Інтерв'ю

Про повернення Криму, общину кримських татар на заході України, про героїв, яких знищила російська машина. А також – спротив кримських татар окупантам, про понад 200 дітей, які залишилися сиротами, штучне стирання національної пам’яті та чи зміниться щось у Росії, коли Путіна не стане – голова правління «Кримські татари Волині» Сервер Зейнединов у програмі «Харизма» на «Першому Західному».

«Вважаю героями тих, хто там залишився»

Юлія Вусенко, ведуча: Я завжди наголошувала, що ті люди які приїхали з Криму вони дуже цілісні як родина. Ви мрієте про повернення в Крим?

Сервер Зейнединов: Звісно, що так. Крим – це наше серце, душа. Це там, де народились наші батьки.

– Який зараз Крим?

– Крим зараз не такий, природа, звісно, прекрасна, культура. Але цю красу оскверняють окупанти. Я про те, щоб ми приїхали в український Крим.

– Знаю, що з окупованого Криму виїхало багато людей, але ви приїхали саме до Луцька. Чому?

– Тут в мене старша донька вчилась і ми знали вже місто, тому й обрали Луцьк.

– Скільки зараз громада налічує людей?

– Громада не є національно однорідною, більшість – це українці та росіяни, які є вихідцями з Криму. Вони приєднались до нас, але назва залишилась така ж – «Кримські татари Волині», а взагалі в нас три родини.

– У вас залишилось багато друзів, знайомих у Криму?

– Так, багато. Ми постійно спілкуємось по скайпу, вайберу. Їх цікавить, що робиться в Україні. Цей інтерес дуже високий. Над цим треба працювати, аби інформація була доступною для кримчан.

[media=3094]

– Ви поїхали, бо Крим став невільний?

– Саме через це. Це моя політична позиція. Я не сприймаю цю окупацію. Якщо б я лишився, відверто кажучи, то або мене б вбили, або я когось. Вважаю героями тих, хто там залишився. Вони кожен день ведуть цей ненасильницький спротив. Не підкоряються окупаційній владі. Вони не ходять на їх псевдовибори. Була спроба псевдомеджлісу –  знайшли кілька колаборантів, але народ їх не підтримав. Спроба альтернативного телеканалу АТР – теж не вийшло.

З іншого боку, ми тут ніби у своїй країні, але в орендованій квартирі, є труднощі.

«Росія саме таке ж хоче зробити і з Україною»

– Чи є серед ваших знайомих ті, хто постраждав від путінського режиму?

– Є звичайно, ми постійно про це говоримо. Лучани знають про це, бо ми влаштовуємо різні мітинги і розповідаємо про жахіття в Криму. Понад 200 дітей стали сиротами через режим Путіна в Криму.

Вони чітко розуміють, що кримські татари це корінний народ і якщо ми заявимо на міжнародних майданчиках, що за Росію, то там закриють очі на окупацію. Скажуть, так забажав корінний народ. І зараз Україні треба на випередження все робити. Прийняти закон про корінні народи, змінити 10 статтю Конституції про автономію Криму, де має бути прописано, що кримськотатарський народ утворює автономію в складі України.

[media=3096]

– Для Путіна є критично подолати цей ваш супротив, йому треба показати приклад для інших народів, які починають висловлювати свій супротив.

– Вони пропонують не національну автономію, а культурну. Ти не господар на своїй землі, будеш мати свій музей і все. І справа в тому, що Росія саме таке ж хоче зробити і з Україною.

– Звичайно, і ми це відчуваємо. Для Росії ми ті люди, в яких можна вкрасти історію, сказати що Анна Київська, це не українська княгиня, а російська. Наскільки я розумію ми зараз в орендованому приміщенні, влада Луцька нічого вам не запропонувала?

– Були пропозиції, але це не підходило. Для прикладу, побудувати мечеть за містом в голому полі. В самому Луцьку сказали, що нічого немає. Ми могли б взяти якесь старе приміщення і привести його до порядку і це було б своє, не орендоване.

– Я знаю, що вирішилось питання з кладовищем?

– Так, нам допомогли. За законом ми маємо бути поховані на мусульманському кладовищі. Одному Богу відомо, скільки нам доведеться тут, на Волині, бути і нам треба дотримуватись своїх духовних традицій.

