«Це не про романтику і похід». Кого кличуть на роботу на станцію «Академіка Вернадського» в Антарктиді
- Четвер, 25 липня 2024
На станцію «Академіка Вернадського» потрібні фахівці – триває відкритий конкурс на участь у 30-тій ювілейній Антарктичній експедиції. Шукають науковців, які готові і хочуть працювати в умовах Антарктиди. Головний критерій – відповідна освіта, професійний рівень і досвід.
Детальніше про конкурс, полярну експедицію, роботу в крижаному кліматі, найвищий сніг, який доведеться розгортати і, звичайно, – пінгвінів та морських котиків – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» директор Національного антарктичного наукового центру і ветеран російсько-української війни Євген Дикий.
Відеоверсія розмови – тут.
Не тільки науковців
– Яких саме фахівців шукаєте на станцію?
– Насправді провести в Антарктиді не кілька днів, коли у Львові чи Києві спека, а увесь рік – це абсолютно вже інша історія. Шукаємо до 14 людей, стільки входить у зимувальну команду. З врахуванням часу, коли одна експедиція передає станцію наступній, виходить навіть до 13 місяців.
Це не тільки науковці. Почну якраз не з них. Щоб вони могли робити наукові дослідження, інші мають забезпечити, щоб станція працювала і експедиція була всім забезпечена. П’ятеро людей – це команда життєзабезпечення: дизеліст-електрик, системний механік, адміністратор зв’язку або ж по простому IT-спеціаліст, а ще – лікар і кухар.
А далі вже науковці – шукаємо максимум до 9 людей. Це, в першу чергу, фахівці з наук про землю: геофізика, магнітосфера, фізика атмосфери. Звісно ж, метеорологія, кліматологія – дуже важливий напрямок наших досліджень. І фахівці з наук про життя: це польові біологи та екологи.
Конкретні вимоги до кожної вакансії і чим саме там доведеться займатися увесь рік люди можуть прочитати на сайтах Національного Антарктичного Наукового центру і Міністерства освіти і науки України. Там є повний перелік фахових вимог і анкета, яку можна заповнити.
В минулі роки конкурс був дуже великий
– Чи багато вже заявок отримали і що варто враховувати кандидатам, аби розрахувати свої сили?
– Почну з заявок. Ми ж знаємо українців – десь 80%-90% кандидатів пришлють їх в останні дні перед дедлайном. Уже до цього звикли. Насправді ми лишень трішки більше тижня, як дали оголошення. Ще не прийшла та фаза, коли я щодня запитую відділ кадрів про анкети. В підсумку, думаю, що буде достатньо.
В минулі роки конкурс був великий: 11-15 на одне місце. Але по-різному для спеціальностей. От на науковців конкурси зазвичай дуже значні, навіть було 17 на одне місце. Теж саме з ІТ-спеціалістами, лікарями. А от на дизеліста, електрика та механік, щоб був конкурс понад п’ять людей – не пригадаю. Це найбільш дефіцитні спеціальності.
Три етапи відбору
Про що слід пам’ятати? Пункт перший – це не про романтику чи похід. Тому, на жаль, коли сортуємо отримані анкети, то половина їх відпадає, через те, що людина романтик, але не володіє тим фахом, який нам треба. А це ж набір на роботу. Отже, в першу чергу слід оцінити свою професійність, наскільки відповідаєш тій вакансії, на яку подаєшся.
Теж щодо вакансії кухаря. Це не про те, що я вдома вмію смачно готувати, отже, можу на це подаватися. Ідеться саме про професіоналів, які мають відповідну освіту і досвід роботи у громадському харчуванні.
Далі люди, які пройшли професійний відбір йдуть на медичну комісію. Це не як в космос. В нас не такі фізичні навантаження. Головне не мати тих хронічних захворювань, які може і не сильно псують життя тут, але можуть загостритись і створити проблеми. Справа в тім, що впродовж року не буде можливості доправити людину в лікарню. Один лікар в умовах експедиції має справлятися з усіма проблемами здоров’я.
Третій етап відбору – психологічний. Якщо фізичне навантаження у нас не фантастичні, хоча вони є, наприклад, двометровий сніг лопатою розгрібати. Цього року, до речі, був рекорд – 2,60 метрів. Психологічно там дуже складно. Потрібно рік прожити практично в ізоляції: 12 людей ти бачиш 24 на 7. Від них нікуди дітися, всі інші – за тисячі кілометрів і лише по скайпу. А ще пів року полярна ніч, коли очі отримують лише 10% тієї інформації, яку звикли у звичайних умовах.
Це вже останній етап підбору, коли залишається не так багато кандидатів. Їх збираємо разом, вивозимо за місто та імітуємо умови, як на станції. Там психологи за ними спостерігаються і кажуть, що ні, оцій людині все ж таки на рік не варто. Така процедура відбору і варто її тримати в голові, коли вирішуєте заповнювати анкету чи ні.
Дослідження озонового шару отримали у спадок
– Відбір серйозний, але пересічному українцю може здатися, що робота полярника не бий лежачого. Фотографуєш собі пінгвінів, морських котиків… А як насправді все відбувається і що досліджує Україна в Антарктиці?
