Головне за день

У Вільнюсі пройшов саміт НАТО. Наскільки він був успішним для України, які найважливіші питання були обговорені, які рішення прийняті? Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів політолог Олег Саакян.

Відеоверсія розмови – тут.

– На саміті у Вільнюсі генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна стала на крок ближчою до НАТО. За вашими оцінками це так?

– Як на мене, усе пройшло доволі чудово і оптимістичні сценарії відбулися. Звісно, не потрібно мати завищених очікувань. Це – ключовий урок для України у зовнішньополітичній активності.

Якщо говорити про ціль України – просування по треку Північноатлантичної інтеграції, відхід від парадигми Бухаресту і створення нової, то ми отримали нове формулювання: нас чекають у НАТО. Так, ми не отримали запрошення, але фахові експерти й раніше заявляли, що цього і не варто зараз очікувати. Україна спеціально завищувала планку у Вільнюсі, щоб добитися трішки більше, ніж це можливо.

НАТО має бути готове запросити Україну

– Альянс скасував отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Як вважаєте, це реальний крок до нашого вступу в Альянс чи чергове відтягування цього процесу?

– ПДЧ це – один з етапів вступу до НАТО. Спочатку ПДЧ, після чого відбувається розгляд заявки, а після цього – безпосередньо вступ. Для нас один крок прибрали, визнавши, що Україна значною мірою просунулася у синхронізації з НАТО.

Будуть виключно річні програми співпраці у межах Рада Україна – ЄС, Україна – НАТО. Формально це скорочує шлях вступу України в Альянс. Інша річ, що він може тривати кілька років, а то й десятиліття. Це залежить і від України, і від НАТО, і від того, наскільки швидко буде рухатися Україна і наскільки НАТО буде політично готове запросити Україну. Це вже домашнє завдання для самого Альянсу.

Однак на відміну від саміту НАТО у Бухаресті у 2008 році, тепер це – двосторонній рух. Вони не просто тримають відкриті двері для України, але й очікують нас у них.  

Важливим є те, що Україна отримала пакет співпраці. Це вже дещо конкретне. Це вже допомога нам не з доброї волі країн-партнерів. Ми переходимо до довгострокових програм підтримки, що гарантують Україні більш серйозні і системні поставки поза залежністю від того, який настрій у Берліні, чи відбуваються протести в Парижі, чи є, чи немає ризику приходу Трампа в США. Можемо планувати свою оборону вже більш послідовно.

Окрім того, в гарантіях безпеки Україна зняла ще кілька питань, які активно обговорювалися. Зокрема, гарантії замість вступу України в НАТО. За сценарієм Ізраїлю. Україна категорично відкинула такий варіант. Зараз ми отримали це, як гарантії на момент до вступу в НАТО. Ба, більше! Вона гарантує, що після завершення російської агресії Україна отримає пакети співпраці і допомоги у переході на стандарти НАТО наших Збройних Сил.

Ніхто не кидає Україну, ніхто не каже, що слід зменшити кількість армії і що ми зі своєю розбитою економікою та промисловістю повинні тягнути усі ці труднощі. Нам підставляють плече. Тобто, не буде Будапештського меморандуму 2:0, а будуть конкретні програми співпраці, які гарантують, що Україна буде спроможна себе захищати від загроз. Це, як на мене, також проривна історія. Тому по усіх важливих для України напрямах є просування вперед.

Вільнюс став дуже хорошим трампліном для того, щоб взяти ще вищу планку під час Вашингтонського саміту, який буде за рік, уже на фінішній прямій виборчої кампанії в США.

НАТО досі не знайшло свого місця у сучасній архітектурі безпеки

– Які висновки після нинішнього саміту може зробити для себе Росія? Який сигнал надіслали агресору наші західні партнери?

