Головне за день

Те, що Україна отримала від США близько 20 ракет ATACMS – добре. Ще можемо сподіватися на кілька десятків ракет TAURUS від Німеччини. Однак цього замало, аби змінити логіку війну.

Нам потрібні такі ж військові потужності, які були застосовані американцями в Іраку, коли протягом місяця використали більше 600 ракет. До речі, саме від дальності та кількості цих ракет залежить, наскільки довго протримається Кримський міст.

Заразом не варто недооцінювати ворога. У росіян – достатньо ресурсів. Тим більше, що під час нещодавньої зустрічі з Сі Цзіньпіном, російський диктатор міг домовитися про постачання артилерії та боєприпасів.

Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповів Петро Черник, військовий аналітик, полковник ЗСУ.

Відеоверсія розмови – тут.

– Нещодавно СБУ заявила, що атакувала безпілотниками військовий табір біля аеродрому Халіно у Курській області. Йдеться щонайменше про 18 влучань. Як росіяни могли це пропустити?  

– Вони вже давно все проґавлюють. Їхня система ППО не витримує жодної конкуренції. У стратегічному сенсі для нас це – хороша новина, оскільки закупівельники на світових ринках серйозно задумуються, чи справді такі комплекси як С-300, С-350 і найбільш розрекламований С-400 «Тріумф» – конкурентно придатні.

Однак не потрібно піднімати емоційну планку очікувань, що такі удари у стратегічному сенсі можуть переламати хід війни. Хід війни можуть переламати ATACMS. Вони за фактом вже застосовані. Але є один нюанс – кількість, кількість і ще раз кількість.

Нам потрібні ATACMS на 300 км

– Українське суспільство позитивно відреагувало на передачу тактичних ракетних систем ATACMS. Але чому нам надали ракети, дальністю лише 165 км? Адже є модифікації і на 300 км.

– На мій погляд все, що за 300 км це – фугасні частини. Ними добре бити міст.

Загалом ATACMS має 6 модифікацій: 3 модифікації – на касетну частину і 3 – на фугасну частину.

Зараз застосована 1-ша модифікація М-39 касетна із дальністю завдання ударів на 165 км. Вона має у своїй комплектації 950 субелементів М-74. Одна така ракета висікає в діаметрі 240 м все живе і пошкоджує будь-яку техніку. Така собі кулька розміром з мандарин насичена дуже серйозною вибухівкою. Це дуже хороша зброя саме в частині нанесення ударів по аеродромах та великих скупченнях неброньованої техніки. Броньовану буде пошкоджувати, але не знищувати.

Важко сказати, чому нам вирішили надати ракети саме такої дальності. У них своя специфіка і логіка. Ми її не скасуємо. Розуміємо, що ракети з такою дальністю ураження повністю прострілюють окуповану територію, але не досягають до Керченського моста. Тож нам дійсно потрібна модифікація на 300 км.

До речі, американці при штурмі Іраку за 1,5 місяців застосували 600 ракет. Були дні, коли за добу вистрілювали 20-100 ракет. Лише кількість зламає хід війни.

Те, що українські військові вдарили ракетами ATACMS по російських військових літаках і складах з боєприпасами на тимчасово окупованих територіях України – прекрасно. Але один удар, сподіваюся, лише початок.  

– Тобто нам би зараз знадобилися модифікації ATACMS з фугасними частинами?

– Нам потрібні всі. Є касетна М-39 А1, яка має до 300 цих М-74 суббоєприпасів. Чому нам потрібні фугаси? Тому що касетними боєприпасами міст не завалиш. Це дуже важливо. Тільки великі ракетні пуски можуть упідводнити Кримський міст. І це має бути не 2-3 запуски, а кілька десятків. Потрібно бити дуже точно по опорах або по самому полотну. Лише тоді, коли впаде кількадесят секцій на 100-150 м, особливо залізнична нитка, він перестане бути робочим. І найважливіше, брати під вогневий контроль потенційний його ремонт, щоб ремонтні баржі не могли наблизитися до зони його ураження.  

Застосування 600-800 ракет в місяць може змінити ситуацію

– США передали нам 20 одиниць ATACMS. Це – пробна партія, яку Америка передала, аби переконатися, що будемо використовувати їх на своїй території? Якщо це була перевірка чи можна вважати, що ми її пройшли?

– Не допускаю ситуацій за яких можемо вдатися до імпровізацій із західною зброєю і наносити удари по РФ, не узгоджуючи це із ними. Такого бути не може. Якщо є чіткі домовленості, то українська сторона дотримується їх на 100%.