– На практиці пінгвінів і котиків фотографують у вільний від роботи час. Є там таке задоволення. А робота? Думаю детально описувати, чим займаються дизеліст чи механік немає сенсу. Це має бути людина з вісьмома руками, яка за відсутності маркету – найближчий за кілька тисяч кілометрів – зможе полагодити усе, що вийшло з ладу.
Що стосується науковців, то підтримувати неперервно ті спостереження, вимірювання, які тривають десятиліттями, і де дуже важливо, щоб не пропустити якийсь період і щоб воно все було за одним методиками. Насамперед це стосується метеоспостережень, зокрема вимірювань погоди і клімату. Також озонового шару. До речі, озонову діру відкрили саме на нашій станції. І коли ми отримали від Великої Британії цю станцію, ми перебрали і озонову вахту. Саме по наших даних, спостереженнях увесь світ визначає оці величезні зусилля, які докладаються для відновлення озонового шару. Судячи з усього, він поволі повертається до норми, хоча остаточно ще рано судити, потрібно міряти.
Далі геомагнітні спостереження. Зі школи кожен може пригадати картинку кругленької, як апельсинка Землі, а від неї відходять магнітні лінії і сходяться біля полюсів. Виходить як з пульсом у людини, його можна поміряти тільки в певних точках на лівій та правій руках. З магнітними полями планети те саме. Вони впливають на нас та гаджети, але тут їх дуже складно міряти. Тому доводиться їхати ближче до полюсів північного і південного і їх вивчати.
Знову ж таки, іоносфера. Це дуже високо, там, де магнітні поля Землі приймають на себе удар сонячного випромінювання, і нас від нього захищають. Там утворюються полярні сяйва. Коли Україна починала ці дослідження, років 20 тому, це вважалось наука заради науки. Зараз щодня формується так званий прогноз космічної погоди, який отримує Всесвітня асоціація цивільної авіації. По ньому тепер коригують маршрути усіх трансконтинентальних авіалайнерів. І одна з ключових опорних точок цієї світової системи космічної погоди – це наша станція Вернадського.
Біологи – усе похідне від клімату. В Антарктиці дуже стрімкі його зміни – на понад 4 градуси середньорічна температура виросла за час, коли станція вже українська, тобто за чверть століття. Здавалося би за день буває більше перепад. Однак, якщо говоримо про річну температуру, то це різниця як між Україною і Фінляндією. І біологи відповідно відстежують, як перебудовується вся арктична система внаслідок отакого стрімкого потепління.
Повертається клімат, як в епоху динозаврів
– Ви якось назвали Антарктиду кухнею глобального клімату. З ним діється щось дивне. Раніше ми шокувалися піском із Сахари, тепер – потерпаємо від аномальної спеки. Кого ж як не науковців питати, а чому це так? І на які зміни ще чекати?
– Чекайте, а ви досі питаєте, чому це так? Науковці десятиліттями попереджали, що досить палити викопне паливо, бо ще кілька відсотків парникових газів до атмосфери, і почнеться процес, який неможливо стримати, доведеться пристосовуватися до абсолютно нового клімату. Ми продовжуємо палити вугілля і нафту та викидаємо в атмосферу СО2, який багато мільйонів років тому рослини забрали з атмосфери. Разом з цим повертається клімат, як в епоху динозаврів, коли Земля була доволі гаряченькою. Проблема в тому, що ми не динозаври і до такого клімату не пристосовані. Як і наша економіка, чи аграрний сектор.
Але у нас ці процеси відбуваються трошки повільніше, ніж в полярних регіонах. Там ці процеси швидші і їх можна дослідити, побачити, як це відбувається і хоча б вчасно попередити, чого чекати.
Росіяни? На жаль, вони там теж є
– Власне, для того ви і працюєте, щоб ці тенденції відстежувати. А чи є росіяни серед усіх груп дослідників в Антарктиці? Чи доводиться з ними перетинатись?
– На жаль, є. Нікуди від них не дінешся. Більш того, вони свого часу нахабно віджали собі всю Антарктичну інфраструктуру колишнього срср. Це 12 станцій, при цьому росіяни не здатні їх утримувати. Шість стоять законсервовані, решту – якось животіють.
Україна свого часу цим обурилась. В 1993 ми зробили заяву, що, слухайте, були Біловезькі угоди і нам належить частина радянського майна за кордоном, тож віддайте нам хоча би 1-2 із цих станцій. На що росіяни не тільки не відповіли по-братськи, але після того, коли ми вже мали свою станцію – дякувати Великій Британії – і вступали в договір про Антарктику на правах повноцінної країни вони нас ще рік туди не пускали з формулюванням, що ми претендуємо на «іх імущество». Довелося офіційно заявляти, що нам їхньої радянської рухляді не треба.
Тому, на жаль, вони там є. І на всіх нарадах договору про Антарктику доводиться з ними рубатись. Усі країни вміють домовляться і тільки дві – РФ і Китай – категорично голосують проти будь-яких пропозицій, які йдуть з Європи, США чи тим більше України.
Слава Богу, якщо брати Антарктиду, то від нас вони далеко. Найближча їхня станція Беллінсгаузена від нас 450 км. Ну і, звичайно, про жодну співпрацю, не може бути й мови.
Розмовляла Ніна Сукач
