Принцип асфальтового катка – нинішня тактика ворога – експерт про наступ росіян
- Середа, 15 лютого 2023
Як інформує Генштаб ЗСУ, попри значні втрати, противник не відмовляється від планів вийти на адмінкордони Донецької та Луганської областей України. Продовжує зосереджувати основні зусилля на наступі на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Новопавлівському напрямках. Якою є ситуація на фронті, чому в Румунії «не помітили» російські ракетки, коли росіяни почали свій «великий наступ» та що буде з Бахмутом – в інтерв’ю на Першому Західному експерт, командир роти батальйону «Айдар» у 2014 році Євген Дикий.
«Румунія обрала шлях не нариватися»
– Пане Євгене, речник Повітряних сил Юрій Ігнат підтвердив ситуацію з прольотом російської ракети над Румунією. Це вже вдруге над країною НАТО (першою була Польща) відбувся такий інцидент. Як розцінювати цю подію?
– Тут не має чого оцінювати – міністерство оборони Румунії оголосило, що ракети до них не залітали.
– А яка не публічна реакція?
– Тут такої не має. Румунія обрала шлях «не нариватися», не створювати додаткових проблем, а навпаки, заперечувати, що ракета була в їхньому повітряному просторі. Вони її нібито бачили, відстежили у сусідній Молдові, піднімали два винищувачі МіГ-21 на перехоплення, але ракети нібито в Румунію так і не зайшли. Довести це тепер не реально… Є наше слово проти їхнього, тому «качати» цю історію надалі серйозно не вдасться. Бо Румунія вирішила, що для неї зручніше зробити вигляд, що нічого не було, аніж оголошувати, що вона нехай опосередковано, але стала жертвою агресії РФ, що змусило б задіювати механізми колективного захисту НАТО.
«РФ уникає прямого конфлікту з НАТО»
– Можливо, росіяни так спеціально ракету і посилали, аби спровокувати Румунію на якісь дії, бо вони вже майже рік воюють в Україні, а НАТО на війну ще так і не прийшло. В той час, як пропагандисти активно розповідають своєму населенню, що воюють з Альянсом.
– Не плутаємо те, що вони розповідають своєму «лохторату» і те, чого вони реально хочуть. Насправді росіяни усіляко уникають прямого конфлікту з НАТО. Не будемо переоцінювати їхній ідіотизм. Вони чудово знають, що від них залишиться у випадку прямого конфлікту з НАТО і наскільки швидко це відбудеться. У них було кілька дуже локальних зіткнень: одне в Сирії з турками, друге – в Лівії теж з ними та ще одне в Сирії – напряму з американцями, і усі ці кейси були однозначні. Зіткнення з американцями було особливо показове – співвідношення вбитих: 0 до 200, де нуль – це американці…
Тому росіяни зараз роблять усе від них залежне, щоб цього прямого конфлікту не було.
Їм це потрібно виключно як страшилка. От вони й качають тему цього прямого конфлікту: по-перше – розповідають своєму «лохторату», що вони вже рік воюють «со всєй натой»; по-друге – це один з останніх аргументів для їхніх прихильників та агентури у Європі.
– «Денацифікація» вже у жодні ворота не влізає навіть в РФ, тож вони придумують байку про нову загрозу…
– Хочуть тепер цю війну подати вже як оборонну. Що це «страшне НАТО» в якийсь чудернацький спосіб «на них напало». Це мабуть такий дуже витончений і підступний спосіб напасти на Росію: заманити її в Україні, довести їх до того, що вони почали спеціальну військову операцію, а от там ця НАТО свої зуби і показала.
– Тоді підвести їх під Бахмут і почати там перемелювати?
– Саме так. І тепер це для них «вставай страна огромная» і усе таке… Але в реальності вони, звичайно, не хочуть прямого конфлікту з НАТО, і я гадаю, що там багато в кого щось там сильно йокнуло, коли ракети летіли над Румунією.
Якби вони в реальності хотіли прямого конфлікту, то могли б тоді зробити те, що своєму електорату обіцяють уже рік – вдарити по якомусь польському аеродромі, на який завезли американську зброю.
