«Ніякої нової зброї немає». Черник про ППО, ілюзії щодо «Орєшніка» та чому досі стоїть Кримський міст
- П'ятниця, 06 грудня 2024
Запит офіційного Києва про постачання в Україну великої кількості систем ППО для захисту ядерної та іншої критичної інфраструктури від ударів армії країни-агресора РФ позитивно сприйняли в НАТО, про це заявив генсек НАТО Марк Рютте. «Ми обговорили, що робити, щоб Україна отримала ППО для захисту своєї критичної інфраструктури», – зазначив він. Проте Рютте заявив, що організувати цей процес – складне завдання, оскільки наявні в країнах-членах НАТО системи ППО чітко розподілені і виконують певні завдання в рамках Альянсу. «За столом була чітка домовленість про те, що партнери підтримають Україну. Всі ті системи, які можуть бути надані Україні – будуть надані», – сказав генсек НАТО.
Чи мають партнери додаткові системи ППО, які просить Україна, скільки коштує російський «Орєшнік» і чи варто його боятися, по яких цілях б’ють ЗСУ на території РФ, чому досі не впав Кримський міст та чи правильно знижувати мобілізаційний вік до 18 років – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» полковник ЗСУ, військовий експерт Петро Черник.
Відеоверсія розмови – тут.
«Систем ППО у світі вистачає»
– Завершилася груднева зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО у Брюсселі, основна тема – посилення України засобами протиповітряної оборони. Очільник МЗС України Андрій Сибіга зазначив, що Україні потрібні 19 ППО і вони захищатимуть ядерні об’єкти. Йдеться про комплекси NASAMS, IRIS-T та HAWK» – а в країн НАТО є вільні ці системи, щоб їх віддати?
– Є набагато більше. Одних пускових установок MIM-104 Patriot у світі від 1000 до 1300 одиниць. Це багато. Зокрема, система HAWK унікальна тим, що до неї виготовлено велику кількість ракет – поза 50 000. Він старенький, але дуже ефективний. Ми ж розуміємо, що з часів Другої світової війни, а особливо з гонки озброєнь, котра почалася на прикінці 1950-х, таку кількість ракет ніхто не використовував. Це все є на складах. Питання лише доведення його до адекватного стану. При нормальному фінансуванні, а технологічні потужності у наших союзників є, це все можна зробити.
«Є дешевші за THAAD системи, які здатні збивати «Орєшнік»
– NASAMS, IRIS-T та HAWK» є системами середнього радіусу дії. Знаємо, що в нас діють і Patriot, а також ще радянські чи пострадянські ППО. Чи можливо це все інтегрувати в єдиний захисний оборонний периметр? Як дати собі раду з таким «зоопарком»?
– Це не те, що можливо, це вже реалізовано. У нас унікальна система протиповітряної електронної оборони, котра немає аналогів у світі. Більше того, інтеграція ракети класу повітря-повітря AIM-9 Sidewinder у пускову установку системи «Бук» – це серйозний технологічний прорив. До речі, ця ракета одна з наймасовіших, вона випускається з кінця 1950 років – їх понад 200 тисяч.
Однак, з огляду на те, що відбувся балістичний удар ракетою міжконтинентального класу, потрібні більш серйозні комплекси. Зокрема, система THAAD, однак одна пускова установка її коштує до 2,5 млрд доларів. А машина обчислення – без неї комплекс не може бути застосований – ще 600 млн доларів.
– Коли йдеться про системи, які здатні збивати балістичні міжконтинентальні ракети, то основна проблема її велика вартість, чи все таки її відсутність?
– Якщо про систему THAAD, то проблема і у значній вартості, і у невеликій кількості. Але є інша протиракетна установка Маю на увазі RIM-161 Standard Missile 3, основне її базування на морських платформах, однак підтверджено, що цього року американці розробили наземну пускову установку, котра називається «Тайфун». Вона є у рази дешевшою, ніж THAAD і могла б бути відповіддю на удари так званого «Орєшніка». На мій погляд росіяни ще спробують, як мінімум, один раз його застосувати.
