Головне за день

Українці, котрі залишаються в російському полоні перебувають у надскладних умовах, що не відповідають Женевським конвенціям. Українська сторона робить все можливе, аби якнайшвидше повернути їх додому. Пошук та верифікація людей відбувається цілодобово. Але інколи дізнатися чи справді людина перебуває у полоні – дуже складно, оскільки агресор не ділиться з нашою стороною офіційною інформацією та навмисно гальмує процес обміну.

Куди звертатися родині, якщо їхня близька людина потрапила у російський полон; як розпізнати шахраїв, котрі хочуть нажитися на горі; хто складає списки на обмін та відповідає за частоту їй проведення? Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповів Петро Яценко, прессекретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Відеоверсія розмови – тут.

– Попередній обмін військовополоненими відбувся у лютому. Тоді вдалося повернути близько 100 захисників, перед тим був обмін у січні. Зараз – кінець квітня і нічого не чути. Хто і коли визначає, коли відбудеться наступний обмін?

– Перед трьома обмінами, що відбулися на початку цього року, була дуже довга пауза. Обмінів не було зі серпня 2023 і до кінця року. Це – не провина нашої сторони, адже в нас нічого не змінилося. Росія якимось чином намагалася використати цей час, щоб вплинути на родини та розхитати ситуацію.

Я сам був свідком, коли під час групової зустрічі родини почали отримувати дзвінки від рідних з полону якими не спілкувалися впродовж місяців. У них був однаковий текст, мовляв, що Росія готова їх звільнити, але українська влада нічого не робить, тож потрібно виходити на протести. Це – ґрунтовна, професійна робота ворога, спрямована на поширення недовіри та розхитування ситуації. Тому акції, які в нас зараз відбуваються – дуже важливі. Це – нагадування і для українців, і для міжнародних організацій, щоб вони працювали більш ефективно. Адже ми в жодному разі не повинні забувати про наших військовополонених і в жодному разі не вірити російській пропаганді.

Ми повернули з полону 3135 українців

– Як відбувається верифікація українських полонених?

– Є два види офіційного визнання людини полоненим чи полоненою. По-перше, через Міжнародний комітет Червоного Хреста, який подає запит до російського міністерства оборони. Це – тривалий процес. Інколи потрібно подати десятки запитів, щоб отримати відповідь. Ми у цьому дуже допомагаємо комітету Червоного Хреста. Є позитив. У порівнянні з 2022 роком кількість таких звернень суттєво зросла. Маємо багато підтверджень щодо полону наших військовослужбовців. Хоча цього все одно не достатньо.

По-друге, є підтвердження, які ми отримуємо різними каналами: підрозділ Координаційного штабу, підрозділ ГУР. І коли свідчення та факти є достатньо переконливими для нас і для військової частини, відбувається перекваліфікація на «ймовірно полон», «полон». Але хочу звернути увагу: якщо людина вважається зниклою безвісти це – не вирок і не означає, що її не можна знайти.  

– Саме так відбулося під час попереднього обміну полоненими. Тоді вдалося повернути десятки військових, котрі вважалися зниклими безвісти…

– Так. Це – 40 українських військовополонених. Станом на сьогодні, ми повернули 3135 людей. Серед них – 147 цивільних і третина цих людей – ті, хто вважався зниклим безвісти.

Багато полонених числиться, як «зниклі безвісти»

– Скільки ще українців перебувають в російському полоні?

– Це – дуже складне питання. По-перше, в нас є Національне інформаційне бюро. Це така всеукраїнська база даних, куди рідні зниклих безвісти та полонених можуть подавати свої дані. Це – «гаряча лінія», яка працює щодня і цілодобово. Дуже важливо подавати дані саме туди. Отримана інформація обробляється і ми, як Координаційний штаб, також їх використовуємо. Ми знаємо про всіх, хто зник чи потрапив у полон.

Водночас інформація щодо окремих людей інколи потребує перевірки. До прикладу, бувають зображення і дві родини можуть стверджувати, що на них – саме їхній родич. Тож ми не можемо одразу сказати є ця людина в полоні, чи немає. Адже є різні свідчення та факти. Відтак нам потрібно постійно працювати з родинами. Вони дуже допомагають. Представник родини краще ніж будь-який штучний інтелект по фото чи відеоматеріалах може розпізнати своїх рідних людей.

Якщо говорити про кількість українців, котрі перебувають у російському полоні, то цифри є дуже орієнтовними. Агресор не ділиться з нами жодною офіційною інформацією. Ми здобуваємо її в процесі роботи. Багато полонених числиться, як «зниклі безвісти». Але пам’ятаємо про кожного і працюємо над тим, щоб звільнити кожного українського полоненого.      

– Українська сторона заявляє про готовність обміняти «усіх на усіх». Чи можна розраховувати, що країна-агресор, пішовши на такий крок, справді віддасть усіх українців, котрі є в полоні?

– Ми постійно стверджуємо, що нам не потрібно утримувати росіян в полоні, оскільки це – гроші наших платників податків. Ми, як європейська країна, яка дотримується своїх домовленостей і угод, забезпечуємо їм поводження згідно з нормами Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Ми завжди готові поміняти цих людей на наших людей, котрі перебувають у значно гірших умовах.

