Головне за день

У західних виданнях з’явилися статті про розчарування від результатів українського контрнаступу та нинішньої ситуації на фронті. Чи дійсно усе так похмуро, як маємо сприймати події навколо Авдіївки, що відбувається у Чорному морі, як впливає на ситуацію на фронті відсутність обіцяного партнерами озброєння, чого на глобальній світовій арені можна очікувати у 2024 році – у програмі АнтиTalkШоу на ТРК «Перший Західний» полковник ЗСУ Петро Черник.

Відоверсія розмови – тут.

Не вважаю наш контрнаступ неуспішним

– Ми досягнули воєнного стратегічного паритету в акваторії Чорного моря і це при тому, що Україна немає повноцінного флоту. Це сталося виключно завдяки ракетному паритету. Зокрема, у нас є добротні комплекси «Нептун» та американська ракета AGM 84 «Гарпун». А з допомогою безпілотних підводних і надводних систем та безпілотних систем повітряного типу ми змусили росіян передислокувати чорноморський флот із Севастополя у Новоросійськ. Це добре, бо будь-яке судно, яке здійснює ракетні пуски, потребує значного обслуговування. Коли ракета виходить із контейнера, вона реактивним струменем здійснює величезний тиск на усі вузли і механізми. Новоросійськ не має таких повноцінних можливостей для ремонту.

Це серйозний крок уперед, бо маємо зменшення кількості ракетних пусків саме з акваторії Чорного моря. Вони, звичайно, не скасовуються, бо у ворога є ще, як мінімум, 20 робочих машин різних класів з підводними човнами в тому числі. Однак це все ж успіх.

Тож не вважаю наш контрнаступ неуспішним. З воєнної точки зору, ми зараз перебуваємо у третій стадії класичної індустріальної війни, головною ознакою якої є знищення ресурсів противника. Так от, тільки артилерії з травня по вересень включно, ми знищили більше ніж 3 600 її одиниць. В частині особового складу по жовтень включно знищено понад 100 тисяч окупантів. Показовим є листопад – 28 850 осіб. Це майже у два рази більше, ніж радянський союз втратив за усю війну в Афганістані.

Ще кілька цифр, бо вони є найсерйознішою аргументацією: за перші шість днів боїв під Авдіївкою (точніше, активізації цих боїв, які ніколи не припинялися) противник втратив більше 130 танків (а штатний танковий полк 94 машини); понад 250 бойових броньованих машин (штатний полк має 102 машини); і більше як 200 одиниць артилерії; вбитими – понад 5,5 тисяч. Множимо на три (бо це поранені) і маємо повнокровну дивізію. За оперативно-тактичними нормативами, за якими я навчався – механізований полк (це третя частина дивізії) має проривати бойові порядки батальйону шириною 3 кілометри та глибиною 3-5 км. Росіяни ж лише ледь-ледь кілометр-півтора опанували.

Щодо розчарування у частині звільнених територій – ми думаємо за лекалами Харківської і Херсонської операцій швидкого і значного звільнення, тому чомусь дійшли до хибного висновку, що так буде і тут.

F-16 помножені на далекобійні ракети може переламати хід війни

– Пане Петре, якщо брати раціонально, то що було для вас тенденцією, яка найбільше насторожила у 2023? Це відсутність авіації, чи постійні затримки з наданням зброї, а можливо –нарощення РФ свого бойового потенціалу?

– Щодо нарощення бойового потенціалу РФ я не маю жодних розчарувань. Прекрасно усвідомлюємо, що на карту поставлено існування Путіна, бо поразка у війні і вихід Україною на кордони 1991 року це його смерть. Тирани мають властивість жити дуже довго.

Ви слушно зачепили головну тему – мабуть не розчарування і не зависоке очікування, а зболена позиція щодо авіації. F-16 помножені на далекобійні ракети може переламати хід війни. Маємо підтвердження, що нам передали від 10 до 20 ATACMS, але цього замало. Якби нам їх дали 1000 і авіації хоча б 60 машин з великою кількістю ракетно-бомбового навантаження, ми б могли обвалити південний плацдарм, перерубати сухопутний коридор до Криму. Там закріпитися і почали б працювати по логістиці ворога у Криму. Без цієї зброї здійснити такі революційні речі наразі неможливо.

Треба переносити війну на територію ворога

– Поки ми ще не маємо обіцяного озброєння, спостерігаючи за балансом на полі бою – у чому його найбільші ризики у 2024 році?

– Буде те саме, що й зараз. Ризики тіж. Якщо хочемо переламувати фронт – потрібна авіація і далекобійні ракети плюс сучасне РЕБ. Якщо не буде літаків у тій кількості, у якій ми їх хочемо побачити, треба шукати формулу, як вирішити проблему з авіацією ворога. Це робиться або безпосередньо в повітрі, або треба масштабно переносити війну на територію ворога. Ми вже маємо підтверджені удари по російських аеродромах, але цього замало.

– Голова СБУ Малюк сьогодні підтвердив, що основна стратегія України – це перенесення війни на територію ворога…

– Мало бити по аеродромах – потрібно нищити залізницю, бо саме нею довозиться 90% усього, що потрапляє у зону окупації. Маємо сучасними безпілотними системами нищити трансформатори. Також, на мій погляд, слід масштабувати атаки безпосередньо по самій будівлі Кремля. По Москві треба лупити якомога сильніше і частіше. Символи мають вагу. Те, що Путін неспроможний захистити столицю, підважить його владу.

Якби на Москву летіло 10-20-30 або й 40 ударних безпілотників… Розуміємо, що 2/3 зіб’ють, але важливо, щоб хоча декілька досягали саме Кремля, а ще краще їхнього некрополю – мавзолею, пам’ятника мертвій імперії – тоді у російській «еліті» були би дуже серйозні зрушення. Але це лише моя точка зору.

Баланс у світі можливий тільки, якщо він ділиться на два

– За дослідженням Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні у 2023 році у світі відбувалося 183 регіональних або локальних конфлікти, також в липні генсек ООН Гуттереш заявив, що вони стають страшнішими і жорстокішими, виникає ризик застосування ядерної зброї. На вашу думку, що нам принесе 2024 рік на глобальній світовій арені?

– Дійшов висновку, що відносний баланс у світі можливий тільки, якщо світ ділиться на два. На жаль, така сувора чи цинічна правда. Перший гігант – США чи Євро-Атлантичний світ, другий – Китай. Допоки це рівняння не стабілізується, доти війни на планеті Земля будуть кипіти. Як казав великий мислитель Платон – війна закінчується тільки для мертвих. На жаль, аргумент збройної сили, тобто насильства, повернувся на міжнародну арену. Vivere militare est – життя це боротьба і такий уклад ніхто наразі скасувати не може.

Розмовляли Віктор Біщук, Ярина Капітан

Записала Наталка Сохан