Інтерв'ю

Редакторка «Видавництва Старого Лева», викладачка кафедри медіакомунікацій Української академії друкарства Ольга Ренн в інтерв’ю на Радіо Перше – про те, як відбувається редагування книжок, скільки часу триває редагування, про що мріють працюючи в такій професії та чи може зникнути колись така професія.

«Я нетиповий редактор»

– Скільки книжок читає редактор у день?

– Читаємо багато, але у роботі в мене приблизно 5-6 книжок і на фоні є ціла низка книжок. Я працюю і як літредакторка, і як менеджерка проєктів, тому книжок багато. Окрім всього, сама дивуюся, але встигаю читати не лише для себе, але й дитині.

– Для себе – це і робота, і для задоволення?

– Ні. На роботі я читаю тільки книги видавництва, а для себе і для задоволення можуть бути й інші книжки. Та від роботи я отримую величезне задоволення. І можу сказати, що книжки люблю найбільше з усіх речових предметів.

– Як виглядає робота редактора? Хто ще працює над книжками?

– Я нетиповий редактор, бо трохи розсуваю межі своєї професії. Веду проєкти – я комунікатор, тобто, роблю так, щоб з оригіналу, з документу у Word, вийшла книжка. Я займаюся і підбиранням ілюстраторів, і вибором перекладача, і слідкую за всім процесом. Але не позбавляю себе задоволення працювати як літредактор. Тобто, працюю зі смислами твору, виправляю стилістику, мовні помилки. Окрім того, я ще працюю як укладачка антологій, як перекладачка. Мені цікаво багато чого, що можна робити з текстами.

Без коректорів, в принципі, робота над книгою неможлива. Це одні з найважливіших людей у нашій професії. Якщо в книжці трапляється багато одруків, у читача може скластися враження, що її ніхто не редагував. Це не так – редактор працює зі стилістикою, а коректор з одруками і технічними помилками.

– Чому в українських перекладах все ж трапляється багато помилок?

– На жаль, бувають моменти, коли видавці занадто сильно поспішають і пропускають якісь процеси, або виконують їх занадто швидко. В ідеалі рукопис, окрім редактора, який має прочитати його двічі чи тричі, сам автор має читати неодноразово і дві-три коректури треба зробити. Ще є класна практика, яку ми застосовуємо у видавництві – долучення контрольних читачів – волонтерів, які роблять фінальне читання.

– Як виглядає твоя робота?

– Роздруковуємо авторський текст ми вже досить мало. У карантинних умовах це зовсім незручно. А можливості працювати в PDF значно полегшують працю. У нас все на комп’ютері, в мейлах і чатах, як у всіх. Вже редактора асоціювати з великими стосами паперу неможливо. Ми працюємо з текстовими документами і програмами верстки.

– Якщо чесно, в мене досі редактор асоціюється саме з купою паперів.

– Нас так колись вчили, що найкраще людське око сприймає текст на папері. Цей постулат не варто відкидати. І якщо вам дійсно треба подивитися на свій текст зі сторони, його варто роздрукувати.

– Чи трапляється в тебе вигорання, коли ти читаєш не для себе, а по роботі?

– Це дуже важливо і я пережила дуже серйозне вигорання.

Відродитися допомогло те, що я насправді дуже люблю свою роботу, відчуваю, що це моє покликання і я на своєму місці. Коли робота цікава, вона затягує.

Наприклад, почала редагувати роман Террі Пратчетт «Рухомі картинки» у перекладі Віктора Морозова, і ставила собі таймер, щоб зупинилася. Розумію, що у восьмигодинний робочий день потрібно вкладати роботу. Тоді я зберігаю баланс життя і роботи.

[media=2237]

«Дуже спокійно ставлюся до помилок»

– На кожну книжку, яку ти мусиш читати по роботі чи для себе ти ставиш таймер?

– Ні, мій робочий день починається о 10 годині. І завершується як коли. О 19 найчастіше. 5-6 книжок я веду як літературний менеджер і одну редагую детально. Пірнаю у цей текст і повністю переживаю десь місяць.

– Як ти ставишся до дискусій щодо мови книжок? Дехто вважає, що недопустимо вживати лайку чи суржик, а хтось наполягає на живості мови.

