Головне за день

В Україні планують припинити фінансування малокомплектних шкіл в яких навчається менше 45 дітей. Таке нововведення може запрацювати з вересня 2025 року. А з вересня 2026 року уряд планує дефінансувати школи в яких навчається менше 60 школярів.

Якщо рішення про дефінансування шкіл із 45 школярами є обґрунтованим, то закриття шкіл, де навчаються 60 дітей – абсолютно невиправдане і помилкове. Цього робити не можна. Так вважає Олег Паска, директор Департаменту з питань освіти та науки Львівської ОВА.

Натомість Олександр Кондратюк, експерт з освітніх питань, засновник Всеукраїнської освітньої компанії Setstud переконаний, що це – другорядне питання. Важливішими є формування національної ідентичності, новий погляд на викладання української мови та історії України.

То чи виграє освіта від такої реформи? Про це – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний».

Відеоверсія розмови – тут.

На Львівщині – 40 малокомплектних шкіл – Паска

– В Україні планують припинити фінансування малокомплектних шкіл в яких навчається менше 45 дітей, а згодом і тих шкіл, де кількість учнів не перевищує 60 дітей. Скільки на Львівщині є таких середніх навчальних закладів?

– Олег Паска: Із 1093 шкіл маємо 40 шкіл, де навчається менше 45 дітей. Також є 1 школа, де налічується близько 60 учнів. З 1 вересня 2024 року вона буде трансформована у школу І-ІІ ступеня, де навчатимуться учні до 9-го класу.  

– Чому Кабінет Міністрів України вирішив припинити фінансування малокомплектних шкіл?

– Олександр Кондратюк: Фінансування цих шкіл не має доцільності. Більш результативно і вигідно, якщо, скажімо, 5 клас буде навчатися з 8 класом. У цьому є сильна сторона. Були випадки, коли 8-класники підтягували 5-класників. Питання соціальності треба перейняти, хоча саме питання малокомплектних шкіл не існуватиме. Педагогів краще влаштувати у сусідніх районних центрах, а дітям роздати планшети, щоб вони навчалися зі своїми однолітками.

Заявлено про нову програму Стратегії розвитку освіти. Вона – дуже амбіційна. Але про яку цифровізацію і реформу вищої освіти можна говорити, якщо у нас досі існують малокомплектні школи?

Мене дивує намагання все закрити, оптимізувати – Паска

– Пане Олеже, наскільки доцільно припиняти фінансування шкіл в яких навчається по 45 і 60 школярів? Чи виправдає себе така освітня реформа?

– Олег Паска: Свого часу Генрі Форд сказав: «Якщо ви хочете завалити будь-яку справу, запросіть експертів». Своїм конкурентам я б порадив добрих експертів, щоб вони завалили будь-яку справу. Вважаю, що на це питання також слід дивитися з практичної сторони і з’ясувати, як це виглядає на місцях.

По-перше, якщо ми говоримо про згадану Постанову Кабінету Міністрів України і про 45 учнів, то можемо сказати, що ця цифра – більш-менш обґрунтована. Якщо, до прикладу, 45 учнів поділити на 9 класів, то в середньому виходить по 5 учнів в класі. Згідно із законодавством, клас може бути, якщо в ньому навчається не менше 5 учнів. Якщо менше 5 учнів, тоді створюється клас-комплект. Але об’єднати, скажімо, 7 і 8 клас це – абсурд, оскільки у такому класі-комплекті діти не зможуть отримати належні знання.

Якщо ми говоримо про 60 учнів, які навчаються у школах І-ІІ ступеня, ділимо їх на 9 класів, отримаємо 6-7 учнів в класі. Тобто згідно із законодавством, така школа може існувати. Якщо у школі є мінімум 55 учнів, поділити на 11 класів, то така школа також може існувати. Тож я вважаю, що цифра 60 у цій постанові є помилковою і її потрібно виправляти.

Звернімо увагу на школи, де навчається 45 учнів. Є різні школи. З точки зору Міністерства освіти, цих дітей можна би було довозити до найближчої школи. Однак є такі школи, особливо в гірській місцевості, куди взимку під час виборів навіть депутати не могли доїхати. Тому не можна підходити до системи освіти у такий спосіб. Найгіршим є те, що Міністерство освіти дало дуже некоректне роз’яснення відповідно до якого рівень знань учнів із сільської місцевості, у порівнянні з містами, відстає на 4,5 роки. Але погляньмо на наші вищі навчальні заклади. Практично усі ректори, декани, відомі вчені Львівщини – із сільської місцевості. Можливо ці діти і мають проблеми зі знаннями, але не з мисленням і не з працездатністю.

По-друге, за 30 років бездіяльності в галузі сільського господарства ми практично знищили дрібне фермерство. Натомість у Євросоюзі роблять все для того, аби затримати людину у селі. Тобто всі системні кроки у різних галузях, зокрема в освіті зводяться до того, щоб витіснити залишки молоді з села. Який сенс молодим батькам залишатися в селі, де немає школи? Вони переїдуть в містечко чи місто. Це – серйозна проблема. Адже така нерівномірність розвитку країни свідчить про те, що ми не є розвиненою країною.

Наведу дві цифри. 20 років тому у Львівській області було 600 тисяч учнів, зараз є 300 тисяч учнів, а через 10 років буде 150 тисяч школярів, половина з яких – у Львівському районі.

