Головне за день

Події, що відбуваються у світовій геополітиці так чи інакше впливають на війну в Україні. Чи правда, що американці вимагають від України припинити удари по російських нафтопереробних комплексах; чи дійсно президент Франції Емманюель Макрон перебрав на себе лідерство у допомозі Україні; чому недоречно порівнювати війну в Україні з війною на Близькому Сході?

Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповів Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи».

Відеоверсія розмови – тут.

Китай відпрацьовує наративи російської пропаганди

– США нібито закликали Україну припинити удари по нафтопереробних комплексах росіян, бо це може призвести до зростання світових цін на нафту. Що це: правда російська маніпуляція?

– В офіційному коментарі від Білого дому, даному на запит журналістів, було сказано про те, що вцілому США не заохочують ударів по російській території. Але було б дивно, якби Білий дім сказав, що заохочує такі удари. Думаю, якщо вони навіть і розуміють військову необхідність таких атак, то не будуть заявляти про це публічно. Нам потрібно роз’яснювати свою позицію.

Щодо росту цін на нафту, то експерти з енергетики у своїх коментарях спростовують цю думку. Певне зростання і справді відбувається. Але це насамперед пов’язане з діяльністю єменських хуситів, які перекрили можливість використання Суецького каналу і Червоного моря для транспортування, зокрема нафти. Усе йде через Африку. Уявляєте, яке це здорожчання? Не думаю, що річ у цьому. Скоріше це – спроба перекласти відповідальність на Україну. Зі свого боку, ми не можемо відповідати ворогу лише на своїй території. Ми маємо відповідати так, щоб йому дошкулити. А це якраз і означає бомбардування стратегічно важливих об’єктів на території Росії. Нам це вдається. Думаю, західні союзники розуміють, що це потрібно робити, просто утримуються говорити про це публічно.

– Китайці висунули свою вимогу для участі у Глобальному саміті миру (братимуть у ньому участь лише за умови присутності Росії), яка швидше нагадує ультиматум. Розуміємо, що Китай є важливим гравцем у цьому процесі і без його участі реального впливу на Росію не буде. Якою є ваша думка з цього приводу?

– Роль Китаю – важлива. Але говорити, що без їхньої участі нічого не буде, не правильно. Не братимуть участь, то не братимуть. Насправді Китай значною мірою відпрацьовує наративи російської пропаганди. Це своєрідний «троянський кінь» Росії. Є моменти, коли Китай, до речі і Індія також, відіграє позитивну роль, зокрема, коли говорить Росії про необхідність припинення ядерного шантажу.

Зараз ми не маємо повної впевненості у тому, як виглядатиме цей Глобальний саміт миру. Думаю, що дипломати теж не мають повної впевненості. Адже він взагалі відбуватиметься вперше.

Загалом цей Глобальний саміт миру відіграватиме установчу роль. Ідея полягає в тому, що ця установча роль буде здійснена без участі Росії. А якби Росія й була запрошена, то хіба б вона поїхала? Думаю, що ні. На другий саміт планували запрошувати Росію, однак перший має відбутися без її участі.

Звісно, позиція Китаю розчаровує. Але це – китайська позиція і ми не повинні цьому дивуватися. Провести саміт можна і без Китаю. Але повторю ще раз, поки маємо лише контури і не знаємо як цей план буде втілено в життя.

Позиції Макрона і Шольца щодо України сильно змінилися

– Зважаючи, що надання допомоги з боку США гальмується, чи будуть у Сполучених Штатах наполягати на тому, аби замирюватися з Росією? Та й у Європі мабуть теж вже трохи втомилися від війни?  

– Навпаки. Політика Європи стає більш жорсткою. Попри спротив Віктора Орбана і Роберта Фіцо, Європі вдається досягнути допомоги Україні. Європейські країни намагаються реалізувати ідею надання допомоги Україні з прибутків від російських заощаджень в європейських банках. І, судячи з усього, таке рішення вже прийняте. Питання у тому на що ці заощадження будуть спрямовані, оскільки Угорщина і Словаччина намагаються блокувати виділення цих коштів на закупівлю зброї для України. Ми й раніше бачили спротив Орбана, але, зрештою, це вдавалося подолати. Побачимо, що буде цього разу.

Щодо США, то очевидно за Джозефа Байдена допомога Україні не припиниться. У якомусь вигляді цей закон про допомогу Україні таки буде прийнятий. Для нас затягування цього процесу є трагедією, адже ми платимо життями українців, стаємо заручниками внутрішньо американської виборчої кампанії. Що буде далі – не знаємо. Як і не знаємо того, що буде за перемоги Дональда Трампа. Адже тут є багато негативних символічних заяв. Водночас пам’ятаємо, що саме за Трампа і почали надавати допомогу Україні. У нас – обмежені можливості, аби вплинути на американську передвиборчу кампанію і обговорення цього питання. Хоча там є і цікаві ходи. До прикладу, спікер Палати представників США Майкл Джонсон – дуже релігійна людина. В його окрузі встановили білборди із зображенням церков, знищених в Україні. Потрібно шукати і такі підходи. Водночас, скажу ще раз, наші можливості – обмежені.

– Ви згадали про більш жорстку політику Європи. До цієї політики також можна віднести і заяви президента Франції Емманюеля Макрона про введення західних військ на територію України?

– Позиція Емманюеля Макрона дуже сильно змінилася. Пам’ятаємо «Макрона миротворця», «Макрона, який любив поговорити з Путіним по телефону». До речі, позиція змінилася і у канцлера Німеччини Олафа Шольца. Як би ми не критикували Шольца, але саме Німеччина з-посеред європейських країн зараз надає нам найбільше зброї.