– Спочатку з негативного – вони продемонстрували, що НАТО досі не знайшло свого місця у сучасній архітектурній безпеці. Альянс залишається кульгавою качечкою, але, попри це, НАТО ( що позитивно) продемонструвало, що може та вміє приймати рішення і списувати його не варто. Воно шукає ці рішення та готове реформуватися. Тому тренд тут позитивний: «пацієнт скоріше здоровий, ніж хворий». Це те, що побачила РФ та інші недемократичні режими.

НАТО продемонструвало, що не покине Україну в біді, що підтримка буде тривати і що вона буде конкретною та довгостроковою. Також Альянс продемонстрував, що не обмежує себе в політичних амбіціях на європейському просторі. Навіть якщо зараз не готові запросити Україну, це не означає, що вони відкидають цю ідею. Вони будуть працювати разом з Україною над цим. Для РФ це – чорний день. Адже колективна безпека Європи визначається без них.

– Як ви оцінюєте поїздку до Вільнюса нашого президента Володимира Зеленського? Ми бачили його виступ на площі і те, скільки людей туди прийшло з українською символікою. Чи здатні такі маленькі країни, як Литва допомагати у просуванні нашого вступу до НАТО?

– Безумовно, допомагають і це їм вдається. У Вільнюсі ми побачили формування Східноєвропейської безпекової коаліції усередині НАТО. Коаліції, яка нав’язує свою позицію і Литва у ній відіграє значну роль. Згадаймо заяву президента Литви, що якщо комюніке саміту НАТО не буде влаштовувати Литву і її національні інтереси, то вони задіють своє право вето. Маленька, але горда Литва чітко продемонструвала, що здатна жорстко відстоювати свої інтереси і свою позицію. Зрозуміло, що у цьому випадку Ґітанас Науседа озвучив думку цілої низки країн.

Якщо ж говорити про візит президента Зеленського, то було очевидним, що він відбудеться. Це було важливим меседжем того, що в Україні все нормально, ситуація на фронті – під контролем. Якщо верховний головнокомандувач, під час розпалу українського наступу здійснює міжнародний візит, значить усе працює без збою. Також важливий меседж і нашим партнерам, що для України питання співпраці з НАТО є важливим і статусним. Це про повагу і взаємоповагу.

Окрім того, зустрічі Зеленського, як і його візит, є також елементом і зброєю у дипломатичних руках України, якою вона дуже вдало користується. Ми ведемо доволі жорстку дипломатичну гру, нав’язуючи подекуди свою волю і бачимо, що це дає свої результати. Але знову ж таки маємо розуміти, що є час, коли потрібно зуби показувати, а є час, коли потрібно бути м’якими. Сподіваємося, що в режимі м’якої дипломатії Україна буде досягати не менших успіхів.

Що розуміють у НАТО, як завершення війни в Україні

– Єнс Солтенберг заявив, що до завершення війни Україна не може сподіватися на вступ у НАТО. А що слід вважати закінченням війни з точки зору Альянсу? Адже війна триває з 2014 року і, на жаль, так може бути ще не один рік?

– Тут маємо поставити собі питання: а навіщо нам НАТО до завершення війни? Потрібно раціонально підходити до цього і зрозуміти, чого таким чином хочемо досягнути і яку задачу вирішити. Бо вступ у НАТО це – не магічна піґулка від усіх хвороб. Ба, більше, у деяких моментах НАТО може і ослабити Україну. Але це вже тема для окремої дискусії. Зараз важливо, що рух України в НАТО це, зокрема, певний світоглядний та культурний вибір.

До слова, у документах Альянсу використовується формулювання не «завершення війни», а «безпекові умови». Це якраз – юридично вивірене позиціонування, бо до прикладу, Друга світова між Японією та РФ досі не завершена, мирний договір не підписаний. І для НАТО, і для України завершенням війни, якщо говорити за характеристиками по суті, це буде відновлення територіальної цілісності України, нашого суверенітету у міжнародно визнаних кордонах та завершення бойових дій на території країни. Саме над цим будуть працювати упродовж цього року, аж до Вашингтонського саміту. Думаю, що там ми побачимо вже конкретні формулювання щодо України.

Розмовляла Уляна Лаврик

Записала Наталка Сохан