«Підняття ставок у глобальних зрізах»
– Чому саме один раз? До речі, проросійські ЗМІ натякали на те, що РФ ще раз застосує її.
– Бо їх не так багато. Тепер давайте розвіємо кілька ілюзій, що це щось неймовірне, з чим неможливо боротися. Ніякої нової зброї немає. «Кедр», «Орєшнік» чи «Рубєж» – це все одна і та ж зброя. Це або полегшений РС-24 «Ярс», або РСД-10 «Піонєр», який ще 1976 року народження. Десь у цьому напрямку і треба дивитися. І їх лише кілька штук. Тому один, можливо два рази, таке ще застосування буде. Однак, судячи з відео, при ударі по Дніпру, від 36 бойових блоків «Орєшніка» великих вибухів зафіксовано не було. Тому є величезне питання щодо коефіцієнту корисності цієї зброї.
До речі, орієнтовно одна така ракета коштує до 100 млн доларів. За ці кошти можна було би застосувати від трьох до чотирьох тисяч «шахедів». От і виникає питання – чи це не пропагандистський момент і підняття ставок у глобальних зрізах? Знято табу із застосування такої зброї і це безпрецедентне явище у ракетно-ядерній гонці, адже перша радянська ракета на основі ФАУ-2 була доведена до розуму в 1948-му році.
«Насамперед – випалювання боєкомплекту РФ до артилерії»
– Лідери західних держав відреагували на запуску «Орєшніка» теж достатньо стримано. Склалося враження, що їх не особливо вразила ця зброя. Натомість США та інші країни Заходу дали дозвіл Україні на удари по території РФ далекобійною зброєю. Уже відбулося щонайменше кілька влучань ATACMS по РФ. Куди цілить Україна цими ракетами, є якийсь стратегічний план?
– Насамперед, це випалювання їхнього боєкомплекту до артилерії. Як би це дивно не звучало
але війна і досі, попри те, що дрони серйозно зайшли, це на 80% артилерія. І знищення боєкомплекту доволі успішно виконується. Також ми покращили загрожуваність їхніх аеродромів, де знаходиться армійська авіація. Маю на увазі гелікоптери Мі-24 та наймасовіші – Мі-8. Некеровані авіаційні реактивні снаряди доволі сильно нам дошкуляли. Розуміючи, що бойовий радіус цих гелікоптерів до 200 км, а ракета до 300, то це відповідь.
І, звичайно, пункти управління. Цього ніхто не скасовував. Як мінімум, один випадок ураження серйозного бетонованого бункера ми маємо.
– Чи можемо робити висновки, яка кількість таких ракет була передана чи планується для передачі Україні, адже і ATACMS, і Storm Shadow – озброєння, яке зараз не випускається масово?
– Не зовсім поділяю цю думку. Лише ракет ATACMS різних модифікацій на складах понад 4 000 – це ті, котрі не стоять у строю. Підкреслюю, з відкритих джерел приблизно обчислив, що орієнтовно десь 120-150 ракет ми отримали. Дві третини з цього ми застосували. Отже, в запасі ще від 30 до 50 ракет і ними будуть уражені великі цілі.
Багато це чи мало? Ще раз наведу приклад операції «Буря у пустелі» 1991 року, яка тривала 37 днів. За той час американці застосували понад 600 ракет ATACMS. А у нас умовно за квартал може бути застосована така кількість ракет.
«Кримський міст краще захищений, ніж Москва»
– У зону дії ATACMS потрапляє і сумнозвісний Кримський міст. Однак він і досі стоїть неушкоджений – чому?
