Головне за день

У соцмережах чи за розважальним контентом 79% українських підлітків 13-17 років понад три години щодня проводять в інтернеті. Такі дані зібрала компанія Google на лютий 2025. Основною причиною, чому батьки дають своїм дітям телефон з підключенням до інтернету, вказано бажання бути з ними на зв’язку в будь-який момент. Діти віком 5–8 років проводять в інтернеті 1–3 години на день, тоді як 79% підлітків 13–17 років – понад 3 години щодня. Найчастіше українські діти використовують освітні та розважальні додатки й вебсайти. Соціальні мережі особливо популярні серед підлітків – 73% користуються ними регулярно.

Сучасну дитину важко уявити без гаджета в руках, водночас, у різних містах нашої країни, зокрема і у Львові, активно обговорюють ідею заборонити смартфони у школах. То, чи мають право в освітніх закладах на такі обмеження і як врегулювати використання телефонів на уроках – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний»  директор lепартаменту освіти і культури ЛМР Андрій Закалюк, керівниця центру гідності дитини УКУ Христина Шабат та народна депутатка, перша заступниця міністра освіти і науки у 2014-2016 роках Інна Совсун.

Відеоверсія розмови – тут.

«У багатьох приватних закладах це питання уже вирішене»

– До ідеї регулювати використання телефонів освітяни повертаються не вперше. Можна зрозуміти загальний мотив, щоб учні були ефективнішими на уроках та вони менше відволікалися. Але чи проводили у школах громади бодай якісь заміри, аби зрозуміти, як і для чого учні користуються гаджетами, бо на уроці вони теж бувають потрібні. І, чи є школи, де обмеження вже діють?

Андрій Закалюк: Не просто зробити такі заміри. Слід чітко розділити, перша історія – це те, що дитина завжди є з телефоном. І друга – це гаджет під час уроку. Якщо певну частину уроку учитель може регулювати його використання, то весь інший – не вийде. Зрештою, не може вчитель постійно на таке відволікатися.

Саме, враховуючи той значний об’єм часу, який діти проводять з гаджетами, та те, що вони не здатні контролювати себе у цьому, виникло питання врегулювання, зокрема у школах Львова. Знаю, що у багатьох приватних закладах це питання вирішене. Також знаємо досвід багатьох закордонних країн  – зустрічалися з директорами шкіл Італії та Швеції. Там дітям у школі не можна користуватися телефонами, їх здають у певні комірки. Зв’язатися з учнем завжди можна, бо є відповідальна людина, яка завжди є на зв’язку.

– Розумію, що наміри заборони гаджетів постали гостріше після інциденту в одному з міських ліцеїв, коли на перерві група школярів танцювала під пісні російського репера Моргенштерна. Потенційні обмеження, вони стосуватимуться лише уроків чи і перерв також? Як би це мало виглядати на практиці?

– Межа урок-перерва дуже відносна. Чи є механізм сказати дітям здайте мобільні телефони? Так, проводяться батьківські зустрічі, де це узгоджується. Проте хтось з дітей це виконує, але є й такі, які кажуть, що це їхня власність. А заходити в конфлікт вчитель не буде, бо це може зайняти весь урок і не буде часу на урок.

«В українському випадку це ще й питання безпеки»

– На законодавчому рівні в Україні використання гаджетів у закладах освіти не врегульоване. Тож у кожному навчальному закладі можуть мати своє бачення, яким чином це обмежувати. Та виникають питання, де зберігати ці телефони? Як учитель має стежити за ними, зокрема, під час тривоги, коли всі йтимуть в укриття? І які мають бути правові підстави, щоб ці пристрої вилучити в дитини на час уроку?

Інна Совсун: Насправді проблема значно глибша. Питання дуже важливе в контексті якості освіти, яку здобувають наші діти. Бо в першу чергу діти йдуть в школу саме для цього. І правда в тім, що є багато досліджень, які доводять, що використання телефону, постійне залипання у ньому, по-перше, корелює з низькою успішністю. По-друге, дуже сильно погіршує ментальне здоров’я дитини. Вони втрачають в плані якості свого життя. Виходячи з цього, багато країн вирішили заборонити використання телефонів в школах. Окрім Італії та Швеції, це Норвегія, Великобританія, Нідерланди, Латвія з специфічним регулюванням до шостого класу, Люксембург так само до 11 років, Іспанія, Греція, Албанія і так далі. Є країни, які на рівні окремих шкіл або регіонів забороняють, зокрема Фінляндія, Данія, Німеччина. Франція, Ірландія, Бельгія зараз тестують можливість заборони.