«Протискання масою ділянки фронту»
– Пане Євгене, те, що зараз відбувається на Луганщині – це той новий наступ, про який усі говорили останніми тижнями чи це один з його етапів?
– На жаль, це і той новий наступ. «На жаль», бо інші варіанти – похід на Київ, з Білорусі на Волинь, з відрізанням західної України від центральної; великі кліщі по лівому берегу Дніпра, удар на схід від Харкова і на південь від Запоріжжя – для нас би були виграшним. У нас було б кілька гарячих тижнів, а далі – у ворога усе б посипалося і ми би мали швидку перемогу в цій війні. У росіян вистарчило мізків оцінити свої можливості, зрозуміти, що їхньою перевагою є величезна кількість мобіків. А з ними не зробиш дальніх рейдів і не прорвеш лінію оборони. Для цього потрібно абсолютно інші бійці, інше управління та інша техніка. А от натомість, біомасою мобіків можна, як асфальтовим катком продавлювати фронт там, де це найкраще виходить, а саме – на Донбасі.
І цей наступ вже йде не один тиждень і його відлік, мабуть, потрібно починати від Соледару. Наразі він посилюється. І те, що вони намагаються від оборони перейти до наступу на лінії Сватове – Кремінна – теж є частиною Донбаського «асфальтового катку». Вони образи нову стратегію – протискання масою окремої ділянки фронту.
Якщо доведеться здати Бахмут
– Уточнення ще по фронту, зокрема по Бахмуту… Які загрози може нести для наших Сил оборони, якщо їм доведеться вийти з цього міста?
– Таке можливе. Наразі дві двох ключових трас до Бахмуту під вогневим контролем ворога.. Ще залишається шанс, що хоча б із однієї з них їх вдасться відсунути, і в такому випадку Бахмут може стояти ще довго. Але якщо цього не вдасться, тоді логічним кроком буде відступити… Чесно кажучи, з військової точки зору це особливої загрози не несе. Це швидше моральний і політичний удар, допомога російські пропаганді, яка почне одразу ж качати цю тему і в самій Росії, і на Заході…
Хоча це особливо не наближає їх до мети – кордонів Донецької області. Бо після Бахмута вони впираються у величезну міську агломерацію, де – на півдні Костянтинівка, далі йде Краматорськ і на півночі – Слов’янськ. Якщо в Бахмут (з довоєнним населенням 70 тисяч) росіяни стукаються вже сьомий місяць, то, відповідно, агломерацію Слов’янськ – Краматорськ – Костянтинівка, вони в такому ж темпі будуть брати 2 – 3 роки…
«Затягування часу працює на РФ»
– Пане Євгене, в одному з останніх інтерв’ю ви говорили, що в тій ситуації, в якій ми зараз перебуваємо – це десь стан 1943 року Другої світової війни. Але ж після 43 року були ще два роки війни, коли Німеччина спромоглася ще на кілька наступів, приміром, операція в Арденах. Якщо перенести усе на наш час, то на скільки контрнаступів спроможна ще російська армія?
– Спроможностей в російської армії зараз менше, ніж у німців у Другій світовій. Нагадаю, що Німеччина найбільше танків виробила у 1944 році, а от паралізований санкціями російський «оборонпром» наразі стоїть. Вогневий вал захлинувся. У росіян все ще залишається (порівняно з нами) перевага у артилерії. Однак вони зараз щодня вистрілюють боєприпасів у п’ять разів менше, ніж влітку, а це означає, що у них режим економії. Навіть їхні бездонні склади снарядів вже вінця показали. Це відкриває для нас певне вікно можливостей і дає нам шанс.
Наразі, їхньою єдиною перевагою є – жива сила. Некваліфікована, погана, але її багато. І от вони зараз намагаються її використати – завалити нас мобіками.
Це наше вікно можливостей на найближчі місяці. Бо якщо їм вдасться затягнути війну на 2 – 3 роки, отоді вже час почне працювати на них. Бо рано чи пізно, вони дірки в санкціях просвердлять і «оборонпром» запустять.
Записала Наталка Сохан