На першому етапі війни до російського полону потрапило досить багато українських військовослужбовців, зокрема оборонців Маріуполя. Ми знаємо цифри. І через це кількість в російському полоні – більша. Але до наших місць утримання регулярно надходять нові партії росіян, оскільки вони – в наступі. Відповідно більше потрапляє у полон. Тож наш обмінний фонд є цілком достатнім. Хочемо якнайшвидше повернути додому наших людей.

Ми не знаємо за яким принципом Росія обирає людей для обміну

– Як ворог визначає, кого саме з українських полонених обмінювати?

– Насправді росіянам не потрібні жодні громадяни, жодні військовополонені. Бачимо, що люди перебувають у полоні понад два роки і їх не забирають. Причин ми не знаємо. Якщо про це питати полонених росіян, вони також не можуть збагнути за яким принципом російська сторона забирає когось, а когось залишає у полоні. Можемо робити лише загальні висновки.

Для нас важливо, щоб російські родини знали, хто перебуває у полоні і вимагали від своїх органів влади також їх обміну.    

– Чи залежить ставлення до українських військовополонених від їх приналежності до того чи іншого військового підрозділу?  

– У всій російській пенітенціарній системі запроваджені тортури і негуманне поводження. Знаємо про місця утримання, де трошки кращі умови, але їх все одно не можна назвати такими, що відповідають Женевським конвенціям. Знаємо про місця, де є значно гірші умови. Ми постійно закликаємо Міжнародний Червоний Хрест відвідувати всі ці місця ув’язнення. Їх – багато як на тимчасово окупованих територіях, так і на території РФ.

Робота Червоного Хреста в процесі обміну – недостатня

– Чимало і військовослужбовців і тих, хто дотичний до утримання українських полонених не задоволені роботою Червоного Хреста. Як ви оцінюєте діяльність цієї організації?

– На початку повномасштабного вторгнення Червоний Хрест виявився неготовим до цього. Тривалий час ми намагалися допомогти їм організувати роботу. Зараз ця діяльність поліпшується, але вона все одно не є достатньою. Більшість наших хлопців і дівчат, коли повертаються додому кажуть, що не бачили представників Червоного Хреста

– Це свідчить про недієздатність Червоного Хреста чи просто росіяни не визнають мандату Червоного Хреста і не допускають його до наших полонених?

– Звісно, це росіяни. Але однозначно робота Червоного Хреста повинна бути більш наполегливою.

– Що відбувається із нашими військовими та цивільними, яких вдалося повернути із російського полону додому?

– Це – дуже велика тема для розмови. Є комплексна програма, розроблена Україною, зокрема Координаційним штабом, який координує роботу багатьох відомств. Перше, що отримують наші люди, коли повертаються з полону, це – обійми, любов, нашу шану, підтримку, обов’язково український прапор. Люди мають відчувати, що ми їх любимо і чекаємо. Адже у полоні вони цього позбавлені. Їм говорять, що України немає, що вони зрадники, що їх одразу кинуть на фронт. Відтак ми своєю любов’ю показуємо, що вони – наші люди, що вони нам потрібні і що ми їх дуже чекали. В подальшому ми також огортаємо їх любов’ю та підтримкою.

Вони одразу отримують комплект необхідних речей, оскільки в них немає нічого. Надається психологічна допомога. Зараз прийнята державна програма для того, щоб всі, незалежно від роду військ, можливостей медичного забезпечення отримували комплекс послуг з реабілітації та реінтеграції в суспільство.

Шахраїв, котрі пропонують повернути полоненого – не меншає

– Часто з родинами полонених сконтактовують різні підозрілі особи і пропонують за гроші включити їх рідних у списки на обмін. Що робити у таких випадках?

– Ми у співпраці з правоохоронними органами постійно ловимо шахраїв. Але на жаль, їх не меншає. Зараз з’являється нова хвиля. Незрозумілі люди телефонують родинам, представляються співробітниками Координаційного штабу.

Якщо родини отримали такий дзвінок потрібно, по-перше, звернутися до правоохоронних органів і написати заяву. По-друге, звернутися у Координаційний штаб і також повідомити про спробу шахрайства. Знайдемо цих людей і засудимо згідно із законодавством.

– Чи могли полонених включити у списки на обмін без участі Координаційного штабу?

– Є так звані «польові обміни». Вони відбуваються під час бойових дій. Одна і друга сторони мають полонених. Якщо вони не встигли їх передати, то можуть домовитися. Це дуже невелика і нерегулярна кількість. Ці обміни не можуть замінити справжні повномасштабні обміни.  

– Як діяти родинам, коли їм повідомили, що їх захисник чи захисниця опинилися в полоні?

– Насамперед звернутися до Національного інформаційного бюро. Звернутися до Національної поліції за місцем проживання і написати заяву. Буде відкрито кримінальне провадження. Звернутися до Об’єднаного центру СБУ та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Розмовляли Ярина Капітан, Віктор Біщук

Записала Олеся Когутич