Інтерв'ю

Богдан Батрух – український кінопродюсер, кінодистриб’ютор, кіноексперт та меценат польського походження. Засновник кінотеатральної мережі «Кінопалац», студії дублювання кінострічок «Le Doyen Studio» та кінодистриб’юторської компанії «B&H Film Distribution». В програмі «Інсайт» на «Першому Західному» кінопродюсер розповів про свої моральні авторитети, зв’язок релігії і мистецтва,  та свою дорогу до Бога.

                                  Дорога до кіно

– Орест Григорчак (Ведучий): Багато про вас чув, але мало знаю. Моє перше питання: чому кіно? Ви більшість свого життя пов‘язали з цією індустрією. І, очевидно, за цим стоїть якийсь ваш досвід, рішення, історія. Розкажіть, чому ви пішли у цю сферу?

Богдан Батрух: Вже в середній школі я виступав в театрі, з яким ми вигравали різні конкурси. А пізніше пішов до театральної академії в Варшаві. І тому, все що я робив житті, було пов’язано або з кіно, або з театром. Більше з кіно, бо театр є статичний, а молода людина потребує бачити світ і йти в різні сторони. Тому кіно – це місце, де я пропрацював все життя.

– Тобто ви це покликання увібрали з молоком матері, так би мовити?

Ні, не думаю, що з молоком матерів, бо мама не мала відношення до творчості. Але в молодому віці зустрічав людей, які були пов’язані з театром і це робило на мене велике враження.

– Ви бачили в кіно якийсь потенціал, який може вплинути на суспільство чи просто вам подобалось і все?

Мені просто подобалось бути в тому середовищі.

[media=4603]

– Що вас приваблювало найбільше?

Таланти. Коли ви бачите, що з нічого стається щось. Так, як Бог створив світ з нічого. Митець творить якесь мистецтво з нічого. Цей процес народження дає багато щастя.

– Вашу сторінку життя, пов’язану з кіно багато знають. А я би хотів сьогодні трошки поговорити про вашу віру.  Це невід‘ємна складова вашої діяльності. Як ви прийшли до віри? Чи ви отримали як дар, як спадок від батьків, чи радше це був довгий процес пізнання Бога?

Власне цей момент я висмоктав з молоком мами. Бо мама наша була дуже релігійна і вона з роду, де було багато священників. Це була така типова мама, яка за всіма параметрами любить нагадувати всі ті речі, які малюються на іконах.

[media=4604]

                    Бути греко-католиком в Польщі

– Ви зростали в Польщі. Ви – українець, але ваша родина була переселена під час операції Й«Вісла». Це середовище, в якому ви жили, підтримувало вашу віру? Вам хотілось якось наслідувати цих людей? Нам цікаво бачити особливості тої реальності, в якій ви жили.

Ну, по-перше, це була закрита громада, яка була зорієнтована в середину своєї групи. Бо зовнішній світ був для неї небезпечний, незрозумілий чи інший. Вони від самого початку пробували творити наново свої церковні установи. І я був одним із перших, хрещених в церкві, яку щойно створили в 1957 році. Та церква була така дуже емоційна тому, що досвід цих людей був такий травматичний. Тому, що вони були зачиненою громадою, і це був такий момент катарсису для них: йти до церкви. Взагалі мій батько був церковником 40 років і ми бігали по тих всіх церковних приміщеннях, як у себе вдома.

– Приклад священника і цих людей, які були в церкві, як вони вплинули на вашу віру, вашу дорогу? Наскільки приклад авторитетів в вашому житті був важливий?

Найбільше враження у молодому віці на мене справив отець Гриник. Це була така постать, може, 30-х років. Але це була велика постать. Людина, для якої бути священником не означало перебиратись в якийсь там костюм. Для нього це було абсолютно природньо. Він часто приїжджав на відпусти до Білого бору, де ми мали свою церкву.

Людей такого рівня, я зустрів в житті ще може двоє або троє. Це кардинал Сліпий, від якого були мурашки були по шкірі. Або владика Гузар. Це три особи, де цей момент релігійності і природності був поєднаний. Там нема суперечностей і чогось неправдивого.

– В сучасному світі навіть віра може стати предметом комерції: коли є форма, а зміст занедбується. І це головний меседж, який дає нам Христос про те, що ми маємо бути справжні всередині. Форма має бути наслідком того, що є всередині. Важливо, щоб форма була наслідком нашого змісту. Чи ви теж бачите цю проблему? Чи ви відчували якесь переслідування через те, що ви є греко-католиками чи дотримуєтесь українських традицій? Чи вам доводилось захищати свою віру у різних життєвих обставинах?

Якщо говорити про політичні переслідування, то вони могли бути на рівні держави. Якщо говорити про незручності, то вони могли бути серед однолітків, де якісь речі не сприймались. Але для мене це не було перешкодою тому, що я також був в якихось речах безкомпромісний. Але є таке, що речі, пов’язані з церквою, можуть бути несучасними.  Хтось хоче бути поліціантом і питання: він хоче помагати людям чи він одягає цей мундир, бо він йому дає волю до інших речей.

