Головне за день

У Львівському обласному госпіталі ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи представили нового керівника. Новий очільник Володимир Красьоха зазначив, що розраховує на співпрацю, порозуміння з колективом та пообіцяв розвивати сильні сторони медзакладу. Попередній керівник госпіталю Максим Прикупенко залишився працювати там на посаді заступника директора.

Чому лікар з Миколаївщини прийняв рішення очолити госпіталь у Львові, як Вознесенська багатопрофільна лікарня відчула на собі всі складнощі повномасштабної війни, про нові напрямки роботи госпіталю, а також коли запрацює МРТ-кабінет – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» в.о. генерального директора Львівського обласного госпіталю ветеранів війни та репресованих ім. Ю. Липи Володимир Красьоха.

Відеоверсія розмови – тут.

«Госпіталь у Львові – це великий проєкт»

– З 2016 року ви очолювали Вознесенську лікарню в Миколаївській області, яка обслуговувала приблизно 200 000 пацієнтів. Коли дізналися про пропозицію переїхати до Львова, чи не було для вас це несподіваним? Як ви для себе оцінили такий переїзд?

– У мене було кілька зустрічей з головою військової адміністрації Максимом Козицьким, який дізнався про такого керівника з Вознесенська і запросив на розмову. Після пропозиції очолити львівський госпіталь у мене був час на прийняття рішення.

– Як що до вашої особистої мотивації?

– Львівський обласний госпіталь – це потужний перспективний заклад, у кілька разів більший, ніж той, який очолюю. Дев’ять років працюю керівником Вознесенської багатопрофільної лікарні, це один з найкращих закладів на півдні України, його знають за межами. У мене було різні пропозиції щодо працевлаштування по території України керівником лікувальних закладів, і найбільше сподобалась зі Львова. Тому що це великий проєкт, тож хочу розвинути саме цей заклад.

– Однак ви уже другий виконувач обов’язків на цій посаді, а не повноцінний директор, як це відбивається на вашій роботі?

– Це трошки підвішує керівника в юридичній площині, але я цього не боюсь.

«З Вознесенська ворога погнали за Дніпро»

– Винниківський госпіталь переважно спеціалізується на лікуванні військовослужбовців з різними. ступенями поранень, ушкоджень, які повертаються після польових госпіталів. В чому полягає різниця у забезпеченні функціонування звичайної багатопрофільної лікарні, яка була у вас у Вознесенську і військового госпіталя?

– Вознесенськ – це останнє місто на шляху на півдні України, яке зустріло ворога і уже звідси він почав відступати до Херсонської області, а потім – за Дніпро. Вознесенська багатопрофільна лікарня під час бойових дій приймала поранених, тільки за 2022 рік – понад 2000 поранених. Ми були на першому етапі евакуації і там була була гостріша ситуація.

– Якщо можна трішки розкажіть про це, бо часто лікарні, які поблизу лінії фронту, перетворюються і на польовий госпіталь, і на стабілізаційний пункт, і на повноцінний медзаклад одночасно. Як лікарня у Вознесенську і особливо колектив це пережили?

– Там високопрофесійний колектив. Ми пережили багато негараздів. Знали, що ворог просувається і у нас було три дні на підготовку, тому закрили поліклінічне відділення, а всі працівники пішли на підсилення стадіону. Там є класне протирадіційне укриття, адже ми в 25-кілометровій зоні від Південноукраїнської АЕС. Тож відділення спустились туди, зокрема приймальне та невідкладних станів функціонували в посиленому режимі на прийом поранених. У лікарні також дислокувалися медики з 80-ї десантно-штурмової бригади Львова. Були і з інших бригад, тероборони.

– Бачили публікацію 80-ки, які вітали ваше призначення…

– Було дуже приємно. Не було жодних затримок, був запас крові, тому що люди стояли у чергах, щоб її здати. Були у п’ять-шість разів посилені усі пости як в приймальному відділенні, так і в інших. Усі лікарі були на роботі, навіть під час відключення світла баскетбольна команда піднімала в операційні поранених цивільних і військових. Це був один живий організм.

«Завдання перевести госпіталь з планового лікування в інтенсивне»

– Фантастична історія. У Винниківському госпіталі мають можливість лікуватися не лише ветерани чи військовослужбовці, а також і цивільні люди – чи не відчуваєте брак ресурсів, людських рук? Бо, на жаль, війна триває, гаряча фаза не припиняється, і поранених привозять практично цілодобово.

– Це вже інші поранені, уже стабілізовані і вони йдуть більше на відновлення і на реконструктивні оперативні втручання: на підготовку до ендопротезування, або протезування і так далі. За ці дні, що я керівник, можу сказати, що це високоспеціалізований надпотужний колектив. На жаль, не вистачає медичних сестер і молодших медичних сестер. Проводимо зараз аналітику щодо нових напрямків закладу і якраз стикаємося з такою проблемою. Тому користуючись нагодою запрошую таких працівників підсилити Львівський госпіталь ветеранів війни. А ми зі свого боку гарантуємо відкриття нових напрямків і цікаву роботу. Наразі не можемо обіцяти високої заробітні плати, бо фінансове становище госпіталя бажає бути кращим, але нові напрямки будуть найближчим часом.