Тут більше політична і психологічна проблема, оскільки і Пентагон, і Держдеп, і всі радники, котрі є біля Байдена порекомендували йому це зробити. Адже саме від нього залежало кінцеве рішення. І він це зробив. Однак де є планка щодо кількості, сказати важко. Думаю, вони випробовують Путіна і варять його як щура. Розуміємо, якщо кинути щура у кип’яток, він вискочить, а якщо потроху підігрівати воду, він звариться.

– Чи можемо сподіватися, що після успішного застосування американських систем ATACMS, Німеччина зробить висновки і передасть нам свої сучасні ракети TAURUS?

– Німці декларують, що в них лиш 150 таких ракет. Якщо від цієї кількості нам дадуть 30 ракет, буде дуже добре. Але це не змінює логіки війни. По-справжньому серйозний результат ракети дадуть лише тоді, коли будуть працювати так, як американці в Іраку. Коли умовно в межах місяця ми застосуємо 600-800 ракет, переб’ємо там усе (залізничні вузли, ешелони, підстанції, скупчення техніки) і не дамо росіянам можливості довозити до передової боєприпаси, їжу, медикаменти, тоді це може змінити ситуацію на полі бою. Але це можна зробити лише кількісно.

Нам надали більше 6,5 тис. одиниць бронетехніки

– Ви часто говорите, що Україні бракує сучасних далекобійних ракет, реактивних систем залпового вогню, танків. Але якщо брати до уваги не кількість, а номенклатуру, видається, що маємо достатньо для тактичної переваги. Бракує лише винищувачів F-16. Чи не так?..

– Однозначно, так. Якщо говорити про колісну і гусеничну бронетехніку, то ми за 1,5 року отримали більше 6,5 тисяч машин. Це – безпрецедентна кількість.

До прикладу, за час Другої світової війни Радянський Союз отримав трохи більше 12 тисяч одиниць бронетехніки. Це – багато. Але тоді Східний фронт становив понад 6 тис. км. В нас – у межах 1 тис. км. Тоді радянська армія становила 11 мільйонів особового складу. Це було люте протиборство. У Європі не було навіть клаптика території, де б не тривали бойові дії.

Якщо аналізувати за принципом час-швидкість-кількість-номенклатура, то це – безпрецедентне явище. Досягати результату однією лише бронетехнікою також можна. Але потрібні «дивізійні кулаки», а це щонайменше 300 машин одного типу танків на одному оперативному напрямку.

– Чи справді основною загрозою для танків є російські протитанкові ракетні комплекси та міни?

– Саме так. Для танка найбільшим ворогом є протитанкові переносні ракетні комплекси. Росіяни мають їх достатньо. Найкращими з них є ПТРК «Корнет». Вони – найбільш загрозливі і небезпечні. Саме «Корнетами» свого часу вони палили німецькі танки «Leopard» у кращій комплектації.

До речі, із цими протитанковими розрахунками покликані боротися M2 Bradley, оснащені високошвидкісними гарматами. Також потрібно пам’ятати про піхоту. Бо лише в парі можна говорити про ефективність.

Щодо мін, також цілком погоджуюся. Це також величезна проблема. Сумніваюся, що навіть в Іраку були більш заміновані поля. Хоча й там сотні кілометрів всіяні мінами. На 1 м² припадає до 5 мінно-вибухових пристроїв.

Авдіївка – ворота до всієї Донеччини

– Нещодавно Віталій Барабаш, начальник міської військової адміністрації Авдіївки заявив, що наступ росіян на населений пункт – найширокомасштабніший від 2014 року. Чому Авдіївка є настільки значущою для росіян?

– Є стратегічна мета політичного характеру. Росіяни стратегічної мети не досягають. Українська державність втрималася і втримається. Вони у стратегічній і геополітичній пастці з якої потрібно виходити. Їхня логіка – проста і навіть примітивна. Потрібно виходити на адміністративні кордони Донеччини та Луганщини і подати це як завершення СВО. Якщо їм це вдасться, то скажуть на весь світ, що вони війну закінчили і що це українці не хочуть її закінчувати. На жаль, у світі знайдуться серйозні політичні ставленики, котрі цю думку підтримають. А Авдіївка це – ворота до всієї Донеччини. Її потрібно тримати якомога довше.   

– Останнім часом росіяни вихваляються тим, що захопили одну зі стратегічних позицій – Авдіївський терикон. У чому його значення?

