повномасштабне вторгнення РФ. Ці 4 роки матимуть катастрофічні наслідки для навчання дітей та їхніх освітніх результатів, особливо для молодшої школи.
Зараз у нас є краще розуміння, як готуватися до навчального року. Але важливо пам’ятати, що цей навчальний рік буде відмінним для діток у Львові чи Ужгороді і, скажімо, Харкові. Хоча я, спілкуючись з харків’янами, котрі не виїздили за межі України дізналася, що вони хочуть аби їхні діти навчалися за очною формою.
Питання вбиралень вирішене не у всіх школах, де є укриття
– Для того, щоб навчання проходило очно, у школах мають бути обладнані укриття. У Міністерстві освіти України заявляють, що такі сховища є у 75% шкіл. Наскільки ці цифри відповідають дійсності?
– Мене насторожує цифра 75%. Що означає є укриття? Це означає, що воно теоретично є. Але залишається питання його місткості. Скажімо, у ньому можна розмістити лише половину учнів. Минулого року було дуже багато шкіл, де дітки очно навчалися через тиждень. Це, звісно, краще, аніж повне дистанційне навчання. Однак це – не оптимальне рішенням. Тож, на мою думку, коректніше рахувати від відсотку дітей, які мають доступ до укриттів, аніж від відсотку шкіл.
Друге питання – якою мірою облаштовані ці укриття? Скажімо, банальне питання вбиралень вирішене далеко не у всіх школах, де є укриття. Тобто, там може бути облаштований підвал, куди діти можуть спуститися в разі небезпеки, але якщо це десятки чи сотні дітей, особливо молодшого віку і там немає умов, то для них таке перебування буде важким.
Принагідно хочу заохотити всіх донатити фондам, які збирають на укриття в школах, до прикладу Миколаївщини. Це допоможе діткам отримувати належну освіту, а тим, хто перебуває на ще окупованих територіях, покаже, що коли українська влада повернеться, вони матимуть нормальний доступ до освіти.
– Нещодавно Державна служба якості освіти протестувала учнів 6-8 класів. Згідно з даними, більшість учнів виконали завдання лише на середньому рівні. Що ви можете сказати з цього приводу?
– Це – катастрофа. Через рік після початку COVID я, на рівні парламенту, піднімала питання про те, що потрібно заміряти освітні втрати. Подавала відповідну постанову. Однак тоді Міносвіти під керівництвом Сергія Шкарлета відповіло, що не знає, як заміряти освітні втрати і що на це немає коштів. Хоча я вважаю, тоді ці гроші можна було знайти. На жаль, питання так і залишилося без уваги.
Зараз Державна служба якості освіти намагається якось заміряти ці освітні втрати. Але проведене дослідження показує нам лише середньостатистичні показники. Як ці показники перекласти на рівень життя окремої дитини та її навчання? Вочевидь, що потрібно заміряти показники кожної конкретної дитини. Це допоможе зрозуміти, наскільки конкретна дитина потребує додаткової допомоги.
До прикладу, дітки в Ужгороді 1,5 року могли вчитися більш-менш спокійно і надолужувати втрати. Але дітки в Харкові чи Запоріжжі, яке щоденно обстрілюється, не можуть цього робити. Ми, як держава, як суспільство, повинні, по-перше, оцінити їхні втрати та інвестувати в освітній процес, тобто шукати підходи і розробляти програми для кожної конкретної дитини.
Батькам школярів на окупованих територіях погрожують
– Чимало українських шкіл залишаються на окупованих територіях. До прикладу, на Херсонщині близько 15 тисяч школярів здобувають українську освіту онлайн. Що держава пропонує дітям, які перебувають у таких умовах?
– Ситуація на окупованих територіях – дуже складна. Адекватних цифр щодо цього питання у нас немає. Наведу приклад. Діти з окупованої Донеччини можуть навчатися онлайн в Україні, але при цьому не повідомляти місце свого перебування або ж вказувати, що перебувають за кордоном. Тому що для них це може бути небезпечним. Окупанти за це карають. Батькам, котрі відмовляються віддавати свою дитину в школу з російською програмою, погрожують вилученням дітей. Тож будь-яка статистика буде викривлена, оскільки такими є обставини.
Але незалежно від цифр у нас має бути стратегія того, що ми будемо робити з цими дітками після деокупації, яким чином будемо забезпечувати навчальний процес. Ми робитимемо все для того, аби після закінчення школи вони приїздили і вступали до університету на контрольованій Україною території. Однак наш досвід з Донецькою, Луганською областями, Кримом показує, що чим довше триває окупація, тим менше випускників шкіл приїжджають на контрольовані території. Це – складно. І з кожним роком ставатиме все складніше. Але у випадку деокупації ми повинні намагатися максимально швидко відновлювати навчальний процес.
Інше питання стосуватиметься педагогів і того, якою мірою вони можуть вважатися колаборантами, якщо працювали під окупаційним режимом. Ці питання бояться зачіпати. Вони – некомфортні. На них немає простих відповідей.
Розмовляли Ніна Сукач, Стас Гордієнко
Записала Олеся Когутич
