Головне за день

РФ не полишає спроб оточити Авдіївку, тривають жорстокі бої. Чи можемо втратити місто, що відбувається на лівому березі Дніпра, які об’єкти можуть стати мішенню для ворожих ракет та чи «втомилися» від війни наші західні партнери – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» військовий аналітик Сергій Грабський.

Відеоверсія розмови – тут.

У мороз ворог може вдарити по воді та теплу

– Росіяни активно використовують «Шахеди», а ракетних обстрілів заходу України не було вже майже 2 місяці. Ворог чекає морозів чи задумав щось інше, ніж обстріли енергетичної інфраструктури?

– Перш за усе, противник зараз веде боротьбу і ми бачимо, як він наносить удари, у тому числі, і по заходу України використовуючи «Шахеди». Це є засобом виснаження і виявлення нашої системи ППО. Таким чином вони шукають найбільш успішні варіанти нанесення ударів. Другий фактор – це погода, противник готується ударити в найбільш підступний момент, коли температура буде низькою. Швидше за все, противник не буде концентруватися виключно на енергетичній інфраструктурі, адже уявіть собі, що може статися, якщо удар буде нанесений по об’єктах водопостачання чи теплозабезпечення. У мороз це буде дуже серйозна проблема.

Окрім того, ворог усвідомлює, що носіїв, які можуть здійснювати пуски крилатих ракет у них небагато (на їх технічний стан вплинули попередні тисячі ракет, які були випущені по Україні). Ми ще з літа 2022 спостерігали, коли приблизно до 10% їхніх ракет не досягали цілі, бо падали. Саме тому їх запускали з акваторій Каспійського, Чорного або Азовського морів.

Боротьба під Авдіївкою є відчайдушною

– Хотілося би почути вашу думку щодо Авдіївки, де росіяни втрачають піхоту, а ми –  свої резерви…

– Є трішки інший акцент щодо визначення втрат РФ. Для них такого поняття, як больовий поріг не існує. Там є тільки досягнення певної мети, а ціна – немає значення. Тому так, ми безумовно винищуємо там російську піхоту, але росіян це не зупиняє. Вони продовжують лізти вперед, бо стоїть задача.

Відстань між південним та північним флангом угруповання противника під Авдіївкою скоротилася до 56 кілометрів. Чи означає це виключно драматичні ситуації і загрозу для нас? Відносно. Ми не заводимо в Авдіївку велику кількість резервів – там застосовується принцип військової доцільності і це буде до тих пір поки боротьба за Авдіївку не поставить їх на ступінь критичної, смертельної загрози. До цього часу ми будемо там. Бо ми ведемо в Авдіївці виключно успішну оборонну операцію, оскільки співвідношення там втрат 1 до 10 (це визнає і ворог). І поки така ситуація зберігається, будемо обороняти Авдіївку. Чи означає це, що ворог припинить наступ? Боюся, що ні. Тому маємо бути готовими і до непопулярних заходів.

Більше цього – втрата Авдіївки може стати для нас досить суттєвою. Можемо собі уявити, яких сил потребуватимуть наші війська, щоб потім визволити той самий «Коксохім», який противник може перетворити на фортецю. Тому боротьба під Авдіївкою і є такою відчайдушною.

До речі, зараз бачимо ситуацію, коли найновіша і найвмотивованіша армія світу, уже майже місяць намагається вирішити проблему ХАМАСу, воюючи з підземними ходами.

Про плацдарм на лівому березі Дніпра говорити зарано

– Тим часом, українські війська успішно форсували Дніпро і почали працювати над тим, аби створити плацдарм на лівому березі. Від цього місця до Кримського перешийку трохи більше 80 кілометрів. Як бачите зараз цю ситуацію?