Тож з цією проблемою стикається не тільки Україна. Вочевидь, що в українському випадку це ще й питання безпеки. Звичайно, я, як мама, хочу мати можливість перепитати сина, чи з ним усе гаразд, коли в Україні тривога. Та, щоб він міг зі мною теж зв’язатися. Тому видається, що варіант здавання телефонів на вході в школу в ящичок, для України не підійде. Але організувати певне місце зберігання в класі або навіть правило, що телефон під час уроку знаходиться в рюкзаку і його не можна діставати –  це уже більш реалістично.

Видається, що це компроміс між ідеальним варіантом і безпековою ситуацією в країні.

–  Зрештою, багато дітей мають і смарт-годинники, з яких ти не зателефонуєш, але бачиш, хто тобі телефонує. Якщо, наприклад, це мама, яка знає розклад твоїх уроків і просто так телефонувати не буде, то можна зреагувати….

Андрій Закалюк: В контексті безпеки наведу один приклад. Моїй дитині чотири роки і вона відвідує його і коли повітряна тривога, то їх заводять в укриття. Дитина не користується мобільним телефоном, та я маю контакт з вихователем і вона мені відписує, де вони і як.

Сказати, що батьки за дітей у садочку менше переживають, ніж за дітей у старшій школі – це не правда. Тому ключовим у цьому є питання комунікації з батьками.

«Не створювати дитині подвійних стандартів»

– Згадуючи результати дослідження на замовлення Google, то середній вік в Україні, коли батьки дають дітям смартфон – вісім років. І ключовий фактор, який для них грає роль, це – безпека, який в Україні посилений. Маємо також позицію освітньої омбудсменки Надії Лещик, яка вказує на нього, але трішки в іншому ключі – захисту прав дітей. Учні можуть зафільмувати випадки насильства, булінгу, жорстокого поводження. Тож, як нам поєднати коректно обмеження, аби це не шкодило засвоєнню освітнього матеріалу з фактором безпеки?

Христина Шабат: Моя донька теж у вісім чи дев’ять років отримала свій телефон. Але різниця в тому, що вона не могла встановити програми, які не підходять під її вік. Зокрема, Telegram, який є 17+ і де є багато насильницького контенту, Viber, який є 17+, WhatsApp, який є 12+.

Проте здебільшого уся комунікація класу чи з вчителем ведеться через Viber чи Telegram. І ми уже з самого дитинства дітям привчаємо до подвійних стандартів.

Щодо питань безпеки. Справді діти можуть зафільмувати булінг, але це не єдиний метод, як це можна зафіксувати. З вересня з департаментом освіти Львова будемо тестувати кнопку безпека, коли діти через онлайн-щоденник зможуть зголосити речі, які стосуються насильства над ними чи образ. Ці повідомлення буде надходити до психолога, директора школи та управління освіти.

Також булінг дорослих не є такий частий, як серед дітей. І, мабуть, використання телефонів (не бачила ще таких досліджень) збільшує кількість онлайн-булінгу. Адже дорослі не бачать, що відбувається в середовищі дітей. Діти можуть фільмувати задерту спідничку чи якусь незручну позу, спітніння, чи ще щось. Це моментально розходиться по всьому класу та йдуть насмішки.

До речі, в Австрії відбулася величезна стрілянина в школі, де колишній учень прийшов в школу і розстріляв 10 дітей, а потім пішов з життя сам. І одним з факторів того, що сталося, як припускають є пережитий ним булінг, це була помста.

– Теж був випадок у Дніпрі, коли підлітки фільмували людину, яка тоне, замість того, щоб їй допомогти чи покликати когось. У цьому процесі є різні учасники: діти, вчителі, які мають своє бачення регулювання смартфонів. Але є також і батьки, які перебирають на себе певні освітні функції. Наприклад, навчити дитину, як користуватися без шкоди смартфоном. Як ви, як мама, пояснюєте, коли користуватись телефоном? Як обмежуєте його вплив?

– Рецепт простий. Намагаюся з дитинства не створювати дитині подвійних стандартів – якщо є правило, то ми його дотримуємося.

Усе почалося з мультфільмів, зрозуміла, що моя трирічна дитина не може дивитися контент, наприклад, 7+, бо там вже є деякі насильницькі сцени. Ми пояснили, чому так відбувається. Також дослідила питання, як визначаються рейтинги фільмів. І моя донька не сяде дивитися контент 16+ чи 14+ тільки тому, що його всі це роблять, наприклад, «Гру в Кальмара» чи ще якусь там історію.

