Інтерв'ю

«Переконаний, що християни, які мають правильні цінності і характер повинні йти в політику. Проте висувати треба лише тих, у кому ви впевнені, що вони є непідкупні, мають справжню віру та цінності. Такі люди можуть сприяти великим змінам в країні». Про це у програмі «Інсайт» на «Першому Західному» сказав християнський місіонер та громадський діяч Ад де Бруйн. Завдяки його зусиллям вдалося побороти корупцію в Уганді, Ад де Бруйн також служив у 52 країнах світу.

«Я щиро полюбив Україну»

Орест Григорчак, ведучий, лідер спільноти «Благословення» УГКЦ: Чи ви вперше в Україні?

– Вдруге. Я був в Києві, де виступав на міжнародній конференції в університеті. Тоді я не відчув у повноті, що таке Україна. Цього разу все по-іншому.

– Яке враження справили на вас українці?

– Я відвідав чимало країн, це дає мені можливість розуміти менталітет людей. Тому я дуже вражений українцями і наскільки в них відкриті серця. Зауважив, якщо вони чогось хочуть, то наполегливо йдуть до цілі. Особливо, якщо це стосується розвитку своєї країни. Таку відданість можна зустріти не у всіх країнах. Це вражає. Я щиро полюбив Україну.

– Люди, які слухали вас були вражені вашими проповідями. Як вам вдалось побувати і працювати у понад 50 країнах світу?

– Якщо бути відвертим, то я виріс не в християнській сім’ї. Тому Церква і все, що з нею пов’язане, було для мене далеким. Мій батько був дуже працьовитим чоловіком. Але завжди зайнятим, часто агресивним. Він не мав часу для дітей, був тяжким чоловіком. Він бив мене, тому я старався не потрапляти йому на очі. Але одного дня мій батько повністю втратив слух і це його змусило задуматись над своїм життям, над тим, що він робить. З цього часу батько став шукати Бога. Він почав мне брати всюди, де міг почути про Бога. Зазвичай таке місце була церква. Ми не знали, що є різні конфесії. Але ми були в пошуках Бога.

Я почувався тоді повністю розбитим. Через це було багато спокус і я їх шукав у алкоголі, сигаретах і наркотиках. Думаю мене можуть зрозуміти люди, які так само як і я намагались заповнити цю пустку. Цей біль, який є в середині, спонукає тебе це робити. І твоє життя крок за кроком руйнується.

[media=3027]

«Шукали шлях, який би нам допоміг заповнити внутрішню порожнечу»

Мій батько поступово почав усвідомлювати, що щось треба змінювати у своєму житті. Свою пустку він виражав через агресію, розчарування, бунт.

Коли ми з батьком почали відвідувати Церкву, ми не усвідомлювали, що їх так багато. Я сам з Нідерландів. Річка, яка тече посередині країни, умовно ділить її на північну та південну частину. Північна частина є більш протестантська, південна – католицька. Оскільки ми жили на півночі, то почали ходити в протестантську церкву. Проте нам було не важливо, яка церква, ми шукали Бога. Шукали шлях, який би нам допоміг заповнити внутрішню порожнечу.

На жаль, в церквах багато говорили про Бога, але мало хто мав стосунки з ним. Я зрозумів, що люди часто розчаровуються, адже не завжди отримують в Церкві те, що шукали. Я особисто змінив близько 16 церков. Це був настільки сильний досвід, я відчув, що пустка моя заповнена Богом. Зрозумів, що Бог зі мною, він турбується. І я відважився слідувати за Богом. Так це був довгий шлях. Зміни поступово приходили в моє життя. Я почав ставити перед собою нові цілі. Почав любити Бога, не очікуючи ласки від нього. Відчути Божу любов – це неймовірний досвід.

– Скільки років вам тоді було?

– Почав ходити до церкви, коли мені було 15 років. А приблизно у віці 20-22 відчув, що таке жити з Богом.

– Це чудовий приклад того, що ми постійно повинні шукати Бога, бо зустріч з ним не завжди стається одразу…

– Так, ми завжди повинні шукати Бога. Ми бачимо його творіння, але не відчуваємо його. Для цього треба докласти зусиль.

Повертаючись до попереднього скажу, що мій батько теж став віруючим. Ми примирилось, хоча між нами було багато образ і болю. В наше сімейне життя прийшли великі зміни.

Мій батько був бізнесменом і я думав, що теж буду цим займатись. Але одного разу в Британії я потрапив на християнське навчання і там зрозумів, що в житті можна робити щось набагато важливіше, ніж ходити на роботу. У такий спосіб я розпізнав, що Бог кличе мене.

[media=3026]

Пройшовши шестимісячний курс цієї духовної школи – це три місяці навчання, а потім ще на стільки ж нас відправляли в інші країни, щоб ми показали чого навчились. Після всього цього я вперше відвідав Африку. Працював в таборі для біженців, це були люди з Ефіопії, де тривала громадянська війна. Від війни вони втікали в Судан. Це дуже сувора мусульманська країна. Вони поселили біженців в пустелі. Ми з командою опинились у цьому таборі. Часто доводилось бачити, як помирають маленькі діти. Я був вражений від того, що побачив. Почав замислюватись, а чому йдуть громадянські війни. Чому люди змушені втікати. Ви в Україні як ніхто добре розумієте, про що я. Я почав більше думати про це і зрозумів, що хочу далі вчити.

Ми з дружиною переїхали жити в Уганду. Там була суцільна бідність, 38% – хворих на СНІД. Бачив, як люди везли на роверах щось довге замотане в простирадла. Мені пояснили, що так перевозять небіжчиків. Бо ровер є найдешевшим транспортом, у них не було коштів на труну.