– Усе логічно. Є таке поняття, як вартість цілі. З огляду на те, скільки ми цих ракет маємо і розуміючи, що Кримський міст найбільш прикрите місце у світі з точки зору зенітно-ракетних комплексів (краще, ніж Москва), то виникає питання: а скільки треба ракет, щоб хоча би подавити цей опір. Бо певну кількість точно зіб’ють. А ще не забуваймо про РЕБи. То скільки треба ракет, щоб цей міст припинив бути функціональним, бо його довжина 18 км і треба обвалити хоча би 500 метрів. Має бути залп, мінімум 60-70 ракет, якщо не більше у змішаному циклі. Йдеться і про балістику (ATACMS – це балистика), і крилаті ракети, і, звичайно, велике крило безпілотних систем.
Вартість однієї ракети від мільйона до півтора мільйона доларів, при цьому дві чи три ракети при найкращих розкладах лише ушкодять опору, яку росіяни швидко відремонтують – то який резон?
На жаль, ми не маємо тієї кількості ракет, які ми би могли з коефіцієнтом 90% ураження застосувати по Кримському мосту.
«Потрібні не тисячі, а десятки, якщо не сотні тисяч мін»
– Фактично зараз далекобійні ракети використовуються для сповільнення темпів наступу російських військ на лінії бойового зіткнення – чи це так?
– Цілком. Поділяю цю думку, але трішки її модифікую. Зараз перебуваємо в третій стадії класичної індустріальної війни. Про що йдеться? Це коли переходимо до стратегічного перемелювання сил і засобів противника. І на цю хвилину маємо добрі показники по живій силі, як мінімум, один до восьми.
Сам пересвідчився на одній із ділянок фронту у межах 12 годин (звірка втрат з обох сторін йде десь у цьому проміжку), з нашого боку, на жаль, один загиблий, а з їхнього – 22. Це колосальні показники.
– Президент Зеленський говорив про співвідношення 1:8, щоправда, у Курській області. Чи вплине на цей процес перемелювання постачання США протипіхотних мін? Лише нещодавно стало відомо про такий намір Штатів із ремаркою, що це має сповільнити темпи наступу російських військ на Сході України. Чи допоможе це?
– Допоможе. Але є один нюанс. Ми нескінченно багато разів його обговорювали. Потрібні не тисячі, а десятки, якщо не сотні тисяч одиниць цих мін.
Також американські протипіхотні міни мають певну специфіку застосування – термін придатності до 48 годин. Отака філософія застосування цієї зброї. Як правило, це спеціальні снаряди, які відстрілюються через 155-ти міліметрову артилерію і після 48 годин вони уже не дієздатні. Треба наново, даруйте за таке висловлювання, «підсіювати» ту чи іншу територію.
«Щодо мобілізації треба шукати компроміс»
– Тепер про дискусію між США і Україною і стосується вона призовного віку. Видання The Washington Post, з посиланням на представників адміністрації ще чинного президента Джо Байдена, пише, що у Білому домі розчаровані тим, що українська влада не погоджується знизити призовний вік із 25 до 18 років. Зокрема, президент Зеленський чітко артикулював, що наразі Україна на це не піде. Чи зменшення віку – це правильний і єдиний ресурс збільшення кількості захисників?
– Однозначно не єдиний. Але йдеться про не призовного віку, а мобілізаційного і це велика різниця.
Тепер наступний дуже важливий момент. У масштабних війнах, а наша якраз такою і є – це екзистенційна війна: або ми їх, або вони нас – завжди є велика мобілізація і вона жорстока. Зокрема, є історія Другої світової війни і як американці здійснювали у себе мобілізацію. Мало відомий факт, що Джордж Буш-старший у 17 років сфальшував документи, щоб стати пілотом бомбардувальника. Його збили на Тихим океані, він 10 днів дрейфував, міг і не вижити.
Моя позиція – треба шукати компроміс. 23 роки – це оптимальний підхід до мобілізаційного віку. У США – найбільш професійній армії усіх часів і народів середній вік військовослужбовця – 26 років. Давайте будемо тверезими: солдат у 25 і у 45 це дві великі різниці і в фізичному, і в інтелектуальному сенсі.
Розмовляв Віктор Біщук
