Фейки від «доктора Пі». Отар Довженко про те, чому українці ведуться на всіляку дезінформацію та як цього уникнути
- Середа, 26 лютого 2025
Не поширювати дурниць і не купуватися на інформаційні провокації. Українців закликають відповідальніше ставитись до інформації у соціальних мережах. Причина у дописі, який масово поширюють користувачі Фейсбуку. Його автор – начебто Андрій Слюсарчук, більш відомий як «доктор Пі». Його звинувачували у незаконній лікувальній діяльності, шахрайстві як псевдо лікаря-нейрохірурга. Журналіст, політичний оглядач Денис Казанський тоді ж зазначив, на жаль, «величезна кількість наших громадян думає п’ятою точкою і розносять контент з псевдопатріотичних пабліків з картинками від штучного інтелекту та віршами про те, як зрадили неньку Україну». «Хтось вже пише: «Яка різниця, що він шахрай? Він же пише такі важливі речі.» Оце і є класична технологія дискредитації. Якщо це звернення до Трампа дійсно дійде до когось з команди Трампа, він одразу скаже: «Та це ж не нейрохірург, а злочинець. Жодному його слову не можна вірити. У них там всі такі», – наголосив Казанський.
До чого призводить таке необдумане поширення дезінформації у соціальних мережах, чому люди «купуються» на такі провокації і як вберегтися від необдуманих речей – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» медіаексперт Отар Довженко.
Відеоверсія розмови – тут.
Чому люди купилися на провокацію нібито «доктора Пі»
– Напевно, недооцінюємо вплив такого тривалого стресу на нашу психіку, на когнітивні здібності, в тому числі і на пам’ять. Люди дуже багато витісняють, часом можуть абстрагуватись від тих речей, які у них були раніше, і їм здається, що це снилось.
У нас є тенденція недооцінювати проблеми з психічним здоров’ям, ментальним станом в людей, які не безпосередньо на війні чи не потерпають від щоденних обстрілів. Та насправді навіть ці люди уже в розбалансованому стані.
І тому їх легко зачепити якимсь дезінформаційним меседжем. Так зване звернення Слюсарчука, це фактично соцмережний вірус. Це аналог «листа щастя» з нашого дитинства, коли текст масово поширюють і люди, побачивши його багато разів в своїй стрічці, вирішують: «Напевно, він вартий уваги». Коли вони бачать його з таким великим потенціалом соціальної ваги, то їм те, що там написане здається одкровенням. Бо це так працює, впливає, на жаль.
Мене сильно засмучує те, що багаторічні зусилля спрямовані на критичне мислення, медіаграмотність не дали того результату, не створили той запобіжник, який мав би в цій ситуації людям не дозволити це поширювати. Змусити їх зупинитися і подумати: «А що воно таке? Звідки взялось? Чого? Хто такий цей Слюсарчук? А чому я маю це поширювати? А чому звернення до Трампа розміщене у Фейсбуці, в якому він не зареєстрований та й українською мовою, якої президент США не знає?».
Яка мета такого вкиду
Але це не спрацювало. Напевне тільки ті люди, які це поширили, знають навіщо вони це зробили. Але в таких речей може бути кілька цілей.
Зокрема, найтупіше – заповнення інформаційного простору сміттям, шумом. Цього було багато у перші дні Великої війни, тоді в соцмережах писалося все, що завгодно. У тому числі, і росіяни, їхні боти вкидали і перепощували багато безглуздя, неправдивих новин, старої інформації і так далі. І, відповідно, люди були дуже дезорієнтовані.
Наскільки я розумію, зараз для Росії також є дуже важливий момент впливу на свідомість як українського суспільства, так і свого, бо їм важливо показати, що вони нібито виграють. Щодо українців, то росіяни це роблять, аби нас дезорієнтувати, щоб адекватні новини, інформація з України губилася у величезному потоці різного сміття.
Чесно кажучи, я цей текст лише продивився, бо зрозумів, що це написане від імені шарлатана, який не вартий уваги і не став його аналізувати. За ці роки стільки цього лайна було і переважно в ньому немає глибокого сенсу, мети. Воно працює як наповнювач. Можливо, це має посилювати антиамериканські настрої і качати цей ресентимент: образу, обурення на те, що США нас зрадили і тому подібне.
Загалом антизахідні настрої останнім часом зростають і в суспільстві є розуміння, кому вони допомагають. Проте, у той самий час, люди у настільки емоційно розбалансованому, розгубленому стані, що не можуть давати тому раду і піддаються цим настроям і волають в бік Трампа, на кого ж ти нас покинув. Тому важливо кожній людині, в якої виник намір щось подібне поширювати, себе запитати, «а з якою метою я це хочу зробити».
У перші дні Великої війни сформулював загальну рекомендацію: не поширюйте нічого! Хочете поширити збір на знайомий підрозділ – зробіть це. Однак жодних новин, класних радісних повідомлень, мислевірусів і так далі. Те, що ви не поширите, це як сидіти дома під час коронавірусної епідемії. Це буде краще, ніж ви будете на власний розсуд вирішувати, який саме контент є корисним, а який – шкідливим.
За якими ознаками розпізнати дезінформацію
– Інше питання: а як ми збираємося скористатись цією інформацією? Якщо це довідкова наприклад про те, що в Австралії відродили з яйцеклітини доісторичне кенгуру, то нема різниці, правда це чи ні. Вона ніяк на нас не впливає.
Якщо це щось, що впливає на нас, на чиїсь дії/бездіяльність, пасивність, чиюсь готовність служити в армії, жертвувати гроші, працювати, ростити своїх дітей, повертатись чи виїжджати з України. Тобто, спонукати до якоїсь дії, то тоді слід фільтрувати і дуже суворо.
Що це означає? Чи впевнений у тому, що знаю джерело/першоджерело цього повідомлення? Чи людина, яка це написала, справді є автором, а чи – лише перепостила. Чи перевірена ця інформація?
А якщо це оцінки, думки, рефлексії? Зокрема, нещодавно був текст приписаний німецькому міністру оборони Борису Пісторіусу. Хоча, якщо прочитати його, то з перших речень стає зрозуміло, що там Пісторіуса і близько не було. Що цей текст написав якийсь український блогер за допомогою ChatGPT.
Натомість, якщо навіть вам резонує написане і вам здається, що це геніально сформульовано, то краще скажіть це своїми словами. Не беріть участь у цьому вірусному поширенні. Це ніколи не приносить користь.
Ярина Капітан, Святослав Драбчук
