Головне за день

Російські війська наближаються до Покровська на сході України, місцевих наполегливо закликають виїжджати, бо уже зрозуміло – опалювального сезону в місті не буде. Крім очевидного військового значення, Покровськ має ще й стратегічну роль, втрата цього міста суттєво знизить об’єм виробництва української сталі, адже саме там видобувають коксівне вугілля, яке необхідне для галузі.

В чому цінність вугілля з Покровська, які потенційні наслідки втрати міста та ризики для вітчизняної металургії – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» президент ОП «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

Відеоверсія розмови – тут.

«Йде війна на виснаження»

– Простими словами, у чому особливість та цінність вугілля, яке видобувають у Покровську?

– Для виробництва сталі необхідна залізорудна сировина і коксівне вугілля. Його добували на сході України, однак з 2014 року ми втратили багато шахт на тимчасово окупованій території. Покровське шахтоуправління залишилась єдиною шахтою, яка випускала достатню кількість якісного коксівного вугілля. Без неї ми зможемо покладатися тільки на імпорт, але це буде дуже важко з точки зору логістики.

Наголошу, це не тільки питання галузі, а – економіки. Україна зараз воює на всіх фронтах, в тому числі і на економічному. Йде війна на виснаження і багато залежить від того, як працює економіка. Останні 2,5 роки металурги суттєво просунулись у виробництві спеціальних сталій, виробляємо багато продукції для фортифікаційних споруд, напряму допомагаємо і підрозділам Силам оборони. Понад 20 тисяч робітників з нашої галузі служить у військах України, підтримуємо їх. Тож, якщо наші підприємства не зможуть працювати то цей вклад в економіку України буде під питанням.

Тому для нас зараз велике значення має Покровськ, це – стратегічне забезпечення сировиною наших підприємств, яке випливає на стан економіки України. Адже одне робоче місце в нашій галузі створює десь 7,5 в інших. Щоб виробити тонну сталі, треба перевезти 4,5 тонни сировини і це все робота для української залізниці, на якій працюють сотні тисяч людей, які отримують більшість прибутків саме з вантажних перевезень. Теж саме про морські портові перевезення. Тож це матиме вплив на всю економіку держави. Сподіваюся, що все буде зроблено для того, щоб ми не втратили об’єми виробництва.

Також слід розуміти, що після запуску морського коридору Україна протягом року може наростити об’єми експорту на  додаткових 5 мільярдів доларів. Однак, якщо в нас будуть проблеми з шахтоуправлінням у Покровську і забезпеченням сировиною, то можемо впасти. Це суттєво для економіки України. Тому наші чиновники мають розуміти ціну питання і що може бути зроблено, аби мінімізувати негативні наслідки воєнних дій.

Звичайно розумію воєнну цінність Покровського, але думаю, що для росіян це ще одна причина того, що вони атакують саме такі міста – це знеживлення нашої економіки, удар по нашій безпеці.

«Шахти Львівщини не зможуть компенсувати Покровськ»

– Чи можна компенсувати цю потребу імпортом чи бодай частково вугіллям з інших регіонів, наприклад з шахт Львівщини?

– Вугілля, як видобувається на Львівщині нижчої якості і об’єми видобутку не такі високі. Слід мислити стратегічно і розвивати ці поклади. Однак протягом року-два це не змінить ситуацію. Потрібна довгостроково стратегія, аби диверсифікувати забезпечення нашої промисловості коксівним вугіллям. Зараз можемо розраховувати на імпорт, але треба розуміти, що поставки через прикордонні переходи на заході України є обмежений. Більшість вугілля перевозиться морським транспортом, а зараз ми маємо обмежену кількість портів, які працюють. Тож Україні, аби щось імпортувати треба зменшити експорт чогось іншого, зокрема аграрної чи нашої продукції. Більше того, наші порти більше заточені на вивезення продукції. Це ще одна причина, чому є великі побоювання, що ми не зможемо імпортувати достатньої кількості коксівного вугілля.

Металургійна галузь працює в умовах війни, як і вся Україна, не з 2022, а ще з 2014 року. Тоді ми втратили більше третини наших виробничих потужностей: в Єнакієво, Донецьку та Алчевську. А також багато шахт, які видобувають коксівне вугілля. І усі ці роки ми пристосувалися і  впевнений, що за рік-два ми і зараз зможемо пристосуватися і збільшити виробництва всередині України і наростити імпорт.

Однак це все потребуватиме часу, а це дуже суттєво, бо якраз саме у цей час нам потрібно працювати, щоб вистояти.

Усі розуміють, в яких умовах зараз працюють робітники у Покровську. Їх сім’ї здебільшого евакуйовані. Також усе зроблено, щоб вивезти і їх, як тільки буде незадовільна ситуація з безпекою. Це найголовніше.

«Металургія працює з великими збитками»

– Імпорт – це вихід, але, вочевидь, це вплине на ціну продукції – наскільки суттєво? Та чи існують ще якісь варіанти з коксівним вугіллям?

–  Металургія є двох типів, перший – електрометалургія, яка виробляє сталь з металобрухту. В Україні є одне підприємство – це «Інтерпайп», яке працює за цією схемою. І частка цих підприємств буде зростати. А є підприємства так званого повного циклу, вони виробляють сталь з залізорудної сировини. А для цього процесу потрібне коксівного вугілля. Його ніяк не заміниш газом чи іншими складовими. Тому це великий удар по вітчизняній металургії.

Що стосується собівартості, то вона зросте. Для прикладу, з лютого 2022 вартість логістики зросла для металургійних підприємств у 4,5-5,5 разів і це суттєво. Усі підприємства працюють з величезними збитками. Також у нас відбулося суттєве зниження виробництва, якщо до 2014 року ми виробляли – 32 мільйони тонн, то потім впали – до 21-22 мільйона, а з 2022 – до 6,5 млн тонн. Бо більше як 40% підприємств ми втратили на тимчасово окупованій території, зокрема у Маріуполі. Та й ті підприємства, які залишаються на території України, працюють не на повну потужність – на 50%. Зараз наростили до 65%. Але навіть, коли деякі підприємства у 2022 році працювали на 12-15% своєї потужності, то люди отримували повну заробітну плату і це було свідоме рішення. Бо після перемоги України, на етапі відбудови, найважливішим буде забезпечення трудовими ресурсами. Якщо не збережемо людей, то галузь буде надзвичайно важко відновити. Собівартість вугілля зросте суттєво – на десятки відсотків і це ще більше вдарить по металургії.

Ще є одна проблема з цим, зараз ми не здатні забезпечити навіть основні витрати. Гроші просто «згоряють», ми не можемо інвестувати в розвиток. Хоча протягом минулого і позаминулого років було вкладено понад 600 мільйонів доларів у модернізацію. Адже, щоб виробляти потрібно постійно інвестувати – така особливість виробництва і для нас це суттєво. Ми не можемо вийти на зовнішні ринки запозичень, бо українським підприємствам через ризики війни не дають грошей.

Єдині інституції, які зараз можуть фінансувати бізнес – це Європейський банк реконструкції та розвитку та Європейський інвестиційний банк, але вони не дають грошей приватному бізнесу. Компанія у нашій галузі, якій все ж вдалося отримати 250 млн євро на поповнення обігових коштів – це ArcelorMittal у Кривому Розі. Для інших це проблема.

Зараз ми в найбільш ризикованій ситуації за останні 2,5 роки і треба, щоб усі це усвідомили.

Розмовляла Ніна Сукач