Питання в церкві може бути інше: вона вимагає від своїх священнослужителів переказати її до інших поколінь. А щоб переказати іншим поколінням,треба буде обережним,щоб не зробити помилки. Для цього треба свою активність трошки «придушити», бо є небезпека, що можна бути неправильно зрозумілим. Тому вони є в складній ситуації: їм треба переказати релігію іншим поколінням, а з іншого боку, вони є теж люди, і мають потребу бути іншими в тій самотності. Нам, мирянам, є легше, бо ми не маємо цього обов’язку. Ми можемо бути такими як є, показувати своє лице і не боятись, що хтось неправильно зрозуміє наші поступки.

[media=4605]

– Що найбільше вплинуло на ваш характер, сформувало ваш стержень?

Я думаю, що здебільшого, це генетичні дані. Якщо до них прислухатись, вони підкажуть вам,як правильно себе вести. Цивілізація, природа, культура, вони можуть відкрити або закрити якісь двері в тому, але я думаю, що ми родимось з якимись талантами, при чому різними талантами. Бог не є справедливим, бо якби він був справедливим, він би давав всім однакові таланти. Одним дає більше, а іншим – менше. Але Бог є милосердним і це є найважливіше. З яким би ви талантом не були, ваша близькість до Бога є однакова. Ви так само близько до Бога, як і розбійник, який каже:  «я не заслужив». Хоча це є несправедливо, бо є багато людей, які правильно жили, а їм не пообіцяли завтра піти до раю. Але милосердя Бога в тому, що кожен має однакову близькість.

                           Моральні авторитети

– Ви мали зустріч з Йосифом Сліпим. В Вікіпедії написано, що це справило неймовірний вплив на ваше життя. Розкажіть трохи про цю подію. Що було таким визначальним в цій зустрічі?

Я вам розкажу про іншу зустріч, аналог до цієї зустрічі. Коли моя донька мала 2 роки, ми поїхали до Риму святкувати тисячоліття Хрещення. І ми були на службі Божій, і виходив Іван Павло ІІ з базиліки і йшов серед людей і проходив повз нас, а я тримав доньку на руках. Він пройшов, задумався, а потім повернувся і поблагословив мою доню. Мурашки по плечах були. Такий момент ви запам’ятовуєте надовго. Так само було і зі Сліпим.  Це був якийсь енергетичний переказ. Ми їздили на прощу до Риму. Це була зустріч в католицькому університеті і він там був вже в кріслі. Я перед тим про нього багато читав. Тобто, я йшов з якимось очікуванням. Він вже багато не говорив, але люди просто торкались його руки і відчували щось або не відчували.

– І яке ваше перше враження? Ви його побачили і які думки з‘явились?

Я читав, як він був в ув’язненні разом з  «зеками». І вони плювали на нього, а він їм казав:  «То нічого». Якось до нього підійшла якась жінка і каже:  «Я вас почищу». А він каже:  «Не треба. Вони не знають, що вони роблять». Це вражаюча поведінка для молодої людини, яка жила в комуністичному режимі. Така витримка…  Це потуга. Це не доходило до його свідомості, не зачіпало його.

[media=4606]

–Чи доводилось вам в житті стикатись з подібними ситуаціями, про яку ви щойно розказали? І чи ви згадували його приклад і пробували наслідувати Йосифа Сліпого?

Ні. Але були інші речі, коли я знав, що вони так чи інакше відбудуться. Але так, щоб пережиту таку драматичну ситуацію, у мене не було.

– Я маю на увазі, коли вас хтось ображав або несправедливо ставився і ви собі згадували приклад поведінки Йосифа Сліпого і натхненні його прикладом, не відповідали злом на зло.

Може за 20 років так зроблю. Але в молодшому віці я так не робив. Мені було складно втриматись, щоб не реагувати. Але мені це імпонувало.

– Пане Богдане, ким для вас є Бог? Ким ви собі його собі уявляєте?

В другій частині фільму «Католицизм» Роберт Баррон показує Бога згідно з новим Катехизмом, який вийшов в 1992 році. І ті слова, які вони вживають, щоб описати Бога, мені дуже близькі.  Бог є у всіх законах природи, він є у всіх наших частинах. Закони природи – це Божі закони. Це є важливо, бо не має вже штучної напруги між релігією, Богом і наукою, яка ще була 100 чи 200 років тому, коли були питання доказу існування Бога. Сучасна наука пішла так далеко, що там є місце на всі речі. Тепер ми знаємо, що наука – не проти, а може навіть готова підтвердити це чи наблизитись до того. А як можна було говорити про це 200 років тому, коли наука буле ще не дуже розвинута. І вона ще буде змінюватись. А релігія має передавати досвід поколінь набагато вперед. І тут є та складність.

– Насправді те, що ви кажете, що Бог з нічого створив світ, це, фактично, 20 століття. Ми говоримо, що світ виник з квантової флуктуації вакууму, що дослівно означає  «нічого». Це дуже глибока річ. Бо ми бачимо, що в сучасній ситуації є багато спроб протиставити віру і науку. Ми бачимо це на прикладі пандемії, коли добрі речі пробують протиставити вірі. Тому поєднання віри і науки є дуже важливе.

І дуже важливе ще є поєднання релігії і мистецтва. І воно було в середніх віках, наприклад, в часи бароко і рококо будувались феноменальні споруди, котрі мали відношення до релігії.  І я думаю, що сучасна релігія дуже потребує відкритись на сучасне мистецтво.  Бо релігія потребує мистецтво, а мистецтво потребує sacrum. Якщо ці речі разом, вони дають потужну картину.

За матеріалами програми «Інсайт» на «Першому Західному»