«Триває війна за те, чи буде Україна суверенною». Микола Бучин про нереалістичні вимоги Трампа, ЗАЕС та стратегію України
- Сьогодні 17:17
Завершилась зустріч радників із питань нацбезпеки країн Франції, Німеччини і Британії в Лондоні. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак зазначив, що сторони домовились про подальші регулярні консультації для досягнення справедливого і стійкого миру в Україні, а також наголосили на відданості мирним зусиллям президента США Дональда Трампа.
Чи можна говорити, що перемовини зайшли у глухий кут саме через нереалістичні вимоги команди Трампа, навіщо США контроль над Запорізькою АЕС, якою є роль Європи у припиненні вогню та яку стратегію повинна обрати Україна – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» професор політології та міжнародних відносин НУ «Львівська Політехніка» Микола Бучин.
Відеоверсія розмови – тут.
«Трамп пішов шляхом найменшого опору»
– Перемовини у Лондоні завершилися, результатів не має. Чи можна вважати, що вони зайшли у глухий кут саме через нереалістичні вимоги команди Трампа. Це і відмова від Криму, і фіксація окупації РФ частини українських територій, і не вступ в НАТО. Чи США навмисне поставили такі вимоги, аби потім сказати, що українці не хочуть домовлятися?
– Важко однозначно відповісти. Теж не спрогнозуєш, що в голові у Дональда Трампа, який нав’язує свою позицію команді.
Швидше, президент США пішов шляхом найменшого опору. Він зрозумів, якщо хоче отримати позитивний результат, то має тиснути на слабшу сторону, яка більше залежна від США, зокрема на Україну і навпаки використовувати метод пряника до Росії. І він це постійно робить.
Виходить такий цинізм. Адже свого часу Україна чітко окреслила так звані «червоні лінії», зокрема вони стосувалися територіальних претензій Росії, їх неодноразово озвучували президент Зеленський та його команда. Трамп та його оточення теж запевняли, що вони будуть їх враховувати. А зараз роблять абсолютно інше. Готові визнавати Крим російським, призупиняти бойові дії, не даючи нам жодних гарантій безпеки. Навпаки, забираючи їх, зокрема, позбавляючи нас шансів стати членом НАТО.
Це свідчить, що для Трампа важливе не врегулювання війни чи припинення бойових дій, а сам факт, що він змусить сторони хоча би тимчасово зупинитися. А потім подасть це як свою перемогу, вклад в мир. Погоджуюсь, що вимоги Трампа є нереалістичними, і тут стратегічний прорахунок його та команди. Вони недооцінюють Україну, наш спротив. Та це стандартно, ми завжди дивували міжнародну спільноту. Зараз Трамп теж чомусь вирішив, що зможе змусити нас підписати умовну капітуляцію.
«Україна уже навчилася і правильно маневрує в таких ситуаціях»
– Видання Reuters пише, що пониження рівня зустрічі у Лондоні, маю на увазі відмова топ-посадовців США прийняти участь у ній, відбулася після того, як Україна підготувала для європейських партнерів документ, в якому було сказано, що переговорів щодо територіальних питань не буде до повного і безумовного припинення вогню. Чи правильною є така стратегія?
– Абсолютно вірна. Якщо би ми дозволили США визнати Крим російським, то це би запустило дуже небезпечні процеси для України і ми вже не мали б жодного шансу повернути окуповані території. Це би деконсолідувало міжнародну спільноту стосовно підтримки України, а також сильно активувало проросійські сили як є в Європі, так і в світі. Дало би Росії багато можливостей.
Інше питання, що тут велике значення матиме те, як сприйме таку позицію Трамп. Україна уже навчилася і правильно маневрує в таких ситуаціях, зокрема відкидає певні пропозиції США, але при тому заявляє, що готова працювати над ними. Розуміємо, якщо Трамп сприйме якісь речі особисто, то це матиме дуже негативні наслідки для України та участі США у цьому процесі.
Маємо розуміти, що припинення бойових дій без гарантій для України, точно грає не на нашу користь, бо ресурсний потенціал Росії набагато більший. Окрім того, таке припинення вогню має супроводжуватися зняттям санкцій з РФ, тобто запустити її економічні потужності на повну. А це означає, що тільки питання часу, коли Путін знову на нас нападе.
«Краще без допомоги, яка підштовхує нас до капітуляції»
– Але, чи не призведе таке маневрування до того, що США можуть вийти з гри, як це неодноразово заявляли представники команди Трампа. Чим це загрожує Україні? Адже розуміємо, що намірів виділяти зброю чи кошти в нової адміністрації Білого дому для України немає. Зараз користуємося допомогою, яку виділила ще команда президента Байдена.
– Напевно, уже краще без такої допомоги, яка підштовхує нас до капітуляції. Якщо США не змінять свою позицію, то нехай відходять. І так зараз маємо ситуацію, коли навіть за гроші президент Трамп не готовий нам продати Patriot чи інше озброєння.
Небезпечним і болючим може бути втрата розвідданих США і навряд чи європейці нам зможуть їх компенсувати. До речі, була інформація, що Японія готова розпочати надавання цих даних, але тут, очевидно, будуть певні такі технічні моменти і потрібний час, щоб запустити цей процес.
Тож Україні треба чітко демонструвати, що погоджуємося на мирні пропозиції Трампа і показувати, що Росія постійно їх порушує. Затягує ці переговори та маніпулює Трампом, Віткоффом…
Важливо зараз цю позицію просувати, щоб США розплющили очі і побачили проблему з РФ.
