Головне за день

Дерусифікація дісталася навіть найвіддаленіших українських територій – острова Галіндез архіпелагу Аргентинських островів, де розміщена українська антарктична станція «Академік Вернадський». Полярники 27-ї української експедиції відремонтували там дороговказ, який містить таблиці-вказівники з відстанями до різних міст. Написи Кіровоград замінено на Кропивницький, дерусифіковано транслітерацію Вінниці та Одеса, також додано Маріуполь, Херсон і Бучу. Крім того, полярники відреставрували і старі таблиці, які заіржавіли – серед них Черкаси, Київ, Львів, Харків та Варшава.

В кінці березня на станцію Вернадського прибула нова група українських дослідників і науковців, які перейняли справи від своїх попередників. Чим саме вони займаються на Антарктиці, станції яких держав розташовані поблизу від них, як війна впливає на екологію планети та чому там зростає популяція пінгвінів – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» один з учасників української експедиції 2019 року, автор книги «Мрія про Антарктиду» Маркіян Прохасько.

 Збирають інформацію та щоденно передають її у світові бази даних

– Якими є головні завдання 28-ї експедиції українських полярників на станції «Академік Вернадський»?

– Експедиції є дві: сезонна і річна. Основною є річна експедиція, яка зберігає станцію у робочому стані. Частина людей (ті, хто забезпечують життєдіяльність станції) це – кухар, механік, лікар, дизеліст-електрик, адміністратор зв’язку та, зазвичай, семеро науковців: геофізики, кліматологи, метеорологи і біологи – люди, які впродовж 12 місяців збирають інформацію та щоденно передають її у світові бази даних. А ними вже користуються науковці, що роблять прогноз погоди, у тому числі і для України.

– Ви не біолог, не геолог і не синоптик – як ви потрапили до експедиції у 2019 році?

– Крім основної річної є ще сезонна експедиція. У річну відбувається дуже серйозний професійний та за станом здоров’я і психологічний відбір. Я ж потрапив до Антарктиди з сезонною експедицією, запропонувавши Національному науковому Антарктичному центрові, який розташований у Києві, що напишу книжку про Антарктиду. Науково-пізнавальну, документальну, щоб розповісти про наших полярників, їх працю, побут та станцію. Взяв на себе зобов’язання знайти спонсорів, аби добратися туди, якийсь час побути там і повернувшись видати книгу. Власне, за таких зобов’язань мені дозволили долучитися до життя і роботи станції.

Через потепління пінгвінів стає щораз більше

– Полярники з попередньої експедиції відремонтували вказівник з назвами міст. Нова команда зимівників також має свої завдання щодо підтримки життєдіяльності станції. Про що йдеться, як облаштовано побут на станції?

– Цей вказівник, звісно, не є критично важливим для життя полярників, але дуже символічний. Це була традиція, певний зв’язок з домом, бо таблички мають право встановлювати лише ті, хто прибув на свою другу зимівлю. Ці таблички вказують відстань до рідних міст членів експедиції. Вказівники синьо-жовтих і червоно-чорних кольорів оновлені і дерусифіковані. Сама ж станція розташована на узбережжі Антарктики у південній, протилежній від нас півкулі планети, де є досить важкі умови. У період антарктичного літа там протягом дня часто перепади температури – вище, нижче нуля. Такі температурні умови і підвищена вологість спричинюють, що там часто потрібно щось ремонтувати. На станції постійно відбувається якась модернізація – відремонтували дах, оновили резервуар для збереження палива, яке туди завозять раз на рік. Замінили генератори, які вже відслужили свій термін та поставили нові, більш сучасні і безпечніші, з системою контролю. Встановили нове біологічне обладнання лабораторії, нові прилади. Оновлювали і інфраструктуру внутрішньої мережі. Такі речі дозволяють станції витримувати умови та забезпечувати роботу науковців і дослідників.

– Яким є побут полярників?

– На станції є капличка, встановлена у 2010 році, що є своєрідним зв’язком з домом. Дослідники Антарктиди приходять туди на великі релігійні свята. У полярників цікавий побут і свої, укладені упродовж багатьох років традиції. Деякі з них запозичені від попередніх власників станції – британців.

