Головне за день

Військові капелани свідомо змінюють підрясники на піксель. Їхня зброя не автомат, а молитва. І в той час, коли захисники ведуть бої на фронтах, капелани борються за духовний стан і духовні потреби кожного українського воїна.

«Військовий капелан має бути воїном за духом, людиною, котра розуміє навіщо вона у війську, в якої є власне духовне життя. Вона повинна розуміти, що відбувається у власному серці, аби зрозуміти і допомогти людині, зраненій війною в умовах хаосу», – переконаний Андрій Зелінський, військовий капелан УГКЦ.

У програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» – про те, чи потрібні військові капелани в українському війську, яка їхня місія та рівень військової підготовки і що варто зробити аби після перемоги військові відчували себе потрібними українському суспільству.

– В якому статусі перебувають військові капелани? І яким би мав бути їхній статус в ЗСУ?

– У службі військового капеланства, в ЗСУ існують окремі звання. Скажімо, полковник капеланської служби. Так само як полковник медичної чи юридичної служби.

Військове капеланство зародилося та існує впродовж не одного століття як місія Церкви чи релігійної організації у військових структурах.

З одного боку є Церква, яка формує покликання і відчуває обов’язок дбати про духовний стан воїнів. Церква, яка формує тих священнослужителів, які згодом будуть служити у лавах Збройних сил України, Національної гвардії України чи Державної прикордонної служби України. З іншого боку з’являються формальні інституції в державі.

Світ знає різні моделі військового капеланства. Найбільш успішною і оптимальною, на мій погляд, є модель американського війська, де корпус військових капеланів був другим після корпусу піхоти. Саме там військовий капелан є військовослужбовцем.

В Україні перший крок до інститунаціоналізації капеланського служіння в Україні відбувся у 2016 році. Відтоді військові капелани уже служили на штатних посадах як цивільні працівники Збройних сил, Національної гвардії чи Державної прикордонної служби.

Однак радикально ситуація змінилася у листопаді 2021 року. Тоді був ухвалений Закон «Про Службу військового капеланства». Відповідно до цього Закону, в Україні створюється окрема служба, а військові капелани, починаючи з січня 2023 року, приходять на військові посади. Тобто вони стають військовослужбовцями офіцерського складу.

Насправді це – прорив. Це вперше законодавство ставить в центрі духовні потреби людини. І держава навіть в умовах військової служби, коли свобода людини обмежена, готова задовольнити їх.

– Що, на вашу думку, варто додати до цього Закону?

– Практику. Ми повинні сформувати цілі покоління військових капеланів, які звикнуть до такого формату служіння.

Військовий капелан є некомбатантним

– Ми перебираємо американський досвід у військовому капеланстві?

– Говоримо про їхню модель, що витримала 200 років різних викликів. Тому 9 років війни в Україні, зокрема крайній рік показали, що військові капелани, якщо вони якісно вишколені, можуть в оптимальний спосіб здійснювати своє служіння.

Ми не говоримо про священнослужителя у військовому однострої. Військовий капелан це – посада і також фах. Це вимагає певної підготовки. Завдання Церкви – підготувати духовно. Завдання держави – надати усю необхідну освіту, вишкіл, формацію для того, аби людина максимально інтегрувалася у військове середовище.

– За якими напрямами має відбуватися ці підготовка?

– Як на мене, є два вектори розвитку цього процесу. Перше – професіоналізація військового капеланства, тобто вишкіл. З іншого боку – інститунаціоналізація: праця над положеннями, підзаконними нормативно-правовими актами, що дозволяють реалізувати норми закону.

– Якого вишколу потребують військові капелани?

– Існує програма, що включає набір курсів з психології, азів військової справи, функціонування війська, використання зброї. До речі, відповідно до норм закону, військові капелани в Україні не мають права отримувати і використовувати зброю. Тому що відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, військові капелани залишаються некомбатантними. А друге, це – плекання духу.

Ми – не острів. Ми інтегрувалися і далі інтегруємося у глобальну спільному цивілізованих держав. Відтак нам важливо подбати про те, щоб той самий вишкіл, який отримують військові капелани у Західній Європі, Північній Америці могли також отримати і в Україні.

Військовий капелан має бути людиною, відданою перемозі

– Військовий капелан у штаті військовиків є надконфесійним?

– Відповідно до Закону, військовий капелан виконує 4 основні функції. Це – душпастирська опіка, просвітницька діяльність, соціально-благочинна діяльність і консультування командування з питань релігійної обстановки у підрозділі, в районі виконання бойових завдань і в пункті постійної дислокації.

Душпастирською опікою займаються люди, релігійно підготовлені. Тобто ми говоримо про священників в православній чи греко-католицькій церкві, про пасторів у реформованих церквах чи про імамів у мусульманських спільнотах.

Завдання військового капелана це – задоволення духовних потреб особового складу на добровільних засадах. Тобто ніхто нікому не буде насилу задовольняти його духовні потреби.

Військовий капелан діє як душпастир виключно у рамках своєї релігійної традиції. Я, як греко-католицький священник не можу здійснювати намаз для мусульман, мусульманський імам не може служити Божественну Літургію для православних, але як посадова особа у підрозділі, я маю відреагувати на духовні потреби військових і знайти імама для мусульманина чи священника відповідної конфесії для інших вірян.

Є міжконфесійна капеланська рада, до якої входять уповноважені від церков і релігійних організацій для того, щоб усі ці питання можна було вирішувати.

