Львівщина стала першою областю в Україні, де повністю позбулись радянських пам’ятників
- Середа, 31 січня 2024
Ідоли падуть. Львівщина стала першою областю в Україні, яка повністю позбулась радянських маркерів. Це не свавілля, а виконання законів про декомунізацію та деколонізацію. Робота тривала понад рік – відколи створили спеціальну групу. Не минулося без казусів. Доводилось переконувати місцевих. Та попри те, що декомунізатори наштовхувались на спротив, «Альошки» та «Колгоспниці» падали на грунт. Загалом демонтували 312 тоталітарних символів.
Про це йшлося в програмі «ОЧІ» на «Першому Західному».
Останніх солдатів приземлили у Новояричівській та Лопатинській громадах. В Червоноградському районі радянські пам’ятки містились найщільніше. Їх 62. Найбільше ж нарахували у Львівському – 78. За час роботи комісії виявили майже вдвічі більше об’єктів, ніж розраховували спочатку. Десь їх приховували, а десь вдавали, що не бачать.
«В січні 2023 року ми проводили аналіз та ідентифікацію цих памяток і їх нараховували 183. Але як виявилось, на превеликий жаль, їх було більше – 321 пам’ятка. На сьогодні ми можемо сказати, що всі виявлені пам’ятки демонтовані», – говорить керівник комісії з декомунізації та заступник голови Львівської ОВА Андрій Годик.
Найбільше – понад півтори сотні пам’ятників було так званому радянському солдатові, чотири десятки обелісків та стел, десяток колгоспниць. Окрім важких аргументів подекуди доводилось застосовувати і важку техніку. Депутати і чиновники запевняють, що жодної бюджетної копійки на декомунізацію не витратили.
«Фермери або підgриємці цих громад надавали свою техніку. Десь долучались волонтери. Наприклад, в Жовкві нам просто допомагали мешканці. 95% демонтажів було зроблено безкоштовно, не витрачено жодної гривні», – розповідає депутат Львівської обласної ради Захар Миляник.
Військовослужбовець Ігор Фльорко каже, що декомунізація 2024 року – це шана героям 2014-го, які розпочинали цей процес, задовго до повномасштабної війни. Наприклад, «ленінопад» після Революції Гідності. Нині для цього є правовий механізм. Але бійців обурює, що досі доводиться пояснювати місцевим мешканцям і урядникам, що кожен такий пам’ятник – це елемент чужої ворожої пропаганди.
«Про мінуси декомунізації, які я побачив особисто. Погана комунікація органів місцевого самоврядування і цивільного населення. Часто був аргумент, що на плитах написані прізвища наших родичів, які воювали в складі радянської армії. Те, що там є затерті написи «загинули від рук українських буржуазних націоналістів», це нікого не хвилювало», – пояснює Ігор Фльорко.
Щодо об’єктів, де виявляли поховання (таких понад десяток), останки, звісно, ніхто не знищував. За християнським обрядом їх переносять на кладовища.
Робоча група й надалі працюватиме, то ж закликають повідомляти про радянські пам’ятники, які декомунізатори могли прогавити.
