Головне за день

«Такі, як я, своєю смертю не вмирають». 19 липня вбили відому мовознавицю, професорку, громадську та політичну діячку Ірину Фаріон. Вбивця впритул розстріляв її біля дому. 26 липня Галицький суд Львова відправив підозрюваного в убивстві Ірини Фаріон, – мешканця Дніпра В’ячеслава Зінченка під варту без права внесення застави. Донька Ірини Фаріон – Софія Семчишин намагалася з ним поговорити під час суду, зокрема запитала, навіщо він вбив її матір. «Час покаже», – відповів той. Потім, під час спілкування з журналістами, які були в суді, Зінченко заявив, що не визнає свою вину.

Софія Семчишин – у програмі Інтерв’ю на ТРК «Перший Західний»  про боротьбу і силу Ірини Фаріон, про те, якою була її мама в родині, для своїх внуків та як по-справжньому вшанувати її пам’ять.

Відеоверсія розмови – тут.

«Зараз це місце сили»

– Зараз ми безпосередньо на місці, де вбили твою маму. Це була твоя ідея провести цю розмову саме тут. Мені здається, ти хочеш цим показати, що тебе та українців  не залякати…

– Це тепер місце сили, куди маємо приходити, черпати її. І нам у житті не потрібно нічого боятися, лише боротися. Як боролася мама.

– Ти, твої діти, чоловік, ви часто бували у мами? У цьому будинку, який позаду нас, вона жила – правильно? Ти часто буваєш після вбивства мами у неї вдома?

– Так. Ми часто приїжджали до неї. Тут мій чоловік записував відео на її YouTube-каналі.

Після вбивства була тут уже разів п’ять, але так і не вдалося побути там одній. Чекаю тієї миті, щоб посидіти і віддати їй шану на самоті.

«Мені вже нічого не страшно»

– Хочу нагадати слова твоєї мами, яка говорила «ніколи не плакати при людях». Переглянула дуже багато коментарів і сотні людей відзначають, наскільки сильно ти йдеш цим шляхом. Як ти тримаєшся?

– Мені допомогає насамперед вона, бо вона тепер мій янгол-охоронець. Та чоловік, діти, моя сім’я, українці, які нас підтримують, які пам’ятають про це страшне вбивство. Це нам допомагає бути сильними, мені вже нічого не страшно.

– Не відчуваєш зовсім страху?

– Ні. У мене немає відчуття страху ні перед чим.

– Коли ти плакала?

– На похороні, звичайно. Але так, щоб оці емоції через своє серце перенесла, ще такого моменту не було. Хочу поїхати на цвинтар і побути там одна. Але це треба, напевно, їхати зранку, бо до її могили завжди ходять люди. Усі їй віддають честь.

«Нарешті зрозуміли її»

– Похорон Ірини Фаріон неможливо описати словами. Десятки тисяч людей. Пригадую, як на парастасі з’явилася інформація, що час прощання продовжать, бо не встигають усі зайти до храму і віддати шану Ірині Фаріон. Що би ти хотіла сказати людям, які прийшли на похорон? І, дозволь спитати, як ти думаєш, щоб вона сказала усім?

– Її похорон став символом незламності нації. Людей було багато, мені вдалося побачити це, коли виходила з церкви. Побачила цю неймовірну кількість людей і море сліз.

Щоби мама на це сказала? Вона б подякувала кожному за те, що знайшли у собі мужність, силу. Нарешті зрозуміли її.

– Нарешті зрозуміли її…

– Так. Бо Героїв розуміють після смерті. На жаль.

– Знаєш, коли йде на небо близька людина, нам дуже хочеться її ще раз побачити, почути. Ми її чекаємо у снах. Вона тобі уже снилася?

– Ні, але я дуже чекаю, що вона прийде до мене.

«Вони мали віддати їй шану»

– Твої діти, вони ще зовсім маленькі: Дмитрику буде п’ять, Еві – сім. Як вони це переживають?

– Я їм сказала, що бабуся житиме у вашому серці, вона ваш янгол-охоронець, моліться за неї. Ми їздимо на могилу до мами, на місце її вбивства. Вони пам’ять про неї пронесуть упродовж свого життя.

Бо мама їх називала «скарбиками», це її «малесенькі скарбики». І вони стоїчно несли її портрети, міцно тримали в руках її фотографію. Діти просили мене показати фотографію того, хто вбив їхню бабусю…

– Ти показала?

– Ні. Ще не на часі. Але це свідчить про те, що настільки її внуки сміливі, сильні, як вона.

– Так розумію, що Ірина Фаріон була ще та бабуся-бабуся – так?