– Ви назвали 4 основні функції. А яка з них є найважливішою?

– Військовий капелан має бути універсальним воїном. Коли ми говоримо про воїна, то маємо на увазі тип характеру. Отже це – людина, віддана перемозі. Військовий капелан має бути воїном за духом, людиною, котра розуміє, навіщо вона у війську, в якої є власне духовне життя. Вона повинна розуміти, що відбувається у власному серці, аби зрозуміти і допомогти людині, зраненій війною в умовах хаосу.

Я часто згадую, що місія військового капелана поза інституційним служінням – прихилити небо над людиною у військовому односторої, захистити саму людяність. Адже людяність – найбільший ресурс і потенціал, на який ми здатні. Здорова людяність здатна перемагати і творити Україну нової якості після перемоги.

– Чи всім і завжди вдається допомогти?

– Військовий капелан повинен зробити зі свого боку все, що він може. Існують клінічні питання. Адже людська психіка може бути виснажена і дуже зранена війною. Це не означає, що капелан може все. Духовність це – не магія. Не існує формул, немає такого, що плеснув в долоні і людині має полегшати. Це – не зріла духовність. Зріла духовність це – вміння бути поруч з людиною, яка проходить серйозні випробування. Ти – такий як вона, але знаєш як було тобі долати ці виклики, тож можеш поділитися зі своїм побратимом чи посестрою.

Капеланство у збройних силах рф – абсолютно пропагандистська структура

– Багато військових капеланів від УПЦ (мп)?

– У нас уже давно ухвалений закон, що забороняє військовим капеланам, які належать до цієї церкви навіть перебувати на території військових частин.

– Цього закону дотримуються скрізь?

– У мене немає контрольних функцій, але, сподіваюся, що так.

– Як ворог поводиться з українськими військовими капеланами?

– На жаль, від початку повномасштабного вторгнення є кілька випадків загибелі військових капеланів. Неодноразово військових капеланів брали у полон.

Те, як розуміють військове капеланство у збройних силах рф, не підходить ані нам, ані будь-якій іншій цивілізованій країні. Бо для них військові капелани залишаються рупорами кремлівського режиму. Це – абсолютно пропагандистська структура, завдання якої – займатися пропагандою у військах. Це не відповідає ані нормам міжнародного права, ані християнській етиці, ані здоровому глузду. Це не наш шлях.

– Чи дослухаються командири до порад військових капеланів?

– Все залежить від командирів. Якщо командири випускалися з Академії сухопутних військ у Львові, де цілі покоління добре знайомі з діяльністю військових капеланів, то вони знають як якісно з ними співпрацювати. Якщо люди старшого покоління і не розуміють, хто такий капелан, то, відповідно, у них ставлення як до політрука у рясі. Це потрібно коригувати. Час зробить свою справу.

– До кого може апелювати військовий капелан, якщо командири не дослухаються до його добрих порад?

– Порада залишається порадою, тому командир не обов’язково повинен до них дослухатися. Командир сам вирішує, що робити з цією порадою.

Якщо б ви поставили це питання досвідченому командиру у війську США, він скаже, що якість служіння військового капелана вимірюється тим, наскільки він знаходить у собі можливостей, наскільки є у нього авторитету для того, щоб сказати командиру правду, про те, що відбувається. Довіра є дуже важливою для процесів у війську, для його особового складу.

Триває боротьба двох систем цінностей

– Ви є головою наглядової ради Українського ветеранського фонду при Міністерстві у справах ветеранів. Як фонд реагує на факти корупції, які трапляються, наприклад в матеріально-технічному забезпеченні ЗСУ?

– Я є член наглядової ради, а це обмежує нашу відповідальність за функціонування самого фонду. Цей фонд є проявом турботи держави про ветеранів. Варто відзначити два важливі напрями: ветеранський бізнес і турбота про образ ветерана в українському суспільстві. Завтра ми будемо суспільством після війни, суспільством, в якому значна частина активних, працездатних членів пройшли через хаос війни. І для нас дуже важливо, щоб наші Збройні сили стали школою життя, щоб люди набули там певних компетентностей і, повернувшись у цивільне життя відчували себе людьми-воїнами, тобто такими, які готові досягати, не відчувають себе заручниками обставин і готові творити цю країну.

– На вашу думку, чи буде на виборах після перемоги більше свідомих виборців?

– Я дуже добре уявляю як виглядатиме наша поразка. Це – «русскій мір» під українським прапором. Ми сьогодні боремося не просто за територію. Територія це – символ українського народу, символ жити у суспільстві, де гідність кожного визнана і захищена на інституційному рівні. Йдеться про боротьбу двох систем цінностей. І це те, що завжди нас відрізняло від північного сусіда. Ця історія, яка повторюється століттями. Те, що дозволяло їй повторюватися – неспроможність українського народу зафіксувати свою свободу, гідність кожного українця на інституційному рівні. Отже ефективність державних інституцій повинна бути однією із складових нашої перемоги. Ми не можемо сказати, що спершу проженемо загарбника, а потім дбатимемо про демократію. Це – все разом. Це – та ж перемога.

Я завжди кажу про два стратегічних напрями, за якими виборюється перемога. Це – поле бою, де потрібно позбутися загарбника. А другий – формування українців нової якості, плекання нових поколінь українців, які дорожать власною свободою і гідністю, і які не віддадуть своєї свободи та гідності будь-яким політичним проєктам авторитарного формату.

Розмовляв Роман Шостак

Записала Олеся Когутич