«У допутінський час працював фермером»

– Чим ви займались професійно в Криму?

– Фермерством, в мене було в Джанкойському районі тепличне господарство, виноградники. У допутінський час я потрапив, як фермер, до канадського проєкту, де нас вчили правильно вести господарство в умовах курорту. Нам сказали, навіщо вам вирощувати між виноградниками помідори огірки, треба – полуницю, адже на курорті потрібні фрукти. І ми це робили. Тобто це була програма уряду Канади, яка допомагала кримським татарам розвиватись. Був в нас свій банк, який давав кредити під низькі відсотки. Якби не ця окупація, Крим за якийсь час був би процвітаючим.

Але відбулась окупація, бачили як в’їжджали окупаційні війська. Я з сином ще два місяці залишалися в Криму, виходили на акції, але зрозуміли, що це надовго, тож виїхали.

– Наскільки я бачила, саме кримські татари були кістяком проукраїнських акцій.

– Так, за закликом Меджлісу, 90% – це були кримські татари. Ситуація показала, наскільки недієвою була ООН, якій були потрібні додаткові докази, що відбулась окупація.

– Як ваша донька, яка навчалася в Луцьку – де вона зараз, що робить?

– Зараз у Львові, працює перекладачем.

– Ви далі працюєте фермером?

– Ні. Була спроба. Взяв в оренду теплиці, але, на жаль, мені її не продовжили.

– Чи багато людей долучається до мечеті?

–До нас приєднуються не тільки кримські татари, але й місцеві мусульмани. Це наш осередок не тільки духовний але й культурний.

[media=3090]

«Повернення Криму – тільки опираючись на міжнародні закони»

– Як ви бачите повернення Криму?

– Звичайно, військовим шляхом повернути Крим це не реально і це зрозуміло. Буде багато людських жертв, кримських татар знищать окупанти, в першу чергу. Тільки опираючись на міжнародні закони, повинні працювати МЗС, наш Меджліс… Запрацювала «Кримська платформа».

– А історія вашої сім’ї – куди ваших рідних депортували?

– В Середню Азію, в 1987 році ми повернулись до Криму.

– Нам треба більше запрошувати до діалогу молодих людей, аби вони знали, що Україна має інші національності, які борються за Україну. Як ви бачите той момент, коли повернетесь додому?

– Я постійно тримаю в голові це бачення. На мою думку, це буде виглядати так – як тільки почую, що Крим вільний, відразу сідаю в машину і їду додому.

[media=3091]

– Підтримку від кого вам потрібно?

– В нас є підтримка від лучан і всіх українців, тому що в нас спільна історія, ми разом все це переживаємо. Але на рівні чиновників з’являються якісь перепони. Навіть в тому, щоб в день депортації приспускати прапори і вішати чорні стрічки.

Сподіваюсь, що з часом люди будуть знати, чому це робиться. Наша єдність – запорука перемоги, бо в нас єдиний ворог – путінська Росія. Дякую тим кримським татарам, які залишились в Криму за їх спротив окупаційному режиму. Сподіваюсь, що скоро ми повернемося до вас.

– Ще одне запитання, чи зміниться ситуація в Криму після того, як Путіна не стане?

– Є ліберальні сили в Росії, які хочуть нормально жити з міжнародним суспільством. Однак за їхньою риторикою я не бачу, що щось зміниться. Взяти того ж Навального, його слова, що «Крим це не бутерброд, щоб його передавати туди-сюди» або заклики «лібералки» Собчак провести ще один референдум… Але ж зараз відбувається зміна демографічна, коли в Крим завозять сотнями тисяч росіян. Просто поверніть те, що вкрали.

[media=3095]

– Наразі ви не бачите людей в Росії, які б щось змінили у ставленні до Криму?

– Ні. Тільки жорсткі санкції можуть бути дієвими.

І Україна не дає ні світла, ні води в Крим. За Женевською конвенцією, окупант має забезпечувати всім територію. Вода їм потрібна не для населення, а для військових баз. Вони будуть шукати альтернативні джерела, але не для людей.

Андрій Вихопень, за матеріалами програми «Харизма» на «Першому Західному»