«США зможуть гарантувати безпеку ЗАЕС»
– Виглядає на те, що команда Трампа більше схильна прислухатися до прагматичних та раціональних аргументів, аніж до політичних чи апеляцій до цінностей. Йдеться про продовження роботи над угодою про видобуток рідкісноземельних металів в Україні. Ще один прагматичний елемент це – ймовірний контроль США над Запорізькою атомною станцією. Джерела The Washington Post підтверджують, що російська сторона висловила згоду на таку передачу. А навіщо американцям контроль над українською атомною станцією в Енергодарі?
– Якраз це і відображає прагматизм і підхід адміністрації Дональда Трампа. Можливість такого контролю над ЗАЕС з боку США, як мінімум, вирішує дві проблеми. Перша пов’язана з ядерною безпекою, бо розуміємо, що маємо справу з найбільшою атомною електростанцією в Європі, яку можна використовувати як фактор тиску, зловживань та навіть зброї. І РФ може цей фактор розігрувати. Це може становити небезпеку не тільки для України, а й для європейського континенту. Тож, США з можуть значною мірою гарантувати його безпеку.
З другої сторони, є інформація, що США будуть давати енергію і Росії, і Україні. Це, знову ж таки, фактор прагматизму і торгівлі. Очевидно, що Штати бачать в цьому певні економічні можливості, які для Дональда Трампа є найважливішими. Він готовий на все, аби показати його вміння вести бізнес, отримувати прибуток.
«Україна не отримує нічого, лише факт припинення бойових дій»
– Маємо реакцію Дональда Трампа на перерву в мирних перемовинах. У своїй соцмережі Truth Social він написав, що український президент Володимир Зеленський «ускладнює мирні переговори своїми заявами про Крим», а ситуація для України, за словами Трампа, є жахливою. Цитата: «Ніхто не вимагає від Зеленського визнати Крим російською територією, але якщо він дійсно хоче повернути Крим, то чому за нього не боролися 11 років тому, коли його фактично передали Росії без жодного пострілу». То чи справді вартує цей півострів – таке провокативне питання – продовження нерівної війни з Росією?
– Спробую прагматично на нього відповісти. По-перше, маємо розуміти, що юридичне визнання факту порушення норм міжнародного права і агресії проти демократичної суверенної держави – це фактор, яки може мати дуже далекоглядні негативні наслідки. У такий спосіб відбувається стимулювання агресора, до того, щоб порушувати норми міжнародного права. Він отримує винагороду, його незаконну анексію визнають, підтримують. Тепер це можуть повторити і інші країни. Це перший момент і він небезпечний для сучасного світопорядку, для норм міжнародного права.
З другого боку, а що Україна отримує взамін. Якщо, умовно кажучи, ми погоджуємося, аби Захід визнав Крим російським, а РФ у відповідь припиняє агресію, виводить війська з інших територій України, не блокує наш вступ в НАТО… Тоді, можливо, можна було б говорити, що питання Криму стало певним козирем чи певним елементом торгу, який дозволив нам отримати певні результати
А в цьому випадку Україна не отримує нічого, лише факт припинення бойових дій, які можуть поновитися через тиждень, місяць, рік.
«Бажання у Європи є, але чи буде спроможність?»
– Достатньо різко прозвучали заяви європейських країн, зокрема адміністрація президента Франції Емманюеля Макрона наголосили, що пропозиції щодо мирного врегулювання повинні базуватися на повазі до територіальної цілісності України. Як оцінюєте позицію європейських країн, яка зараз виглядає більш монолітною, ніж ще пів року тому? Чи справді Європа прокидається?
– Звичайно, навіть загроза приходу Дональда Трампа активізувала дуже багато процесів в Європі, бо Європа має гіркий досвід першої каденції Трампа, коли відносини між США і Європою були геть не дружніми. Тож Європа боялася повторення ситуації і готувалась до цього.
Крім того, тут набагато краще від США, яка відгороджена від РФ океаном, розуміють, хто такий Путін і що таке його загроза і чим це може обернутися в підсумку для України, Європи та загалом для демократичного заходу.
Якщо Європа не прокинеться, то вона, в принципі, може так і бути знищена сплячою і це єдиний спосіб зберегти суб’єктність. Тому, звичайно, що позиція кардинально змінилась.
Інше питання, наскільки Європа спроможна ту суб’єктність реалізувати, замінити США, якщо та піде з мирних переговорів і припинить підтримувати Україну і демократичний захід. На жаль, сита Європа після Другої світової війни, особливо після розпаду біполярного світу, абсолютно ігнорувала загрози, сферу безпеки і оборони, військову справу. І виявилася великою мірою не готовою до тих викликів, які продукує сучасна Росія і Владімір Путін.
Очевидно, що бажання у Європи є, але чи буде спроможність?
«Маємо робити акцент на власні сили»
– Яку стратегію обирати Україні? Адже маємо ситуацію, коли Росія відмовляється вести якісь детальні предметні перемовини без суттєвих поступок України, США ставлять нереалістичні вимоги щодо територіальної цілісності України, а Європа – не демонструє того рівня готовності підтримувати нас, як цього потребує війна високої інтенсивності…
– Слід думати, як це обернеться не у короткий проміжок часу, а які це буде мати середньо- і довгострокові наслідки. Зараз триває війна за те, чи буде Україна суверенною, незалежною державою, чи вона буде якимось державоподібним утворенням, яке буде контролюватися Росією. Тож будь-які рішення, які приймаємо, мають бути спрямовані на те, щоби ми, як держава збереглися і могли існувати.
Безпрограшний варіант – акцент на власні сили. Бо політична міжнародна кон’юнктура міняється. Сьогодні Європа консолідована, завтра – не дуже. США учора були до нас дружніми, зараз – не особливо. Та якщо будемо опиратися на власні сили, якщо диверсифікуємо джерела постачання озброєння, посилимо армію, то будемо у більш виграшній ситуації.
Розмовляв Віктор Біщук