– А які це напрямки?

– Госпіталь був закладом планового лікування. Високоспеціалізовані оперативні втручання – це Центр ендопротезування. Вважаю, що це найпотужніший заклад у цьому регіоні, в ньому є такі унікальні відділення (для прикладу, кістково-гнійне), яких є тільки кілька по країні. Це сильні сторони закладу.

Наше завдання перевести госпіталь з планового лікування в інтенсивне. Там прекрасне відділення невідкладних станів, фаховий штат хірургічного травматологічного відділення, анестезіологічної служби. Вони надихають на нові напрямки, колектив дуже відкликається на нові виклики.

Проблема у тім, що локація шпиталя на об’їзній дорозі і «швидка» вимушена оминати госпіталь і їхати в інші заклади. А це все час і, відповідно, життя пацієнтів. Тому ми зобов’язані цей шматок Львівської області взяти на себе, як мінімум хірургічну травматологічну допомогу.

– Це буде добра новина для всіх мешканців населених пунктів, які проживають в цьому напрямку і Винник в тому числі. Чи можете назвати якісь часові рамки цього процесу?

– Постараємося стартувати ще до нового року.

«Є два пріоритетних пакети»

– Ви говорили про нові напрямки…

– В госпіталі змонтований сучасний ангіограм і це дасть можливість для ендоваскулярних інтервенційних втручань на судинах як головного мозку, так і серця. Є два пріоритетних пакети, в яких є велика потреба: інфаркт і інсульт плюс. Є команда інтервенційних хірургів і ще до мене розпочата з їх запуском, мені треба це підтримати. Можливо, знайти додаткове фінансування.

Інсульт зараз є, приймаються пацієнти, робиться КТ цілодобово, проводиться розчинення тромбів. Є класне відділення, робимо ще ремонт для покращення умов. Однак, якщо ще видалятимемо тромби, то це буде новий рівень. А інфаркти це взагалі те, чого ніколи у цій частині Львова і області не було. Це мрія і сподіваємось її реалізувати у найближі місяці.

– Глядачі запитали, чи надають у госпіталі послуги для внутрішньо переміщених осіб?

– Він відкритий для всіх. На сьогодні там 30-40% військових, а інші – цивільні.

«40% відділень приведені в гарні умови»

– У 2023 тут відкрили відремонтоване та оновлене сучасне реабілітаційне відділення, сюди вклали понад 55 млн грн з обласного бюджету. Цього року планували вкласти ще понад 140 мільйонів…

– Те, що я побачив, що до 40% відділень приведені в гарні умови. Решта – в жахливому стані. Зокрема, відділення кістково-гнійної хірургії, про яке згадував, ремонт не торкався з часів побудови госпіталю. Такі моменти є й по іншим (таких дверей давно не бачив), тому будемо комунікувати, сподіваюся на підтримку обласної ради та обласної адміністрації.

Щодо згаданих коштів, то була зустріч з підрядниками, які працювали раніше, вони розповіли про терміни реалізації проєктів, частина з них завершуються до кінця цього року. Зокрема, кабінет МРТ готовий практично на 100%, представники Siemens приїдуть і дадуть заключення. Чекаю керівника з фірми постачання, знайомі з ним ще з Вознесенська, бо в плані стоїмо на лютий, а я хотів би, щоб це було швидше. В госпітали є два КТ, але вони приватні, тому також хочу зустрітися з їх власниками, щоб проговорити їхню роботу. Зокрема, нам потрібно підсилення від них для рентгенологічної ургентної служби. Бо рендгенологів замало, хоча вони зараз навчаються. Тому хочемо зробити мікс як з приватників, так і наших фахівців.

«МРТ кабінет орієнтовно запрацює у лютому»

– Чи можете, знову ж таки, назвати часові рамки, коли запрацює МРТ кабінет?

– На встановлення йдуть тижні. Потім ще йде процедура його запуску і налаштування, це ще десь півтора-два місяці. Тобто, якщо апарт встановлять в грудні, то у лютому розпочнемо працювати.

Є фахівці, які колись працювали на МРТ, тож хочу поспілкуватись, чи потрібно їм навчання, чи можливо ще когось направити.

– Коли приходить новий керівник, то в колективу є побоювання масових звільнень, але з ваших відповідей розумію, що госпіталь навпаки потребує підсилення і залучення нових людей. Чи це лише йдеться про медсестер і фельдшерів?

– Це все проговорюємо. Заходимо у відділення, бачимо кількість лікарів, ліжок, говоримо, що можливо треба розвинути ще нові напрямки. Треба не звільняти, а направити їх на нові проєкти.

Є кардіологи, вони підсилять інфарктний пакет, є хірурги-травматологи – вони закриють цей напрямок. Може колектив і побоювався, але усе проговорюємо.

– Яка ваша амбіція в цьому закладі, на цій посаді?

– Для мене це виклик, у Вознесенську був у такій в «теплій ванні», усе було налагоджено. Достатньо коштів, створив за 9 років усе своїми руками. Хочу зробити щось більш амбітне.

Розмовляв Віктор Біщук