Позиція Макрона це – позиція сильного лідера. Він зробив низку дуже сильних заяв, які змінюють загальний наратив навколо допомоги Україні. Це – дуже добре. Говорячи про ймовірне скерування в Україну військ, Макрон зробив застереження, що йдеться не про участь французьких військових у бойових діях. Вони можуть виконувати охоронні функції, розміновувати території чи проводити інструктажі для українських військових. Попри це, така заява – доволі жорстка. Маємо це цінувати. Побачимо, що буде далі. Оскільки всередині Франції звучить критика з боку лівих і правих сил, які будуть противниками Макрона на наступних виборах, на яких він вже не буде балотуватися. Але до цього ще два роки. Тож поки Макрон може дозволити собі виступати з такими заявами. Він має переконувати не лише французів, а й європейців у тому, що Україна потребує більше допомоги.  

Між Ізраїлем і палестинцями не все так однозначно

– Державний секретар США Ентоні Блінкен здійснив візит до Ізраїля та Єгипту, де намагався вирішити питання ізраїльської війни проти Хамасу. Однак неформальні результати зустрічі з ізраїльською владою викликали обурення в ізраїльських журналістів. За їхніми джерелами, Ізраїль повинен негайно припинити війну проти Хамасу, не чекаючи на повернення заручників. Чи можна порівнювати те, що хочуть від Ізраїля з війною в Україні?

– Я б дуже обережно порівнював війну в Україні з тим, що відбувається в Секторі Газа. Якщо ми говоримо про Україну, дуже чітко видно, що це – не спровокована агресія. Тут все – зрозуміло. Американці сказали про це ще на початку війни. Щодо війни у Секторі Газа, то Ізраїль дійсно відповів на дії Хамасу. Спершу усі симпатії були на його боці. Але зараз, в ході цієї боротьби з тероризмом, яка хоч і є виправданою, гине дуже багато людей. Тож постає дилема: що буде, коли Ізраїль знищить Хамас? Якщо Сектор Газа залишається поза контролем Ізраїля, там розпочнуться нові рухи або відродиться Хамас. Якщо Ізраїль візьме цей сектор повністю під свій контроль, то це означатиме повернення до ситуації, що існувала до домовленостей в Осло. Домовленості, що свого часу були досягнуті між Ізраїлем і палестинцями, передбачали створення палестинської держави. Формально ця держава проголошена і Україна, до речі, її визнає. Але реально це – не повноцінна держава, оскільки Ізраїль контролює всі сектори безпеки на західному березі річки Йордан. Тож фактично палестинці поки що не мають своєї держави. Є принцип створення двох держав. Політика Беньяміна Нетаньягу, який спирається на крайні праві, крайні релігійні сили в Ізраїлі не сприяє пошуку компромісу.

Зрештою, Ізраїль також можна зрозуміти, адже він намагається припинити тероризм. Але проблема в тому, що в результаті гинуть невинні люди, зокрема діти. Тому американці почали певний тиск на Ізраїль з метою пошуку компромісів. Йдеться саме про це, а не лише про завершення війни і звільнення ізраїльських заручників. Йдеться про те, як повернутися до мирних переговорів. Ці переговори відродяться, але коли це буде, ми не знаємо. Атака Хамасу за якою стояв Іран і, можливо, частково Росія якраз і була спрямована на те, щоб загнати мирний процес у глухий кут. Бо без цього все рухалося до нормалізації стосунків між Ізраїлем та Саудівською Аравією, що своєю чергою означало б зовсім інший формат переговорів на Близькому Сході.

Звісно, ізраїльські журналісти ображаються. Ліві демократи критикують Джозефа Байдена за підтримку Ізраїля і більше переймаються долею палестинців. США на Близькому Сході завжди виступали посередниками. Зокрема нормалізація стосунків між Єгиптом та Ізраїлем відбулася після війни Судного дня. Це був прорив на Близькому Сході.   

Але зараз ситуація дійсно ускладнилася. Вона – заплутана і не однозначна. Це не так, як з російсько-українською війною. Тож порівнювати не потрібно.

– Після теракту в російському «Крокус Сіті Хол» Хамас висловив свою підтримку росіянам. Як це розцінювати?

– Підтримка росіян з боку Хамасу – абсолютно зрозуміла, адже росіяни підтримують Хамас. Те, що зараз відбувається на Близькому Сході значною мірою відповідає інтересам Росії так, як це розуміє Путін: заварити бурю, грати на суперечностях і досягати своїх цілей. Щодо суперечностей між різними рухами, зокрема терористичними, це – не вперше і не востаннє. Насправді арабські рухи, навіть терористичні, об’єднані. Вони часто воюють один з одним. ІДІЛ, Аль-Каїда, Талібан, ісламський Джихад, Хамас то воюють один з одним, то об’єднуються, то знову непримиренні. Скажімо у Палестині, після проведення виборів між політичною партією ФАТХ, яка контролює західний берег річки Йордан і Хамасом спалахнула фактично громадянська війна. ФАТХ повбивав хамасівців на західному березі, а Хамас повбивав ФАТХ в Секторі Газа. Тож це – не вперше і, думаю, не востаннє. Суперечності всередині арабів – надзвичайно серйозні. Хоча зараз вони риторично ніби об’єднані критикою Ізраїля, вимогою припинити бойові дії, але суперечності між ними залишаються.

Розмовляли Уляна Лаврик, Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич