Головне за день

У Львові представили новий проєкт Меморіального комплексу, над яким рік працювали архітектори разом із родинами полеглих, громадськістю та фахівцями з меморіалізації, про це повідомив міський голова Львова Андрій Садовий. Комплекс має складатися з таких елементів: церемоніальна зона, простір поховань, Стіни памʼяті з іменами та портретами загиблих і тих, кого не вдалося поховати. Також буде й колумбарій, а поруч – невелика водойма, як символ спокою та плинності життя. Простір тиші – місце, де можна побути наодинці з собою, сховатись від людських очей. Проєктом також передбачена дзвіниця. Центральним монументом стане янгол, витесаний у камені. А на вході до Меморіалу Героїв у Львові будуть викарбувані слова поета Максима Кривцова, який загинув на війні: «Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім – імена».

Наскільки якісними є зміни у новому проекті, що треба ще удосконалити і якою є світова практика меморіалізації загиблих воїнів – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» молодший сержант, бренд-дизайнер ЗСУ Тарас Іщик.

Відеоверсія розмови – тут.

«Проєкт кристалізується і вдосконалюється»

– Вже встигли ознайомитися із твоєю реакцією на новий проєкт пам’ятного простору. Ти сказав, що це вже набагато краще, ніж було, але є певні речі, зауваження, які би можна було вдосконалити. А що саме?

– Тенденція у Львові позитивна. Особливо, на тлі того, що відбувається з Національним військовим меморіальним кладовищем. Проєкт Меморіалу у Львові кристалізується і вдосконалюється; він зараз більш прийнятний, в тому числі для експертного середовища, ніж, коли був презентований спочатку.

Що можна вдосконалити? Є багато речей, над якими треба працювати. У першу чергу, турбує питання центрального меморіалу. Вважаю, що запропонований простір, ще стилістично далекий від того, який мав би використовуватися у військовій некрополістиці.

Друге питання в Меморіалі УПА, який зараз планують реорганізовувати. Вважаю це рішення правильним та зміна цього простору теж би мала бути предметом архітектурно-скульптурного конкурсу.

Є також невеличкі корективи, скажімо так, в загальному просторі. Та загалом тенденція позитивна: і розробники, і громадськість, і фахівці просунулися в цьому напрямку набагато далі, ніж це було на початку.

– Ти згадав про Національний меморіальний комплекс, навколо якого постійні скандали, то з забудовниками, то з узгодженням проєкту. На твою думку, у Львові, чи в Україні, достатньо фахівців, які досліджують військові меморіали у різних країнах світу і можуть фахово порадити як усе має бути направді?

– Фахівців з військової некрополістики можна порахувати на пальцях однієї руки. Їх дуже мало. Це дуже великий пласт роботи для дослідження, але ці люди є, їх варто залучати до них дослуховуватися. А також до громадських активістів, які цікавляться цією темою, вникають у неї. Таким чином можна прийти до якогось прийнятного варіанту.

Не можу не згадати, наприклад, архітектора Івана Щурка, який постійно займається дослідженнями військової некрополістики і його праця вартує того, щоб бути врахована.

«В Україні досі не з’явилося стратегічне бачення військової меморіалізації»

– Коли ми зробимо один великий меморіал у Львові, і, дасть Бог, з часом ще й національне кладовище, воно потягне за собою питання щодо реконструкції давніших військових цвинтарів. Чи так має виглядати героїзація, коли під один проєкт або приклад мали б удосконалюватися інші цвинтарі, які були засновані раніше? Також є питання і до поховань військових в інших населених пунктах – адже там їх не хоронять у визначених місцях у меморіалах. Чи вони теж мають відповідати тому канону меморіалу, який буде затверджений у Львові чи на загальнонаціональному рівні?

– Станом на зараз відповіді на це питання ще немає. В Україні досі не з’явилося стратегічне бачення військової меморіалізації. Зокрема, що робити з військовою пам’яттю? Чому одні проєкти мають виглядати так, а інші – інакше? У чому системність? Які ключові наративи в це держава вкладає?

Насправді, держава в цьому випадку є монополістом військової пам’яті, бо загиблі військовослужбовці перебували на службі країни. І, відповідно, вона має забезпечувати догляд і гідне вшанування. Але для цього треба залучати широке експертне середовище.

А зараз бачимо, що у цих процесах, які відбуваються, держава не зацікавлена. І, відповідно до закону України про поховання і поховальну справу, усе спущено на рівень органів місцевого самоврядування. На їхній розсуд. Наприклад, у Львові вирішили зробити відкритий архітектурний конкурс, що я вітаю. Але, знову ж таки, немає якихось загальних стандартів і канонів. Немає на що опиратися архітекторам чи скульпторам. У них немає розуміння ні військово-меморіальної естетики, ні символіки. І це є якраз наріжним каменем.

Також відсутнє законодавче врегулювання військових поховань. Зокрема, так і не з’явився закон України про військове поховання. І це породжує простір для маніпуляцій різними середовищами. Та певний хаос, взагалі, в процесі встановлення української військової некрополістики.

Три принципи західної некрополістики

– Ти дуже часто називаєш таким взірцевим прикладом військовий цвинтар в Арлінгтоні, США. Запам’ятався надпис на плиті: «Тут спочиває військовослужбовець, ім’я якого відоме лише Богу». Що такого взірцевого в Арлінгтоні, що могли би перейняти ми, поки ще не канонізували, так би мовити, оцю пам’ять та вигляд військових цвинтарів?

– Виявив кілька принципів, аналізуючи приклади західної некрополістики, і їх можна було б запозичити. Перше – це рівність всіх, незалежно від релігії, військового звання, статі і так далі. Це має відображатися якимось чином і в архітектурі, і в скульптурі. Друге – це мілітарна і національна ідентичність, яка відображається через військову символіку. І третє – це прозорість тих наративів, які хочемо донести через архітектурний і скульптурний стиль, тобто позачасовість. Саме тому дуже багато військових некрополів якраз базується на римській архітектурі і на цьому стилі.

Який це вигляд буде мати в нас, мені важко сказати, бо різні середовища ще дискутують стосовно того, як воно має бути. Тому Арлінгтон – це не лише якась перлина об’єкту, військової некрополі стики, а дуже вдалий приклад певної філософії. Він проводиться не лише через військову меморіалізацію, це ще й певний елемент культу військової служби в суспільстві, поваги до військовослужбовця, як людини з найвищим статусом.

Тому це варто розбудовувати системно. Не можемо це не враховувати і будувати щось інше, бо розуміння, яким має виглядати військове кладовище, береться з певної бази знань та з певного виховання поваги до військовослужбовця. І це відбувається еволюційним шляхом. А ми, на жаль, не мали можливості, фактично, десь з кінця 1940-х років будувати свої національні військові некрополі і маємо зараз це надолужувати.

«Ми зараз ще перебуваємо в небезпечній стадії»

– Але яким чином будемо наздоганяти? Натрапила на коментар, що поки ми узгоджуємо проєкти, поки визначаємо, як має виглядати військове кладовище, воно у Львові розростається і місця стає все менше. Коли цей процес уже може запуститися?

– Не берусь судити зараз по прогнозах, тому що це залежить від дуже багатьох факторів. Моя думка, взагалі усі процеси щодо будівництва меморіалів слід відкласти після завершення війни. Бо ми зараз перебуваємо в небезпечній стадії великої стигматизації втрат. Мусимо пройти багато кіл дискусій про те, яким чином нам цю меморіалізацію проводити. Вивести якесь стратегічне бачення.

Держава, на жаль, відкрила забрало будівництва поховання вже зараз, попри те, що на будь-який об’єкт може прилетіти ракета, чи ще щось. Та все ж не берусь судити, коли це може бути реалізовано.

Слушне питання, а де далі ховати, коли закінчиться Марсове поле? Його треба задавати Львівській міській раді або Львівській обласній військовій адміністрації. Та варто зафіксувати, що військовослужбовці, які загинули, неважливо, чи унаслідок бойових дій, чи своєю смертю, мають мати окреме місце поховання. Повноцінне військове кладовище і в перспективі не лише цієї війни, а й на 20-100 років вперед. А для того треба, по-перше, добра організація простору, достатній шмат землі, який треба дуже грамотно запланувати з дотриманням усіх військових меморіальних традицій.

І все-таки розвивати таке поняття, як кремація, бо це про економію місця. У нас зараз не є дуже багато землі, яку можна використовувати, особливо у державній власності чи власності місцевих громад.

Це дуже багатовекторне питання. Бо війна продовжується, активні бойові дії йдуть, втрати продовжуються, на жаль. Але майбутнє держави залежить від того, наскільки пам’ятаємо наших загиблих, вшановуємо їхній чин. Без цього ми не будемо існувати.

Розмовляла Ярина Капітан