Головне за день

Усі військові дії, що зараз відбуваються між Росією та Україною будуть основою переговорної позиції. Стартом пошуку формули миру стане Глобальний саміт миру – міжнародна зустріч на рівні лідерів багатьох країн, що відбудеться у Швейцарії, в червні цього року. Саме звідти можна почати відлік переговорного процесу. Щоправда, коли він закінчиться, не знає ніхто. Однак важливо, щоб Україна на цих перемовинах з позиції сили була більш переконливою, аніж Росія. Про це у програмі «АНТИtalkШОУ» на ТРК «Перший Західний» розповів полковник ЗСУ, військовий аналітик Петро Черник.

Відеоверсія розмови – тут.

– Яка основна ціль ворога під час наступу на півночі Харківщини?

– Тут є три стратегічні моменти. По-перше, Путін задекларував, що вони вийдуть на адміністративні кордони Донеччини і Луганщини до 9 травня. Вони не змогли зреалізувати це завдання. Навіть для їхньої супер методичної, точної і дуже якісної пропагандистської машини потрібно показувати хоч якісь результати. І в їхньому розумінні навіть невеликий плацдарм на Харківщині – велика перемога. Саме так вони її подають.

По-друге, спровокувати страх і паніку, насамперед у Харкові, щоб там склалася чергова гуманітарна криза і сотні тисяч харків’ян покинули місто. До речі, Харків, попри те, що його дошкульно бомбардують, досі залишається великим воєнно-промисловим комплексом. Там робиться багато української зброї: від бронетехніки до радарів та ракет. Розуміємо, якби дійсно сталася криза і відбулася паніка, то це спровокувало б втрату десятків тисяч робочих рук.

І найважливіше – велика геополітика. У червні починається розмова у Швейцарії щодо пошуку формули миру для України. Це – великий світовий майданчик, де буде представлено дуже багато країн із глобального Півдня: Індії, Південноафриканської республіки, Китаю тощо. Путін дає їм сигнал, що він має силу і може чогось добиватися.

Якщо ці три чинники складемо разом, то зрозуміємо, чому саме зараз. З воєнної точки зору, вони ледь-ледь пройшли оперативну смугу забезпечення у 7-8 км. Чи будуть нарощувати зусилля? Будуть, оскільки до червня Путіну потрібно показувати якийсь серйозний результат.  

Фортифікація на Харківщині на 70-80% виконала свою роботу

– Військово-політичне керівництво України стверджує, що таким маневром ворог намагається перешкодити Силам оборони України максимально ефективно відбивати наступ росіян на Східному напрямку. Чи вдалося це ворогу?

– Думаю, що не вдалося. Звісно, переміщення військових частин це – серйозна прихована інформація. При здоровому глузді ніхто цього засвічувати не буде. Але навіть якщо за пасивними ознаками ретельно відстежувати, що відбувається, то в усіх війнах, усіх народів є таке явище як «оперативний резерв». Він становить 15-30% в залежності від спроможності війська. На мій погляд, зараз на Харківському плацдармі задіяна певна частина саме цих резервів. Противник не добився результату в частині зменшення нашої боєміцності на Східному напрямку. Якби окупанти цього добилися, то мали б не одну Авдіїївку, а показали хоча б оперативні показники механізованого полку. А механізований полк прориває батальйонні тактичні порядки на глибину у 3-5 км. Окрім Авдіївки вони проривних операцій більше не організували. А це є свідченням того, що в частині маневреної оборони у нас, на цю хвилину, все адекватно.    

– За твердженнями багатьох аналітиків, фортифікаційні споруди на Харківщині не були належно підготовані, територія – незамінована. Саме тому ворогу вдалося здійснити посилений наступ. Чому так сталося?

– Поясню як з воєнної точки зору повинна виглядати трьохешалонована оборона. Перша лінія – оперативна смуга забезпечення, шириною 3-6 км. Там все заміновується. Але є нюанс. Чудова протитанкова міна ТМ-62, але вона не працює проти піхоти. І є один складний момент. Наш противник не має жодних правил. У нас є правила. Ми змушені їх дотримуватися.

Друга лінія – головна, шириною 3-5 км. Тут будують ДОТи, ДЗОТи, капуніри для артилерії, бліндажі, обладнують протитанкові ракетні позиції. Тут перебуває головний особовий склад.

Третя лінія – запасні позиції. Виконує ту ж роль, що й друга, лише потрібно відходити: тил, перші шпиталі, надання допомоги забезпечення тощо. Загалом вся смуга може становити до 15 км.