Ця країна колись називалась «перлиною Африки» і що стало з нею. Почав задумуватися над цим всім і це спонукало мене до змін у моєму житті.

«Це був наш шанс щось змінити у суспільстві»

– Які були ваші дії. Ви побачили ці проблеми, що ви вирішили робити?

– Найперше ми молились. Почали співпрацювати з іншими організаціями. З різними Церквами та місіонерськими організаціями почали об’єднувати зусилля, щоб зрозуміти, що можемо зробити.

Президент Уганди хоч і не був віруючою людиною, але намагався зі всіх зусиль щось змінити, старався провести реформи, але ніщо не допомагало. Він був в розпачі. Навколо помирали люди, руйнувався бізнес. Президент Уганди боявся, що через це інші держави цим скористаються і захоплять владу. Бо це характерно для Африки. Тому він звернувся до мережі християнських організацій, аби вони допомогли.

[media=3025]

– Чи можна сказати, що саме тоді ви зайнялись політикою?

– Саме так. Це був наш шанс щось змінити у суспільстві. Маєте зрозуміти, що в Африці поклоняються різним демонам і духам. Християнство не було поширене в Уганді. Там де ми жили, поряд мешкав шаман, а з другого боку – знахар. Це було звичною практикою. Ми усвідомили, що люди не розуміють, як поширюється СНІД і більшість їхніх вірувань спонукали до більшого його поширення. Це як зараз з коронавірусом. Тому вирішили започаткувати стратегію, яку назвали «АВС».

Перше – утримання, якщо ти одружений, то будь вірний своєму партнеру. Бо як виявилось, розпуста була звичним явищем в Уганді. Друге – май лише одного партнера. Якщо партнер заражений, то використовуй захист при інтимних стосунках.

Але щоб донести це до людей, треба мати доступ до всього суспільства. Поширювати інформацію не тільки в церквах, але й в ЗМІ. Пояснювати це людям, говорити про це у школі та вчити їх цієї відповідальності. Ми мали розмовляти зі старійшинами 46 племен, в яких часто різні мови. Це все ускладнювало спілкування.

Ми мобілізували максимальну кількість людей для розповсюдження інформації. І через чотири-п’ять років відсоток захворюваності зменшився з 35% – до 4%. У такий спосіб ситуація кардинально змінилась по всій країні.

Оскільки через СНІД економіка була зруйнована президент Уганди знову попросив нас допомогти і ми погодились. Він показав нам список, в якому було 300 людей. Всі вони займали ключові позиції в суспільстві. Спитав: кого залишити, а кого вигнати. Коли ми глянули у нього, то зрозуміли, що кожен з них був корупціонером. Ці люди прийшли до влади через особистий інтерес. Тому не було сумніву, що країна функціонуватиме в умовах тотальної корупції. Влада була дуже нестабільною.

Ми, як християнська організація, продумали усі кроки наперед. Почали з тих людей, кому могли довіряти і висували їх на різні посади. Знали, що вони є сумлінні і не будуть використовувати владу у корисливих цілях. Їх неможливо буде підкупити. 

«Висувати треба лише тих, у кому ви впевнені»

– Корупція справді руйнівна річ. Ми маємо таку ж проблему в Україні.

– Вона є всюди. Тому переконаний, що християни, які мають правильні цінності і характер повинні йти в політику. Проте висувати треба лише тих, у кому ви впевнені, що вони є непідкупні, мають справжню віру та цінності. Такі люди можуть сприяти великим змінам в країні.

Ми довго навчали людей в Уганді: політиці, юриспруденції, освіті, медицині та багатьом іншим галузям. Вони мали зайняти посади по всім напрямкам, аби сприяти добру для своєї країни.

Я навчав поліцейські служби. Думали над тим, щоб не лише привести потрібних людей, але й як змінити структуру, аби це не сприяло поширенню корупції. Це був неймовірний досвід, який кардинально змінив країну.

Пам’ятаю, як приходив до свого друга, який очолив поліцію Уганди. Він зібрав близько сорока працівників і ми два роки обговорювали, як запровадити ті чи інші зміни. До того, ви не повірите, поліцейський міг прийти і вистрілити в тебе, бо ти йому не сподобався. І тоді відбулись кардинальні зміни – тепер мешканці почали себе відчувати в безпеці.

[media=3024]

Ми почали з малих кроків. У нас була людина, яка проводила навчання в судовій сфері, окремо для кожного підрозділу, щоб зміни були системними. Якщо немає справедливого суду, то ви не знаєте, коли у вас можуть забрати майно. Питання правосуддя є ключовим, бо від цього залежить розвиток країни. Ми спостерігали за змінами і бачили як люди почали брати відповідальність в тих чи інших сферах. Уганда почала розвиватись і це змінило все суспільство.

Бог змінив цю країну. Ми зрозуміли слова Ісуса, що «ви є світлом і сіллю для людей». Це звучить дуже абстрактно, але я почав розуміти, що це означає. Ми повинні бути залучені всюди. Бо коли ми солимо, то посипаємо всю їжу, яка стає смачнішою. Поступаємо неправильно, коли діємо лише в межах Церкви, тобто тримаємо сіль в горщику, а не посипаємо сіль на увесь світ. Тоді втрачається вся суть християнства. Господь хоче нас розкидати, як ту сіль по всьому світу, аби ми приносили світло.

Андрій Вихопень, за матеріалами «Першого Західного»