– Якщо є слова, для яких існують вікові цензи, на книжках ми вказуємо 14+, 16+ і навіть 18+. Мова – жива і має розвиватися за своїм сценарієм. Життя і мова – це один процес, дистилювати їх неможливо. Я не люблю вихолощеність. Молодші редактори, коректори хочуть редагувати все за словником, підчищати усе. В мові персонажа має бути живість, смачність. Але усе залежить від того, який це твір і автор. Тому я люблю свою роботу – за різноманітність.

– Чи є типові помилки?

– У кожного автора є свої моменти. Наприклад, я завжди правлю «він вірно вчинив». Вірно можна кохати, а вчинити – правильно. Але коли довго працюєш з одним автором, вже знаєш його типові помилки, і тоді працювати легше.

– Чи є слова або помилки, які тебе дуже дратують?

– Дуже спокійно ставлюся до помилок і в звичайному житті, і в професійному. Навіть у спілкуванні я, звичайно, почую і десь зафіксую, але ніколи собі не дозволю виправити людину. Я дуже люблю кожного свого автора, дуже автороцентрична, адже без авторів не було б видавничої справи. Але ми трохи допомагаємо тексту зазвучати гарніше.

– Чи загалом тебе щось дратує в редакторській роботі?

– Звичайно, є моменти, які «бісять у професії». Дуже не люблю, коли мені не відписують. А варто сказати, що автори творчі, можуть забути відписати, провалити дедлайн. Дуже бісять провалені дедлайни. А ще в мене таке буває – якщо мене дістати, я, як дятел, пишу щодня, наполегливо. Комунікаційні моменти можуть бути проблематичні. Неприємно, але і таке буває, коли автору не підходить редактор, якого я підібрала. Це доводиться вирішувати.

[media=2239]

«Не беруся переписувати»

– Наскільки часто редакторові доводиться воювати за текст з автором?

– Автори професійні і з досвідом розуміють, що без редактора вони нікуди. Вони хочуть крутого редактора, люблять цю роботу. І, звичайно, у кожного автора є право не прийняти правку, відстояти точку зору. Нещодавно мала досвід роботи з молодим автором і його першою нехудожньою книжкою. Він дуже болісно ставився до виправлень, оскаржував їх. Але там доводилося принципово виправляти. Довелося говорити: «Ви ж захотіли книжку під брендом «Видавництва Старого Лева», тому, варто йти на співпрацю». І це подіяло.

– Коли повинна вмикатися принциповість редактора?

– Коли текст не звучить добре. Ми думаємо про читача і йому має читатися легше і зручніше.

– Часом редактор переписує текст. Чи тобі доводилося таке робити?

– Я не беруся переписувати. Якщо текст зовсім не підходить, неправильний, тоді відбувається або відхилення рукопису, або повернення авторові на доопрацювання.

Але коли я починала з журналістики, мене теж переписували, та я до цього спокійно ставилася. У мене, певно, був стереотип, що редактор журналу, газети має таке робити. А може я була просто недосвідченою.

– Наскільки важливо, щоб в книжці було чути автора?

– Дуже важливо. Для мене голос автора і його задум – це первинне. Редактор – це помічник автора, він не може переписувати і наполягати на своїх думках. В іншому разі, нехай редактор стає сам автором і пише.

– Скільки разів редактор може повертати авторові текст з правками?

– Якщо правок і повернень дуже багато, то, напевно, з твором щось не те. Я взагалі в житті і в роботі даю два шанси усім.

– Що робити, щоб не замилювалося око?

– Не працювати днями і ночами. Ночами потрібно спати і відпочивати. Око буде замилюватися у будь-якому разі. Саме тому, видавнича справа – колективна. Один і той самий рукопис на різних етапах процесу читають різні люди і це допомагає зберегти якість.

– З книжками на яку тематику ти зазвичай працюєш?

– Мій відділ у редакції «Видавництва Старого Лева» називається редакцією спецпроєктів і в нас достатньо різноманітні книжки. Однією з тих книжок, якою я пишаюся, є фотокнига проєкту Ukraїner «Країна зсередини». Випущено українську та англійську версії, я була відповідальним редактором. Також я займаюся кулінарними книжками Джеймі Олівера, вони великі об’ємні, є кураторкою серії Ернеста Хемінгуея і серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта. Ще моїми рученьками робиться серія детективів Богдана Коломійчука та інші проєкти. Іноді прошу для себе дитячі книжки – для душі, для радості.

«У мене була професійна мрія – попрацювати з дитячою книжкою»

– Який жанр ти любиш найбільше?