По-перше, ми чомусь викривили собі реальність, думаючи, що друга лінія оборони мала бути побудована мало не по лінії демаркації. Люди, котрі вкинули таку інформацію завдали величезної стратегічної шкоди нашій державі. Найгірше, що цю інформацію підняли великі медійні майданчики і подали в такому контексті, що десь хтось щось недопрацював. Але не може бути окопів по лінії демаркації. В жодній війні так не буває.

По-друге, те, що потрібно будувати серйозну фортифікацію, держава зрозуміла в лютому 2024 року. На жаль, така реальність. Була серйозна надія, що зуміємо прорвати «лінію Суровікіна». Плацдарм 10:10 ми таки прорвали, але не оцінили, як вони сильно закопалися. Наведу історичну паралель. Німці, схиблені на пунктуальності і точності, маючи великі ресурси, «лінію Зігфріда» (найпотужніша фортифікаційна лінія, що існує в природі) будували 10 років, допоки там на довжині 600 км не з’явилося 18000 бетонованих бункерів. І то американці зуміли її пройти. Тож нам, людям, котрі жили в ілюзіях пацефізму 30 років, за кілька тижнів збудувати фортифікації неможливо. На мій погляд, фортифікація у межах 70-80% таки виконала свою роботу. Якби не виконала, то противник реалізував би те завдання, яке дуже хоче реалізувати: вийти на артилерійські рубежі до Харкова і завдавати масових артилерійських ударів ствольною артилерією по Харкову. Натомість ворог просунувся на оперативну смугу забезпечення. Звісно, є багато помилок, спрацював людський чинник, але як сказав Вінстон Черчилль: «Війна це – каталог помилок». По-іншому не буває.

Нам потрібні десятки ракет ATACMS

– Держсекретар США Ентоні Бінкен, перебуваючи з візитом у Києві, не висловив офіційної заборони на удари американською зброєю по території Росії. Які висновки можемо зробити?

– Насамперед мусимо з’ясувати, що це за зброя, якою можемо бити по території РФ. Це не артилерія. Бо артилерії потрібно підійти на 5-7 км до кордону. До прикладу, найдалекобійніша гаубиця «Panzerhaubitze», «CAEZAR» чи FH77 Archer – чудові установки. Це – 30 км. Це – прекрасна ціль для «Ланцета». Вони би мріяли, щоб ми підвели свою артилерію так близько, щоб завдавати удари в глибину.

Які об’єкти можуть бути і на якій глибині? До 300 км це – одна-єдина ракета, яку нам вже дали, а саме ATACMS. Але для самої машини буфер безпеки має становити хоча б 50 км. На глибині 250 км можна вражати паливно-мастильні склади, склади із боєкомплектом. Однак найцінніша ціль – залізниця. Адже 95% всього, що завозиться в зону окупації чи підвозиться до контингентів, що зосереджені навпроти Сумщини, Харківщини чи Київщини, довозиться потягами. До прикладу, вантажівка Камаз-4310 чи Урал-4320 може брати на борт до 50 снарядів 152-мм або до 30 снарядів до реактивних систем залпового вогню БМ-21. Натомість у 50-тонний вагон потяга вміщається 500 снарядів 152-мм і 300 снарядів до реактивної системи залпового вогню «Град». А потяг це – кілька десятків вагонів. Ракета ATACMS має прекрасну комплектацію М-39, що може завдавати ударів до 300 км касетною бойовою частиною більше 900 субелементів М-74. Вартість однієї ракети ATACMS – близько 1,5 млн доларів. Але щоб бити ешелони, нам потрібні десятки таких ракет. Росія має дуже розгалужену систему залізничних доріг. Вони дуже швидко ремонтують залізницю. Окрім того у них достатньо і вагонів, і електротягів. До прикладу, у 1991 році, під час «Бурі у пустелі», за 37 днів американці застосували більше, ніж 600 ракет ATACMS. Були дні, коли відстрілювали 20-100 ракет. Мені важко уявити, щоб умовний тиждень ми щодня відпрацьовували по 5 ракет ATACMS.

Всі без винятку війни закінчуються якимось документом

– Перший візит після переобрання на посаду президента РФ, Путін здійснив до Пекіна, де зустрівся з Сі Дзіньпіном. Чи є ця зустріч свідченням дружби та підтримки?

– Вісь зла у планетарному сенсі прокреслена давно. До неї увійшли Росія, Китай, Північна Корея, Сирія, Іран. Це – складне угруповання. Водночас Китай набирає обертів у частині, що стосується лідерства. Але економіку ніхто не скасовував. На мій погляд, китайці зайняли мудру позицію збалансованості. Адже на 80% китайська економіка інтегрована саме у євроатлантичний простір. Це – дуже багато. Євроатлантичний простір це – 48 трильйонів доларів ВВП, проти 2,5 трильйонів РФ. Росія у геополітичному стратегічному сенсі поступово втрачає свою суб’єктність. Вже навіть індуси сказали, що хоч в РФ є ядерна зброя, вона не може розраховувати на лідерство.