Не можемо в один момент сказати: «Раніше ми жили ось так, але це слабо спрацює, а сьогодні – будемо робити інакше». Це має формуватися з дитинства; якщо це не так, то має прийти певний час, щоб відбулися зміни.

У нас гарно спираються на права дітей, персональну власність і так далі, але чомусь люди думають тільки в контексті себе, а не загальної атмосфери, навчального процесу та майбутнього. Зокрема, до чого це призведе, коли дитина буде студентом. Чи вона зможе поступити в університет, якщо зараз просидить ці уроки в телефоні? Скільки мені це буде коштувати. І ще багато різних питань.

«Це не про вседозволеність і бажання постійно тримати телефон в руках»

– Що молодша дитина, то вочевидь хвилювання батьків за її безпеку, особливо в умовах війни, сильніше. Якщо обмежувати використання смартфонів у школах під час уроків, то як узгоджувати це із віком учнів? І як не забути про права педагогів, бо вони мають стежити за дітьми, а не за їхніми телефонами?

Інна Совсун: Не впевнена, що чим менша дитина, тим батьки більше хвилюються. Кажу, як доросла жінка, до якої мама кожного ранку телефонує після чергових обстрілів в Києві. Батьки завжди хвилюються за свою дитину.

Є певна пов’язаність щодо шкідливого впливу телефону та віку дитини. І деякі країни, з числа тих, які запровадили заборону їх використання, повністю обмежують його використання для молодшої вікової групи, умовно до п’ятого-шостого класу. Виходять з того принципу, що дитячий мозок не сформований і вони схильні до розфокусації уваги. Тож, якщо вони постійно відволікаються на телефон, то це дуже заважає їхньому навчанню. Чим старша дитина, тим більше можна вчити коректно користуватися телефонами, цифрової  грамотності.

До речі, перехід на дистанційне навчання, у 2020-2021 роках, найскладніший дався дітям, які були в наймолодшій школі. Для них це була особлива загроза, тому вони потребують особливого захисту.

Також говорять, що, мовляв, це сучасні технології, без них нікуди. Ніхто не каже, що не треба дітей вчити цьому, але правда також у тім, що коли діти під час уроку переписуються в чаті, то це нічого немає спільного з технологіями чи з цифровою грамотністю. Це відволікання від уроку, втрата навичок концентруватися на довготермінових завданнях.

Є ще інша гігантська проблема – списування. Воно завжди було частиною учнівської/студентської культури в Україні. А зараз з телефонами це ще складніше – кажу про це як викладачка університету. Величезним викликом є те, яким чином розрізнити, чи ця робота написана з використанням штучного інтелекту чи ні. Тому цифрові технології, грамотність – добре, але це не про вседозволеність і бажання постійно тримати телефон в руках.

«Де є повна заборона, результати були набагато кращі»

– То чи обов’язково йти шляхом заборон чи обмежень? Даруйте, але напрошується висновок, якщо на уроках у викладача учні зазирають у смартфони замість того, щоб його слухати, то, мабуть, зацікавити дитину йому не вдалось. То може краще мотивувати користуватись ним із розумом, аніж забирати, бо заборона завжди породжує цікавість?

Андрій Закалюк: Залежить від того, що ми вкладаємо в термін заборони. Наприклад, у місті є багато заборон: не паркуватися, не ходити, не їздити по газонах, але ми не дискутуємо про це. Правила одні для всіх. Тут ідентична історія.

Є дослідження у Норвегії, де заборонено використання мобільних телефонів. Там опитали близько 1100 людей і усі погодились з тим, що це позитивно вплинуло на психоемоційний стан, ментальне здоров’я дітей. Також порівняли з тим, де є пом’якшене регулювання (на перерві можна і тому подібне), і якраз там, де є повна заборона, результати були набагато кращі. А пом’якшені умови породжували ще більше використання гаджетів дітьми.

Треба також зрозуміти, як це на практиці у школі буде відбуватися. Вчитель не зможе постійно  контролювати використання мобільного телефону – це буде велике навантаження.

Питання доброчесності і списування – теж глобальна проблема і ми часто про неї забуваємо. Коли працював директором в школі, то на батьківських зборах казав: «Дивіться, нам немає про що далі говорити, якщо у вас вдома є книжка з розв’язаними домашніми завданнями».  Усі речі, де ми хочемо грати з дітьми в чесні правила гри, закінчуються з цього моменту.

Тож я прихильник якихось правил, які дадуть можливість обмежити використання телефонів, та не стануть додатковим навантаженням на вчителя чи класного керівника.

Приватна власність – ок, але моє авто – це теж власність, але його евакуатор таки забирає.

Розмовляла Ніна Сукач