– У мене була професійна мрія – попрацювати з дитячою книжкою. І я була літредактором, перекладала їх. Колись мені подобалися книжки, де великі ілюстрації і їх багато. Я спробувала, виявилося, – це важко. Тому, для себе зрозуміла, що найкраще мені вдається редагування перекладів з англійської.

А для душі ми дуже багато читаємо з моєю донькою. Вона найбільше любить про тварин, а я – магічний реалізм і детективи. З останнього, що мені сподобалося для душі – це «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової.

– Нас вчили, що редактор повинен знати все. Скільки іноземних мов ти знаєш, якщо любиш працювати з перекладами?

– Я знаю англійську мову та російську, але з нею у роботі майже не стикаюся. Я би посперечалася щодо того, що редактор повинен знати все. Більше треба знати як саме пошукати інформацію і на що звернути увагу в тексті, що перевірити. У мене був смішний випадок на парі, коли я у студентів запитала, як ми перевіримо цю інформацію, а вони чомусь не знали, що мені відповісти. Я кажу: «Можливо погуглимо?», вони розсміялися, що все настільки просто.

Одна з наших найкращих редакторок Галина Листвак взялася за норвезьку мову. По-перше, вона їй подобається, по-друге, вона працює з перекладами з норвезької мови. Але працюючи з перекладами, основна відповідальність за них, все ж, на перекладачах.

– Чи буває так, що книжка, з якою ти працюєш, зовсім тобі не цікава?

– Звичайно, таке буває і бувало. Зараз я іноді можу обирати з чим працювати, але, все ж, у нас є редколегія, яка обирає книжки до видавничого плану. Тоді не все мені подобається на 100% і робота відбувається правильніше.

– А дедлайни?

– Дедлайни прораховую з урахуванням повільності роботи. Іноді наші автори чи перекладачі дуже затримують роботу. Може бути навіть на 3-4 місяці.

– Чи це карається?

– Це карається занудним відчитуванням редактором в чатику.

[media=2235]

«Професія редактора має існувати доки будуть автори»

– Скільки триває робота над однією книжкою у середньому?

– Я закладаю на книжку від моменту рукопису – місяці чотири.

– Чи є якісь програми, в яких ти, як редакторка, можеш перевірити книжку на плагіат?

– Є в інтернеті агрегатори, що перевіряють на плагіат. Але я такого не робила ще на практиці. Ідеї авторським правом не охороняються, Тобто вкрасти ідею не можна.

– Часто в соцмережах кажуть, що помилки не важливі. Чи це переноситься на книжки деякими авторами?

– Сама природа творчості передбачає наявність одруків і помилок. Особливо, якщо цей текст великий – однозначно, ми виправлятимемо все. Навіть через Word переганяємо текст на перевірку помилок. Хоча – це міф, що комп’ютер може замінити людину у редагуванні. Завжди потрібна індивідуальна енергетика фахівця.

– Тобто, робота редактора ніколи не зникне?

– З мого досвіду – професія редактора має існувати доки будуть автори. Моя мама за професією диригентка, і вона дуже любить міф, що скоро редактори стануть непотрібними, бо все замінить комп’ютер. А я нещодавно побачила відео, де робот диригує оркестром і одразу надіслала мамі. Це ми так, по-доброму підколюємо одна одну.

– Чи в Україні збільшується кількість авторів, письменників?

– Завдяки такому явищу, як self publishing люди стали відкритими до такого досвіду, як написання книжок. Мені здається, що це позитивно. До того ж з’являється багато літературних агенцій, готових брати під своє крило нових авторів. Це ознака того, що наш книжковий ринок, книжковий бізнес розвивається і рухається у правильно напрямку.

– Наскільки якісні є твори молодих письменників?

– Якби мене посадили на таку діяльність, як щоденна оцінка творів, напевно, збожеволіла б. З досвіду, здається, що там 1% придатного до публікації. Але треба перебирати це все, щоб знайти діамант.

– Чи є у тебе мрія, пов’язана з роботою?

– У мене було кілька мрій. Точно мріяла колись поредагувати переклад Віктора Морозова. І я цю мрію неодноразово виконала. Також мріяла попрацювати з творчою майстернею «Аґрафка» – Андрієм Лесівим і Романою Романишин – вони оформили серію «Дискосвіт», яку я курую.

Досить дивною мрією було відредагувати підлітковий роман. Я випросила в нашої редакторки дитячих видань таку роботу. Але зрозуміла, що це дуже складно, бо відчувала відповідальність перед молодими людьми.

Розмовляла Дар’я Бура