– Давайте будемо реалістами – про плацдарм говорити зарано. Зараз це лише полоса, в якій діють окремі штурмові і спеціальні підрозділи Корпусу морської піхоти ЗСУ. А плацдарм – це коли накопичуються війська на відвойованому клаптику території для подальшого просування. У даному випадку наших сил, які там діють, недостатньо для цього. Але, разом з цим, ви праві, коли кажете про 86 кілометрів від Олешок до міста Яни Капу, яке до 2023 року називалося Красноперекопськ. І в цьому випадку йдеться про проведення рейдів, які ми вміємо здійснювати. І вони можуть призвести до хаосу, дезорганізації противника і збоїв постачання військ, які діють на Запорізькому напрямку. Там ми продовжуємо, незважаючи на відчайдушний спротив противника, вгризатися в російську оборону. Ми за це платимо велику ціну, але іншого вибору немає. Таким чином відволікаючі дії на лівому березі Херсонської області допомагають послабити угруповання противника на Запорізькому напрямку.

Поза тим, бої на лівому березі Дніпра будуть вестися, бо маємо задачу розширити зону нашого впливу. А після цього уже будемо говорити про плацдарм, про створення передумов для глибокого вклинення на територію ворога. До речі, там є ще один напрямок: Гола Пристань – Скадовськ, де відстань 50-60 кілометрів. Тут маємо дуже значущу задачу, а саме – зачистку цієї території і взяття під контроль Кінбурнської коси, що відкриває економічні перспективи, а саме – використання Миколаївського порту, який нам необхідний для економічної стабільності.

Критично важливим є питання прориву до лінії Токмак – Верхній Токмак

– Усе частіше з’являється у відкритих даних повідомлення про знищення ворога на Мелітопольському напрямку. Це означає, що ми там теж рухаємося вперед?

– Не маємо права зупинятися там на обороні. Для нас критично важливим є питання прориву до лінії Токмак – Верхній Токмак, перерізання єдиної залізниці, яка з’єднує тимчасово окупований Крим з тим суб’єктом міжнародного права, який наразі зветься РФ Це наша стратегічна задача.

– Оскільки застосовуються бригади Гвардії наступу, то чи це означає, що ротація, в принципі, відбувається?

– Вона здійснюється постійно. Так, бувають затримки на кілька днів, але принцип 10 днів зберігається. Хлопцям дуже складно, вони намагаються відновлюватися, але сказати, що там хтось воює безперервно – це неправильно.

Чутки про переговори – намагання ворога посіяти розбрат і смуту

– На вашу думку, чи має місце втома Заходу, чи це спроба РФ діяти на політичне поле України?

– Давайте не забувати, що проти нас ведеться гібридна війна і вона почалася 25 серпня 1991 року. Однією з її операцій на нинішньому етапі є спонукання нас до перемовин з агресором, тому і з’являються різні вкиди. Але я зверну увагу на наступне – жоден з політичних лідерів, які підтримують Україну, навіть натяком не згадав про можливість таких переговорів у своїх офіційних деклараціях і заявах. Проведено уже цілу серію нарад «формату Рамштайн», де, якби стояло питання примушення України до переговорів, обговорювалося би і припинення нам допомоги.

Розуміємо, що на сьогодні існують об’єктивні причини, чому Захід не може забезпечити усі потреби України. До такої війни цивілізований світ не готувався і такої кількості зброї і техніки просто немає. Згадайте Черчіля, який колись сказав: «демократія досить невдала форма правління, але нічого кращого людство не придумало». Не можемо опускатися до диктатури, яка має зовсім інші підходи і саме тому диктаторський режим Північної Кореї може без будь-яких труднощів забезпечити поставки снарядів зі своїх ресурсів, які так само не безкінечні.

Тому нам не слід опускати руки. Заходу та й нам треба ще докласти дуже багато зусиль, аби у спільній боротьбі перемогти російського агресора чи вісь зла, про яку висловився президент Байден. Для мене це є більшим одкровенням і сприйняттям реальності, аніж будь-які намагання нашого ворога посіяти розбрат і смуту.

Розмовляли Стас Гордієнко, Ярина Капітан

Записала Наталка Сохан