Китайцям від росіян потрібно якнайбільше дешевого газу і якнайбільше дешевої нафти. Складно сказати, чи буде реалізовано проєкт «Сили Сибіру-2». Для росіян це було б дуже добре, адже це – альтернатива Європі. Розуміємо, що Європа на 70-80% понизила свою залежність від РФ. Це – гра. Світові демократії перевіряють, як далеко вони можуть зайти.   

– В інтерв’ю китайським ЗМІ Путін знову заявляв про готовність до перемовин і вимагав гарантій безпеки для Росії. Кому була адресована ця заява? І чи можливі саме зараз перемовини?

– Зараз точно ні. Але розуміємо, що немає воєн, які не закінчуються якимось документом. Всі без винятку закінчуються якимось документом, навіть якщо війна офіційно не припинена. Між Північною і Південною Кореєю війна офіційно триває, але немає гарячої фази, у них – угода про перемир’я. Те саме між Росією і Японією. І це навіть не заважає їм між собою торгувати.

Війна закінчиться якимось документом. Ми розуміємо, що приречені жити поряд з росіянами. По-іншому не буде. Якщо б ми умовно програли, нам би влаштували геноцид. Якщо вони програють, їм ніхто геноциду влаштовувати не буде, а отже вони – наші сусіди. Питання лише в тому, коли, в якій точці і за яких обставин цей документ народиться. Мій особистий погляд – упереджений. Процес пошуку формули почнеться у Швейцарії. Але це буде довгий шлях. До прикладу, найдовша американська війна з талібами – 20 років. Вони рік сиділи за столом переговорів, поки все не обговорили. А в Другій світовій війні Перша тегеранська конференція союзників розпочалася у листопаді 1943 року. Розмовляли 2,5 роки, поки не побудували усю систему колективної безпеки так, як вони на той час її розуміли.

Росіяни не реалізували стратегічного завдання ліквідувати українську державність. Вони – у геополітичній пастці. Відтак усвідомлюють, що в далекому геостратегічному історичному контексті програють. До речі, тут є один важливий нюанс, що саме зараз зарефлексував Путін. Фундаментальне правило воєнних перемовин: про перемир’я просить слабкий.    

Ми обов’язково знайдемо формулу. Важливо, щоб наші переговорні позиції з позиції сили були значно кращими, ніж у росіян.

Немає рішення розвалити РФ

– Якими мають бути зовнішні ознаки початку перемовин?

– Головною ознакою є саміт у Швейцарії. Світові гравці великого калібру і особливо велика кількість держав дійшли висновку про початок розмови. Тож на найвищих щаблях світової влади і в Пекіні, і у Вашингтоні вже ухвалене рішення про початок пошуку формули. Два роки не було. Виснажували один одного. Саміт, як такий це і є старт. Але ніхто не знає, коли він закінчиться.   

– Чому цей процес розпочинається саме зараз?

– Це – складне питання. Головної дипломатії ми не бачимо. Дипломатичні стосунки між США та Росією не розірвані. Гарантую, що між ними завжди був тісний діалог по лінії спецслужб. Не сумніваюся, що там була віднайдена якась точка, але яка, мені зараз важко сказати. Максимально чітко розумію, що немає і не ухвалене рішення розвалювати РФ.

Беззастережно переконаний в 5 принципах за яких закінчиться війна Росії проти України: розпад РФ; позбавлення росіян ядерної зброї; відсікання від великих сибірських ресурсів; прямий воєнний союз України зі США; щонайменше 80 років очищення російського етносу від «велічія».

У найближчі десятиліття не буде комфортного життя

– До чого готуватися українцям у цьому і наступному роках?

– На мій погляд, поки Росія не згине, ми приречені бути у циклічній війні. Вона триває з 1223 року, коли татаро-монголи заатакували Європу і нас, українців, на річці Калка. До речі, це – Донецька область. Минулоріч виповнилося 800 років з часів цієї битви.

З першого дня цієї війни живу за принципом: підніми планку якості своєї роботи на найвищу точку, на яку лише можеш. Інколи через «не можу». Господь так визначив і так потрібно жити.

Альтернативи будувати український Цахал немає і не буде. Все інше – ілюзії. У найближчі кілька десятиліть ми не повернемося ні в який комфортний 2012 рік, коли в нас був Чемпіонат з футболу. І я не перебільшую.

Розмовляли Ярина Капітан, Віктор Біщук

Записала Олеся Когутич