– Це справді – стратегічна точка. Терикон – високий і твердий. Це – унікальне місце для артилерії. Уявімо міномет, що на рівній поверхні завдає удар на відстань до 6 км. Якщо його підняти на 20-30 м вгору і змінити кут, то дальність завдання ударів збільшується. Звісно, вони будуть за це битися. Наша перевага в тому, що основні терикони – під нашим контролем.

Китай може передати РФ артилерію і боєприпаси

– На Заході часто звучить думка, що війна в Україні буде затяжною. Чи це дійсно так?

– Говорив і говоритиму: допоки Московія не розпадеться, ми приречені з ними воювати. Ми чомусь досі не хочемо приймати реальність, що війна буде затяжною. Не знаю, коли закінчиться ця фаза війни. Цього не знає ніхто. Ставки щодо життя Путіна і розпаду РФ – надто високі. Але якщо ми завтра повернемо Крим і вийдемо на кордони 1991 року, при цьому Росія зберігатиметься, наступна війна – лише питання часу. Вона неминуча.  

– Нещодавно Путін зустрівся з Сі Цзіньпіном. Чого найбільше повинні остерігатися українці за результатами цієї зустрічі?

– Якщо в закритому режиму досягнули погодження про отримання артилерії і боєприпасів до неї, це дійсно може бути небезпечним. Вони виросли з одного технологічного кореня. Китайці це – якісніше продовження радянського технологічного укладу. У них є всі калібри, які зараз потрібні росіянам.

До речі, нещодавно відбулося феноменальне явище. Ми вперше, за загально добовими показниками застосування артилерії перевершили нашого ворога. Попри те, що він досі залишається першим виробником снарядів у світі, близько 125 тисяч на місяць, сукупний конвеєр великого євроатлантичного простору нарешті починає переважати. Оскільки війна на 95% є війною артилерії, вони шукають ресурси. Чи знайшли?.. Час покаже.  

– Які види боєприпасів Китай може поставити Росії?

– Суттєво може допомогти калібром 122 мм до причіпної гаубиці Д-30, що є однією з наймасовіших установок. Також 152 мм снарядами до різних установок. Попри те, що калібр один, скажімо, 2С3 «Акація» відрізняється від 2С3 «Гіацинт». Це саме стосується гаубиць 2А65, 2А36. У них є всі номенклатура цих снарядів.

– Але навіть якщо Путін і Сі Цзіньпін домовилися про постачання артилерії та боєприпасів, логістика може затягнути цей процес?

– Звичайно, що затягне. Але якщо рішення буде концептуальне та серйозне, то це займе кілька місяців.

На планету Земля чекає каскад воєн

– Світові ЗМІ говорять про новостворену «вісь зла»: Пхеньян, Пекін, Москва, Тегеран. Тобто світ уже поділився на добрих і поганих?

– Світ уже поділився. Глобальна Північ оформлена, глобальний Південь завершує своє оформлення. Подивимося, чи зайде кінцево у цю «вісь зла» Китай. Чи вистачить йому мудрості зіграти у довшу гру гегемонії. Сподіваюся, що велетенська китайська даосизька філософія, помножена на буддизм і конфуціанство зроблять правильні висновки. Однак ми багато разів проговорювали, наскільки страшний наркотик світової влади.

Ще є Індія. Її можна «вибивати» з того глобального Півдня. Уважно стежу саме за цією частиною світу. У глобальному масштабі вона є дуже важливою. Американці роблять у цьому напрямі серйозні і, так виглядає, дуже успішні кроки.  

– На мапі з’являється все більше конфліктних точок. Це спонукає до розмов про великий глобальний конфлікт чи Третю світову війну. Який новий світовий порядок чи нова глобальна домовленість допоможуть знівелювати ці конфлікти?

– У мене немає відповіді на це питання. Ми – в умовному 1939 році. Тоді ще на старті Гітлера можна було задушити, якби французи, німці і особливо американці на це відважилися. Маховики розкрутилися настільки, що зупинилися аж у 1945 році.

Зараз маховики знову розкручуються. Те, що розпочалося в Україні – початок, події в Ізраїлі – другий раунд. Планету Земля чекає каскад малих, середніх і, не дай Боже, одна велика війна «стінка на стінку». Її ще можна уникнути. Чи уникнемо? Не знаю.

Розмовляли Ярина Капітан, Віктор Біщук

Записала Олеся Когутич