Люди постійно перебувають у будівлі станції. Там вони працюють і живуть, виконують свої щоденні обов’язки (приміром, прибирання і розчищання снігу чи приготування їжі). Люди чергуються – хтось слідкує за тим, щоб усі прилади життєзабезпечення працювали; хтось допомагає кухареві, бо у нього багато роботи – усе це детально розписано у графіку. Є можливість відпочити – почитати книги, переглянути телебачення і відео, у добру погоду зайнятися спортом.

Довкола станції живе багато пінгвінів і їх популяція зростає. Коли станцію засновували їх було значно менше, зараз, зокрема через потепління, на острові їх стає більше. До речі, до пінгвінів не можна доторкатися, аби не занести їм якоїсь інфекції чи бактерій з інших континентів.

На щастя Антарктика велика, до росіян далеко

– В Антарктиці розміщена російська станція «Восток». Чи далеко вона від нашої і чи не доводиться українським полярникам перетинатися з російськими?

– На щастя, Антарктида велика, у ній немає доріг і під час зими дуже важко пересуватися. У цей період у центральну частину навіть літаком неможливо дістатися. Величезну роль у освоєнні Антарктиди вніс легендарний, створений у 1957 у Харкові всюдихід «Харків’янка», завдяки якому обслуговувалася і збудована у тому ж 1957 році тоді ще радянська станція «Восток». Українці теж доклалися до її створення, обслуговування і роботи, але вона відійшла до РФ. Ця станція в РФ не одна, але вона за багато сотень кілометрів від нас, тому в цьому плані проблем немає.

Найближчі до нас сусіди – американська станція «Палмер», а наша станція «Академік Вернадський» раніше була британською базою «Фарадей», яку ті у лютому 1996 року передали нам.

– Вам довелося побувати на російській станції. Як це було? Що вас там вразило?

– Я потрапив на російську станцію «Беллінсгаузен» по дорозі. Вона розташована на острові Кінг-Джордж і там є багато різних станцій – чілійська, бразилійська, польська. На станцію РФ я потрапив випадково, бо мене як і інших туристів запросили туди англійською мовою і те, що вона російська зрозумів уже на місці. Оскільки то був вже 2019, то не мав великої радості від цього, але помилково думав, що в Антарктиді немає політики. Але в росіян вона і там є. Коли ми зайшли у відпочинкову кімнату, то по телевізору транслювалися російські новини.

Від вибухів і пожеж значно зросли викиди в атмосферу

– Найголовніше завдання працівників станції слідкувати за кліматом, особливо за його зміною. Наші полярники у вересні минулого року зверталися до міжнародної спільноти з проханням допомогти зупинити війну РФ в Україні, бо це негативно впливає на зміну клімату. Навіть у самій Антарктиці говорили, що температура піднялася до критичної межі – плюс 17. А чи взагалі є якась критична температурна межа для цього континенту?

– Це дуже складне і комплексне запитання. Одне з завдань наших полярників це, звісно ж, дослідження змін клімату. Щодо впливу війни на екологію, то українська кліматологиня Світлана Клятковська, яка теж у 97-98 роках була на зимівлі, озвучувала наступні тези про РФ.  Зокрема, Росія потужно використовує викопне паливо. Вона за своєю суттю є світовою бензоколонкою, яка за рахунок торгівлі паливом, сприяє забрудненню світу. По-друге, через розв’язану війну в Україні, від вибухів і пожеж значно збільшилися викиди в атмосферу, і це дуже шкодить клімату. Йдеться не лише про Антарктику, а й про увесь світу.

Щодо рекордів температур в Антарктиді, то + 5 і навіть у деяких випадках + 10, це ще нормальна температура, однак при + 17 уже потрібно бити на сполох, що науковці й роблять.

Яка критична температура? Знаєте, якщо б там на один десь температура зросла до + 25, то нічого б не сталося. Проблема у тому, що це постійні, тривалі процеси. Зокрема, наприклад в районі нашої станції з 1947 по 2000 роки середньорічна температура піднялася на три з половиною градуси. Це дуже багато. І власне цей процес має накопичувальний ефект – не замерзає лід в протоках, стає тепліше. Це тема величезного комплексного дослідження і роботи.

Записала Наталка Сохан