Головне за день

31-річний священник о. Роман Гром намагається відродити маленьке село Мшанець на Самбірщині. Саме у цьому селі, впродовж 1883-1917 років провадив священниче служіння о. Михайло Зубрицький, друг та однокласник Івана Франка. Отець Роман надихається його прикладом і робить усе, аби парафіяльній громаді жилося краще.

До прикладу, подав ідею відкриття пам’ятників отцю Михайлу Зубрицькому та Івану Франку, ініціював ремонт будинку «Просвіти» (1907 рік), зняв кілька соціальних кліпів, аби привернути увагу до проблеми місцевого бездоріжжя і, врешті, добився того, аби дорогу до села відремонтували.

Як живеться молодому священнику у громаді, що налічує 140 людей, чого прагне і над чим працює, – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний».

Гість розмови – о. Роман Гром, священник УГКЦ, голова ГО «Магура». Відеоверсія – тут.

Фото: отець Роман Гром, Фейсбук

о. Михайло Зубрицький першим досліджував історію бойків

– Коли у 2017 році їхали на парафію у село Мшанець, чи пам’ятаєте настанови, які давав вам єпископ?

– Сказав, що потрібно послужити людям. Люди скрізь одинакові. Сказав, що там нелегко. Священники змінювалися дуже часто. А у священника яка робота?.. Служити. Тож я працюю на тому місці, де я є.

– Чи велика у вас парафія?

– У Мшанці проживає близько 140 людей. У Галівці – 25 людей. А у Плоскому – 45 осіб.

– Священник живе з винагороди парафіян. А чи має право вести додаткову діяльність?

– Священник має право вести наукову, громадську чи проєктну діяльність. До речі, дослідницьку, наукову діяльність вів і о. Михайло Зубрицький. Він першим досліджував та записував історію бойків. Селянський побут, звичаї, традиції вперше стали об’єктом наукових досліджень. До отця Михайла цього не робив ніхто.

– А чи дозволено священнику вести підприємницьку діяльність?

– Підприємницька діяльність заборонена каноном. Тобто священник не може оформитися як ФОП, відкрити крамницю і щось там продавати. Однак Синодом єпископів затверджено декрет, згідно з яким при парафіях можна організовувати соціальні підприємництва. Це – трохи інша історія. Оскільки мета соціального підприємництва – вирішення певної соціальної проблеми. Прибуток не може піти у чиюсь конкретну кишеню. Він має бути спрямований на соціальні цілі.

І тут знову хочу згадати о. Михайла Зубрицького. Окрім того, що він збудував будинок «Просвіти», який ми зараз намагаємося відремонтувати, то ще й відкрив у ньому спілкову крамницю. У чому полягала суть такого задуму? Скажімо, було 10 заможніших господарів. Вони скидувалися грошима, закупляли товари, торгували ними. Частину виручених коштів спрямовували на закупівлю нових товарів, а решту витрачали на купівлю книг до місцевої бібліотеки.

Скрін з відео: Перший Західний

– Але о. Михайло Зубрицький не мав частки у цій справі?

– Звісно, ні. Він лише стимулював підприємницьку діяльність селян. І йому це успішно вдавалося.

– Свого часу о. Михайло Зубрицький заборонив в селі вертепи. З чим це було пов’язано?

– Вертеп був осередком, де всі збиралися, щоб напитися. За цим дійством втрачалася суть прослави Новонародженого Спасителя. Бо якщо люди з вертепом заходили у хату і це закінчувалося частуванням, то, звісно, про жодне прославляння Новонародженого Бога вже не було й мови. Авторитет отця був настільки великим, що ніхто не посмів його ослухатися.

Заборона зберігалася аж до закінчення його перебування у Мшанці. Коли розпочалася війна він вимушено перейшов у Береги Долішні (Польща).

Хочемо перепоховати прах о. Михайла Зубрицького та встановити пам’ятник

– Чи вдається мешканцям Мшанця відвідувати могилу о. Михайла Зубрицького у польських Берегах Долішніх?

– Так. Нещодавно моя дружина їздила на могилу отця разом із делегацією зі Стрілківської громади.

До повномасштабної війни ми почали працювати над ідеєю встановлення пам’ятника отцю Михайлу Зубрицькому у Мшанці. Знаємо, яким він має бути. Дискутували про місце встановлення. Хочемо, щоб це був центр села. Ми навмисно хочемо винести його за межі церковного подвір’я, оскільки отець діяв скрізь.

Також почали неформальні переговори з польськими ґмінами про те, аби перепоховати прах о. Михайла Зубрицького біля храму у Мшанці.

Фото: RISU

– А як виглядає теперішнє місце поховання о. Михайла Зубрицького?

– Його могила – біля території костелу. Це таке прохідне місце. На могилі встановлено маленький непримітний надгробок і люди просто проходять повз нього.

– Коли єпископ скерував вас на служіння у Мшанець, чи говорив, що потрібно буде рівнятися на отця Михайла Зубрицького?

– Прямої настанови не було. Однак сказав, що у цьому селі служив видатний священник о. Михайло Зубрицький і мені б вартувало ближче познайомитися з його життєвим та духовним шляхом. Інколи я читаю його праці. І це мені допомагає у моєму служінні.

У селі він досі – беззаперечний авторитет. Часто у проповідях я згадую його приклади, вчинки і це мотивує людей.

У цьому пам’ятнику не має бути ані атома кічу

– Завдяки о. Михайлу Зубрицькому у Мшанці побували Іван Франко, Володимир Гнатюк, Михайло Грушевський. Чи може відбутися маркування інших визначних місць Мшанця, де побували ці непересічні особистості?

– Зараз ми відновлюємо будинок «Просвіти», збудований у 1907 році о. Михайлом Зубрицьким. Намагаємося робити це автентично, різними способами. Найважливіший ресурс це – кошти. Але ми, спільно з громадою та іншими вихідцями з наших сіл, вже розпочали цей процес. Зняли аварійний дах і потроху встановлюємо новий.

Також маємо намір встановити пам’ятник Івану Франку. Але плануємо зробити його дещо особливим. Знаємо, що Іван Франко дуже любив рибалити. Тож хочемо встановити пам’ятник Івану Франку, який ловить рибу. Обговорювали цю ідею з Богданом Тихолозом, директором Дому Франка. Він нас підтримав. Але це – трохи дальша перспектива.

Фото: RISU

– А як би мав виглядати пам’ятник о. Михайлу Зубрицькому?

– Ми збирали раду і на ній окреслили тези того, як би він мав виглядати. Членами цієї ради є науковці, митці, правнучка о. Михайла Зубрицького Мар’яна Долинська, викладачка УКУ. Має бути чітко зрозуміло, що це – священник УГКЦ. У цьому пам’ятнику не має бути ані атома кічу. Він повинен комунікувати зі середовищем. Тож ретельну увагу потрібно буде приділити і навколишній території. Ми б хотіли, щоб митці за тими тезами, які у нас є, звізуалізували його. Тобто подали кілька пропозицій. Опісля ми б почали пошук скульпторів, котрі б його зреалізували.

Щоб проїхати 18 км до Мшанця, потрібно було витратити 1,5 години

– Це правда, що коли вперше їхали на парафію до Мшанця вам знадобилося 1,5 години для того, щоб здолати 18 км шляху від траси «Ужгород-Львів» до села?

– Так. На це справді знадобилося 1,5 години. Я їхав на першій передачі, бо їхати швидше по цьому бездоріжжю було неможливо. Щойно я прибув у село, познайомився з людьми, мені одразу спала на думку ідея ремонту дороги.

Як священик я звертаюся до людей з проповідями. А про що розповідати людям на проповідях?.. Говорити про те, що Бог вас любить! Але люди виходять з церкви і бачать довкола занепад: всі помирають, ніхто не народжується, хто може, той виїжджає з села, хати руйнуються. І ця реальність абсолютно не корелювалося з тим, про що говорив в церкві. Я не раз згадував слова митрополита Андрея Шептицького про те, що обставини можуть зробити людину духовно біднішою. Тож я поставив собі за мету відремонтувати цю дорогу.

– Як вам це вдалося? Чи правда, що особливу роль у цьому процесі відіграли діти?

– Якось так Бог відкривав. Діти зробили дуже багато. Річ у тім, що я мав достатньо ґрунтовний досвід спілкування з молоддю. Але коли приїхав на парафію, дізнався, що у трьох селах (Мшанець, Галівка, Плоске) є лише 11 дітей-школярів. Мене це, звісно, засмутило. Проте ми почали проводити катехитичні науки. Я забирав їх зі сіл, ми разом проводили час, а потім відвозив назад. Під час однієї з таких поїздок по нашому бездоріжжю, вирішив зняти кліп «Ями, ями».

За сюжетом, біля чималого озерця на дорозі зупинився «Школярик». З нього вийшли діти і почали думати, як це озерце переплисти, щоб дістатися додому. Опісля вийняли зі «Школярика» велику автомобільну камеру і на ній здолали перешкоду.

Я самостійно змонтував цей ролик і виклав у ютуб. Відеокліп набрав 25 тисяч переглядів (зараз вже набагато більше). Після цього до нас приїхали журналісти з кількох телеканалів. Тоді проблему дороги це не вирішило, однак на гуртування спільноти таки вплинуло. Люди зрозуміли, що бездоріжжя це – ненормально.

Фото: Медіа Дрогобиччина

Наше друге відео про бездоріжжя набрало більше 3 млн переглядів

– Але після цього були нові відеороботи?

– Так. Після першого відео до нас ще приїжджали журналісти. Проблему висвітлювали на різних інформаційних ресурсах. Тобто ми побачили, що це працює, хоча очікуваного результату не було.

Тож наступного року, перед виборами, у мене виникла ідея зняти нове відео і в ньому згадати всіх: від найнижчої ланки до тодішнього президента Порошенка. Ми записали кавер на пісню «Плакала» гурту «Казка», зняли кліп, а друзі-священники допомогли записати на студії пісню. Лише на фейсбуці цей ролик набрав, здається, 1,6 млн переглядів. Загальний результат у соцмережах – більше 3 млн переглядів. Після цього до нас приїхали журналісти з дев’яти телеканалів. Але дороги і далі не було.

Тоді я вирішив організувати першу триденну акцію протесту на дорозі. Після цього справа наче зрушила з місця. Почали робити проєктно-кошторисну документацію. Однак наприкінці року процес знову призупинився. Це спонукало нас до другої 4-денної і третьої 5-денної акцій протесту.

Я зрозумів, що проблема дійсно масштабна, коли настала інформаційна тиша. Після цього я і ще три парафіянки, найстаршій було 60 років, вирішили розпочати голодування. На четвертий день наші дії набули інформаційного розголосу.

Фото: Варіанти

– Ви припинили голодування, бо вас попросили це зробити?

– Ні. Ми добилися свого. Річ у тім, що дорогою, на якій ми проводили акцію їхав голова адміністрації. Ми його не пропустили, оскільки він їхав не до нас, а попри нас. Після цього з акції протесту зняли всю поліцію, що є порушенням закону. Однак на третій день голодування, після моєї участі в ефірі, наш актив викликали до Львова і підписали зі Львівською ОДА меморандум про співпрацю.

– І скільки тепер часу потрібно вам, аби здолати відстань від траси до Мшанця?

– Тепер це займає 15-20 хвилин.

Скрін з відео: Перший Західний

Розмовляв Роман Шостак

Записала Олеся Когутич