– Вона балувала своїх онуків. Дуже любила, завжди цьомала, обнімала, бігла їм на зустріч. Вони її теж обожнювали. Для неї це був цілий світ. Вона щовечора, коли була в нас, читала казку Дмитрику та Еві. Навіть, якщо діти просили прочитати книжку на 100 сторінок, то вона це робила.

– Розумію, що ти навіть не допускала думку не брати їх на похорон?

– Ні, тому що вони були її скарбиками. Вони мали віддати їй шану.

«В цієї людини в очах порожнеча»

– Про ймовірного вбивцю Ірини Фаріон. Ти дивилася йому у вічі, мала можливість з ним говорити, стояла поряд з ним… Продемонструвала свою можність, попри його жалюгідний вчинок і поведінку у суді. Як ти це витримала і що ти відчувала?

– Мама дає силу витримати все. Відчувала, що в цієї людини в очах порожнеча. Його вчинки, те, як він себе поводив, теж свідчить, що він не здатен зрозуміти, що зробив. Підійшов впритул до жінки у житловому районі, де діти бавляться, вирує життя і вбив.

– Багато, хто пише зараз, що він може бути лише виконавцем. Впевнена, що ти ставила собі в голові питання – хто замовив вбивство Ірини Фаріон. Маєш цю відповідь?

– Для себе маю, але її я залишу при собі, поки триває слідство.

– До тебе зараз прикута велика увага людей, журналістів… Ти до цього не була публічною людиною. Як тобі зараз і як реагуєш на критику, яку зараз висловлюють деякі люди?

– Не читаю жодні коментарі. Мене цього навчила мама, яка казала, що не має часу на тих людей, які цього не заслуговують. Тож на це не реагую.

Стосовно публічності, то маю продовжити те, що вона не завершила і зробити це у пам’ять про неї. Усі ці інтерв’ю, розмови для того, щоб пам’ять Ірини Фаріон жила вічно.

– Питання, яке зараз цікавить багатьох – чи відчуваєш себе зараз в безпеці? Ти вже говорила, що страху немає, але все таки є близькі люди.

– Мені не страшно, бо є і охорона і янгол-охоронець Ірина Фаріон.

«Вона «танула» в нас і «танула» у внуках»

– Давай поговоримо про твою маму, яку ніхто не знає. Три факти невідомих загалу про Ірину Дмитрівну…

– Перше, для внучки Еви вона обрала ім’я. Це дар життя. І Ева має її характер, вона дуже сильна дівчинка. Другий факт – це те, що мама завжди на альтанці любила пити каву з медом і дивитися на квіточки, які посадила, любила доглядати за своїм малесеньким садом. Якраз тиждень перед вбивством, вона зайшла квітковий магазин і купила квіти, щоб посадити на подвір’ї.

І третє – вона щoдня мені писала: «Привіт, як ти, Птася, як малята, як Василько?» Я для неї була Птася. Тепер – вона моя Пташка.

– Знаємо Ірину Фаріон, як львівську професорку, мовознавцю… А вдома, вона теж була такою відповідальною, завжди гарно виглядала? Чи дозволяла собі розслабитись?

– Вона «танула» в нас і «танула» у внуках. Відпочивала. Ми на вихідних гуляли парком. Вона гойдала малих, купувала морозиво. Була душею дому. А зараз вона, я впевнена, стала душею всієї України. Це неймовірна втрата.

Ще повернуся до похорону. Зауважила, що коли малі тримали портрети, то кожен, хто там був, відчував невимовний біль.

«Героїв пам’ятають, коли їх вже немає»

– На 40 днів ви плануєте провести вечір пам’яті Ірини Фаріон? Що саме це буде?

– Дуже душевний, теплий захід, але поки деталей не можу сказати.

– Як маємо гідно вшанувати пам’ять Ірини Фаріон? Запам’ятати в головах, поставити пам’ятник, можливо, премію її імені…

– Пам’ять про неї житиме вічно. Найперше, що українцям треба зараз зробити, щоб вшанувати, це подивитися її програми, її «Ген українців» на Ютубі, огляди політичні. Тоді зрозуміти, якою величною особистістю вона була. Героїв пам’ятають, коли їх вже немає.

– На звершення цитата Ірини Фаріон: «Я бажаю, щоб реально вся Україна заговорила українською мовою. Якщо би це сталося, то не було б війни. Бо якщо би це сталося, українці б продемонстрували внутрішню і ментальну відокремленість від Москви».

– Мова – це зброя. Говорімо українською. Ії вбили за це.

Розмовляла Уляна Лаврик