Мене дивує намагання все закрити, оптимізувати, а реально – знищити. Чому ми не думаємо про ключовий виклик – демографію? Політики мають починати з нього: шукати програми від маленького села і до держави.

Пане Олександре, чи погоджуєтеся з тим, що закриття шкіл в яких навчається 60 дітей є помилкою?

– Олександр Кондратюк: Ціль освіти, як і будь-чого під час війни, це – виграти війну. Відтак будь-які інші питання є менш важливими. Будь-які реформи, зокрема зменшення чи збільшення малокомплектних шкіл мають відповідати на питання: «Як ми виграємо війну?». Я не побачив у цих розмовах питань про формування національної ідентичності, про реформу викладання історії України, про українську мову, захист України. Ми маємо говорити про те, як викладатимуть історію України по-іншому. Бо, до прикладу, коли я навчався у школі, то нам говорили, що у час Радянського Союзу Україна була у складі СРСР. Але в часи Другої світової війни казали, що Україна окупована Німеччиною. Чого ж тоді не говорили, що Україна була окупована Радянським Союзом? Допоки діти саме так вивчатимуть історію у школах, всі інші реформи є менш важливими. Все інше легко вирішується. Головне – не ігнорувати найважливіше. Маємо бути єдиними, як нація. Саме цей виклик стоїть перед освітою. І хто, як не освіта має бути популяризатором української мови, вивчення справжньої історії України. Тоді і демографічні питання будуть закритими.   

– Пане Олеже, на вашу думку, чи справді першочерговим має бути акцент на викладанні української мови, історії України та на інших предметів, а вже потім на укомплектації шкіл?..

– Олег Паска: Питаннями національної ідентичності, української мови, історії України, інтегрованого курсу наш департамент займається відколи я є у департаменті. Але зараз йдеться про інше, а саме про мережу освітніх закладів. Тож я ще раз наголошую: 60 учнів у школі це – не та цифра, яка мала бути зазначена у постанові Кабінету Міністрів України. А ще краще, перш ніж ухвалювати такі питання, їх слід обговорювати з керівниками та практиками від освіти.

– Олександр Кондратюк: Я мешкаю в Києві і тут не дуже займаються національним питанням. У багатьох інших регіонах, окрім західних, цим питанням не займаються так, як слід. Ці регіони піддавалися різним стадіям зросійщення. У багатьох регіонах із цим – велика проблема. Тож формування національної ідентичності – необхідне для виживання нас, як держави.

У школах бракує вчителів фізики, хімії, англійської мови – Паска 

– Чи можуть вчителі, в результаті такої реформи залишитися без роботи? Чи загрожує це вчителям на Львівщині?

– Олег Паска: Насамперед у нас бракує традиційних професій: психологів, фізиків, хіміків, біологів, вчителів англійської мови, інформатики. Але є проблема мобільності. Вчитель зі сільської місцевості не поїде викладати в місто, бо в нього там сім’я, стале місце проживання. Зазвичай у сільській місцевості не є молоді вчителі.

Окрім того, у системі освіти є ще одна велика проблема. Через зарплату молоді люди не дуже хочуть працювати у школах. Там залишаються вчителі, які давно працюють і люблять свою роботу. На цих вчителях з досвідом трималася школа. Але реформа, розпочата у 2016 році і конституційна норма в Законі про освіту за якою мали звільнити усіх пенсіонерів нанесли удар по системі освіти. Зараз є цікаві молоді вчителі, але їх дуже мало.

Вчителі в Україні не розвиваються – Кондратюк

– Чи пропонуватимуть молодим вчителям вакансії? Чи педагоги закритих шкіл автоматично переходитимуть у колектив укрупненого освітнього закладу?

– Олександр Кондратюк: Про те чи будуть щось пропонувати вчителям, чи ні можна буде дискутувати вже після внесення правок. Але проблема з педагогами є всюди. Для того, щоб вступити на історика Київського національного університету імені Тараса Шевченка, потрібно набрати більше 180 балів (90% правильних відповідей). Натомість, щоб вступити на вчителя історії достатньо 140 балів (40% правильних відповідей). На викладача української в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова приймають із 138 балами. Беруть усіх підряд. Намагаються закрити потребу не мотивуючи іти на педагога, а просто зменшуючи прохідний бал. Тобто людина хоче здобути вищу освіту, не проходить кудись за балами, відтак йде вчитися на педагога. Таким чином в університетах є 20-30% талантів, які дуже хочуть бути викладачами і 70% тих, котрі просто хотіли отримати вищу освіту. Тому у нас – хронічна нестача педагогів.

Тож якщо не буде малокомплектних шкіл, вчителів потрібно буде працевлаштовувати, бо є дефіцит викладачів. Це не лише через зарплату. Вчителі в Україні не розвиваються. Не існує глобальних курсів підвищення кваліфікації. У більшості регіонів це – профанація. Усе залишається на рівні Радянського Союзу. Викладачі потребують нових методик, але вони їх не отримують. У відвертих розмовах з викладачами, вони скаржаться на те, що їх не розвивають. Тобто люди, які повинні розвивати самі не розвиваються. Це – дисонанс.

Розмовляли Уляна Лаврик, Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич