Головне за день

Китай проголосував за резолюцію Генеральної асамблеї ООН, яка містить жорсткі формулювання щодо РФ через її вторгнення в Україну. Крім Китаю її схвалили ще кілька країн які вважаються умовно дружніми до Росії: Вірменія, Казахстан, Індія та Бразилія. У документі, зокрема, йдеться про безпрецедентні виклики, які стоять перед світом після агресії РФ проти України, а раніше – Грузії. У ній також є заклик відшкодувати збитки завдані жертвам агресії.

Про міжнародну політику, миротворчість Папи Римського, нинішню позицію Китаю, майбутні вибори у Туреччині та США – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» експерт з міжнародних питань, проректор Українського Католицького Університету Дмитро Шеренговський.

Маленька стратегічна гра з боку Китаю

– Голосування в Генасамблеї ООН було для нас дещо несподіваним. Ми звикли, що ці, достатньо проросійські країни, якщо не блокують важливі резолюції, то у кращому випадку утримуються. Це випадковість?

– У дипломатії не буває нічого випадкового. Проте я би не говорив про зміну політики Китаю, тому що це лише один випадок. Це більше маленька стратегічна гра, вибудовування іміджу миротворця, який вони хочуть сформувати. Наразі це занадто декларативно, своєрідний план без плану. Хоча для Китаю це було важливо. Тут були дві організації – Рада Європи і ООН (а питання не надто значним), тому бажання себе продемонструвати дала таке голосування.

А для країн, які перебувають у фарватері Росії, важливим було себе убезпечити і для цього трішки дистанціонуватися (Казахстан вже давно про це заявляє, це для нього вигідно). А з іншого боку, починається український контрнаступ…

– Раніше була заява посла Китаю у Франції, де він підважив саме розуміння суверенітету країн колишнього СРСР. Потім китайці це спростовували. Ця заява і голосування Китаю це «закидання пробних куль», аби дізнатися, яка буде реакція, чи це така собі традиція східної політики?

– Китай сприймає себе, як одного з потенційних гегемонів. З іншого боку, його багато хто так визначає, навіть США бачать його як велику загрозу у плані нацбезпеки. Для Китаю традиційно діяти різнобарвно, для них принципово, щоб війна з РФ затягнулась. Бо усі наші партнери за форматом Рамштайн на це витрачають багато ресурсів. Це дає змогу Китаю піднімати цю антизахідну, антиамериканську риторику.

Тому тут різні важелі грають одночасно, але найперше потрібно розуміти, що в китайському політикумі присутні проросійські сентименти. Це також авторитарний режим, тому не потрібно мати ілюзії, що це добрий Вінні Пух, який лише мед приносить.

Потрібно йти на випередження і відповідно реагувати

– Байден заявив, що буде брати участь у виборах президента наступного року. І в США вже з’явився жарт, що двоє найстаріших білих чоловіків (Трампові 77 років, Байдену – 80) будуть змагатися за крісло президента. Що для нас у цій кампанії може бути цікавим?

– Вибори лише розпочинатимуться. Ми ще побачимо кандидатів, це були перші сухі оголошення, але партії не є монолітними. У США є великі партійні структури, до складу яких входить багато різних груп. Є яскраві фігури, приміром губернатор штату Флорида Десантіс, рейтинг якого зростає. Він ще не оголосив офіційно про вибори (навіть були спроби відмовитися), але він є тією фігурою, яка точно подаватиметься. На виборах усіляке може статися, але зараз, принаймні, як показує соціологія, усе таки це буде повторення Байдена і Трампа.

Нашій дипломатії потрібно серйозно працювати з українським питанням, яке вже було втягнуте у внутрішньополітичний дискурс США. Це вже є предмет розмов і маніпуляцій трампістів (певної частини Республіканської партії). Їхні голоси є достатньо гучними, бо вони люблять робити шоу. І вони ставлять дуже багато питань, не стільки підтримки України, як про те, якою вона має бути, чи не повториться сценарій з Афганістаном… І хоча ми демонструємо, що точно такими не є, це усе одно порушуються.

Ці наративи нам потрібно дуже вміло відбивати, бо вони так чи інакше впливають на виборців. Що ближче до праймеріз і особливо до виборів, тим більше будуть вишукуватися теми, які можуть підважити опонента. Серед них і питання підтримки України. Тому тут просто потрібно йти на випередження і відповідно реагувати.

Поразка Ердогана не є однозначно для України поганою

– Ще одні вибори, за якими нам потрібно слідкувати, це – президента Туреччини. Деякі експерти вже заявляють: для України буде гірше, якщо не переможе Ердоган. Поділяєте цю думку?

– Туреччина це специфічне питання. Я не був би таким категоричним, хоча опоненти Ердогана – це представники лівого, соціалістичного спрямування, також є питання кандидата від об’єднаної опозиції, який теж традиційно вважається ліваком. І там теж є усі ці наративи з заграванням з РФ.

Але я би не говорив, що програш Ердогана буде однозначно дорівнювати проблемі. Тут грає на руку те, що опозиція буде об’єднаною. Їм потрібно буде домовлятися. І в такому об’єднаному фронті багато питань узгоджуються, у тому числі зовнішньополітичних. Це дає нам шанси впливати на хід таких рішень. Абсолютно інша картина, ніж ту, яку ми маємо зараз, коли усе залежить від волі Ердогана. Ширший демократичний формат з одного боку гірший для нас, але з іншого – дає можливості окремо працювати з кожним компонентом цієї опозиції.

Говорити про Україну без України велика помилка

– Ще одна людина, яку також охрестили ліваком за його позицію, це Папа Римський. У нього з’явилася нова, так звана мирна ініціатива, – «секретний мирний план зустрічей для досягнення перемовин в Україні». Одну з таких він провів в Угорщині з представником російської православної церкви. У той час українське МЗС каже, що про ці ініціативи Папи нічого не знає. Але пам’ятаємо «варіанти примирення» на двох Великоднях… На вашу думку, чи Папа Франциск розуміє ситуацію в Україні?

– Папа неодноразово наголошував на тому, що буде діяти виключно у християнському контексті, намагаючись припинити війну. В його розумінні усе те, що нам видається дивним, годиться для цього.

Проблема у іншому – важливо усі ці кроки узгоджувати з Україною. Наші МЗС і Уряд заявляли, що говорити про Україну без України є великою помилкою. Ми дуже багато пояснюємо нашим партнерам, що які би добрі не були наміри, цього не варто робити. Усі ці ситуації та скандали, які виникають у суспільстві, якраз є доказом того, що є ця проблема.

– Одна з найбільших проблем це те, що у Ватикані, на відміну від української, діє дуже потужна російська дипломатія. На вашу думку, як експерта з міжнародної політики, на що нашій дипломатії вартувало б звернути увагу?

– Те, що ми зараз заходимо, зокрема у африканський та латиноамериканський регіони є добре. Там дійсно була серйозна прогалина, за винятком частково північної та південної Африки, де ми активно торгували. Але лише торгівля усе не вирішує, бо для прикладу це не заважало Єгиптові підтримувати тісні відносини з Росією і навіть думати про поставки туди зброї.

Нашій дипломатії слід активно працювати з тими країнами Африканського континенту, на яких орієнтуються інші держави. Ресурс є обмежений і на усіх його не вистарчить. З іншого боку, це повинні бути не лише впливові у Африці держави. Йдеться про країни, де так чи інакше присутня РФ, але їх уряди цим незадоволені. Зокрема, там, де діє група «Вагнера», яка захопила золоті копальні чи кам’яне вугілля, ось ці країни готові для спілкування.

Щодо ПАР, то вона є достатньо специфічною, але й важливою, бо має великий вплив на Африканський континент. Також, окрім конкретних країн, маємо дуже чудовий інструмент впливу, який називається ОАЄ (Організація африканської єдності – найбільша міждержавна організація в Африці). Це також має бути нашим пріоритетом. Це в МЗС розуміють, і поїздки, які ми мали це також демонструють.

Багатостороння дипломатія добра тим, що на такому рівні усі рішення не стають надто різкими. І там, де окремі країни можуть впиратися чи, наприклад, проросійські держави можуть говорити «ні», то тут вони ведуть себе не так самовпевнено.

Потрібно вносити розколи між проросійськими країнами

– Ви згадали про групу «Вагнера», яка дуже активно діє в інших державах і конкретно демонструє, як росіяни ведуть, так звану зовнішню політику. Судан – яскравий приклад, де через вплив «Вагнера» почався новий виток громадянської війни. Щодо ПАР, то там має відбутися саміт BRICS, на який запрошували Путіна. Усіх розбурхала історія про заяву президента ПАР про нібито вихід з Римського Статуту. Як цю ситуацію сприймати?

– Найперше, BRICS – це не міцний альянс, а об’єднання країн, які, в принципі, мають свою візію, бачення. Але вони дуже неоднорідні і найбільше, що їх об’єднує, це – антиамериканізм чи антизахідництво. Усі вони на цьому сходяться, у тому числі і ПАР, де є сильні проросійські наративи. Однак, що важливе для нас ми отримали від цієї країни відмову щодо порушення Римського статуту і, відповідно, участь Путіна на BRICS лише онлайн.

Потрібно вносити розколи між проросійськими країнами, працювати навіть з тією ж Індією. Вважаємо її демократією, але вигода від торгівлі з РФ нівелює враження від Індії в Західному світі. Це ще велике питання, як вона буде себе поводити… Бразилія – та сама ситуація. Знаємо, що там зараз при владі соціалісти, які мають антизахідні наративи.

Мусимо розуміти, що нас не обов’язково будуть оточувати лише дружні країни. І попри те, що Україна є великим постачальником зерна до країн Африканського континенту, це не заважатиме їм мати не завжди приємні нам наративи. Просто потрібно з цим працювати.

Скептичний, що «рашизм» увійде у міжнародну юридичну мову

– Верховна рада офіційно назвала путінський режим рашизмом, нардепи звернулися до міжнародних спільнот, щоб ті засудили дії РФ. Як це розцінювати: це не більше, ніж заява парламенту, чи вона таки здатна стимулювати країни світу?

– Наразі це лише заява і рішення України. Термін «рашизм» першим використав ще Джохар Дудаєв. Схожі терміни у міжнародній спільноті виникають, як, зрештою, постало питання геноциду. Слід проштовхувати цю річ. Зокрема, наше юридичне визнання рашизму і просування його, як новітнього уявлення про функціонування неонацизму чи неофашизму (тут по-різному можна говорити щодо теперішнього режиму в РФ). Це може дати нам певні дивіденди.

Хоча я скептичний щодо того, що це увійде у міжнародну юридичну мову. На рівні не офіційної політики цей термін багатьма експертами та науковцями вже вживається.

Записала Наталка Сохан