Головне за день

Те, що зараз відбувається в ТЦК та СП аж ніяк не мотивує чоловіків мобілізуватися. Аби ситуація змінилася, потрібно навести порядок з обліком, реєстрами, навчитися працювати з людьми і надавати їм ту соціальну підтримку, яка передбачена вже самою назвою.

Більш системного підходу потребує і робота з внутрішньо переміщеними особами. Зокрема, потрібно подбати про збереження виплат тим, хто за рахунок цих коштів виживає і переглянути доцільність виплат для інших людей, котрі мають стабільний дохід; допомогти людям з числа ВПО придбати житло або ж перекваліфікуватися.

Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповіла Ірина Верещук, віцепрем’єр-міністерка України – міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Відеоверсія розмови – тут.

– Ви брали участь у Форумі «Психосоціальні послуги: виклики сьогодення, пропозиції рішень, система координації, доступність для людини», який відбувся 9 лютого у Львові. Що важливого почули для себе?

– Львівщина і Львів є флагманом у наданні психосоціальної підтримки. У лютому 2022 року сотні тисяч людей приїхали до Львова, тікаючи від війни. Людей потрібно було прийняти, нагодувати, обігріти, надати медичну і, зокрема, психологічну допомогу. Львівщина на своєму прикладі показала, як можна працювати з величезною кількістю людей тут і зараз.

Зокрема на Форумі ми розглядали систему роботи координаційних центрів, які завдяки Львівщині масштабовані на всю Україну. Ми в уряді не стали нічого вигадувати, взяли працюючу модель Львівщини, зробили постанову і зараз вся Україна нею користується.

Ніхто нічого не порадив. Досвід роботи з ВПО здобували самі

– Який обсяг роботи Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, у відсотковому значенні, покладено на державних службовців, а який на громадські організації та громадянське суспільство?

– Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій є найменшим у КМУ. У зв’язку з оптимізацією воно налічує лише 112 людей. Хоча з початком широкомасштабного вторгнення кількість завдань, які на нас покладаються, лише збільшилася. На підтримку чекає 5 млн внутрішньо переміщених людей, діти-сироти, жінки, вразливі категорії, ветерани, їхні сім’ї.

Якщо говорити у відсотковому відношенні, то у 70% я покладаюся на громадські організації, на коаліцію, створену з громадських організацій, на допомогу міжнародних партнерів.

– Чи є якісь стандарти НАТО або європейських країн, які можна використовувати за основу при роботі з внутрішньо переміщеними особами, біженцями?

– Я прийшла на посаду за 100 днів до початку повномасштабного вторгнення і пам’ятаю як міжнародні організації принесли план гуманітарного реагування. Для мене це було новим. Я не знала, як це все можна буде втілювати в життя, але чітко вирішила, що навчуся.

А 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгення, я зателефонувала до тих організацій, які мали б уже мати такий досвід. До прикладу Міжнародний комітет Червоного Хреста має досвід міжнародних збройних конфліктів: відкриття гуманітарних коридорів, евакуація, допомога великій кількості людей. Тоді, на моє велике розчарування, ніхто нічого мені не порадив. Ми залишилися один на один з нашими масштабними викликами. Ми самі здобували цей досвід.

Звісно, міжнародні організації мають свої стандарти. Я прихильниця того, аби їх уніфікувати, щоб вони були більш зрозумілими для уряду, щоб ми розуміли їхні плани, вони розуміли, якими є плани українського уряду, місцевих ОВА, органів місцевого самоврядування. Тоді ця синергія дасть результат. Адже грошей стає менше, а викликів – більше. 

В Україні зруйновано 110 000 багатоквартирних будинків

– Скільки людей з тимчасово окупованих територій залишається в Україні, а скільки прямує на Захід?

– У нас є діючий коридор Колотилівка-Покровка (Білгородська обл. РФ і Сумська обл. України). Щодня цей кордон, що діє лише на вхід, перетинає близько 150 людей. Зараз, у зв’язку з погодними умовами, потік людей зменшився. Однак за весь період дії цього пішого коридору, із серпня, його перетнули 38 000 людей, з них 3 000 – діти. Ми безкоштовно евакуюємо усіх до тих міст, які вони вибирають: Київ, Харків, Полтава, Дніпро. Більшість з них залишається в Україні: у родичів, друзів, у модульних містечках.

– Для таких людей головною проблемою є житло. Чи має держава кошти, аби вирішувати це питання?

– Станом на сьогодні, внаслідок атак Росії, ракетних обстрілів та застосування іншої зброї, зруйновано 110 000 багатоквартирних будинків. В окремих областях, де йдуть активні бойові дії, зруйновано цілі населені пункти. Очевидно, що відбудувати і надати людям безкоштовно таку кількість житла держава не спроможна. Це потрібно чесно визнати. Тому ми кажемо, що стратегія держави щодо житла має бути поділена на категорії.

Є люди працездатного віку, які працюють і мають хоч і не великий, але стабільний дохід. Для них повинна працювати система кредитування. Але не 7% річних і 20% першого внеску, бо наші внутрішньо переміщені особи не мають таких коштів. Це має бути значно менша сума. Скажімо, у нас є програма, яку втілюємо спільно з німецьким урядом. Згідно з умовами, людина сплачує 3% річних і 3% першого внеску. Тобто те, що сім’я платить за оренду, вона б могла платити за своє житло, яке можна купити на вторинному ринку. Цей кредит діє 20 років. За 2 роки ми видали 1,5 тисячі таких кредитів. Цьогоріч – 450 кредитів. Ще 35 тисяч сімей стали в чергу. Вони пройшли усі первинні фільтрації і підпадають під усі критерії, визначені німецьким урядом.

Зараз готуємося до конференції у Берліні. Зокрема працюємо над презентацією в якій розповімо, що будемо робити, на що будемо скеровувати кошти. Як міністерство, будемо ініціювати, аби донори дали кошти і на цей діючий проєкт.

Українські біженці не хочуть втрачати зв’язок з Україною

– Вирішення житлових проблем ВПО було б і стимулом для наших біженців за кордоном, щоб вони захотіли повернутися в Україну…

– Саме так. Пропонована іпотечна програма була б одним зі стимулів. Коли люди беруть участь в опитуваннях, то насамперед відзначають безпековий чинник. Вони хотіли б повернутися у більш безпечні регіони, скажімо десь на Заході України, якби їм дещо допомогли з житлом. До прикладу, люди з Маріуполя, які живуть у Польщі готові повернутися, якби їм допомогли з іпотечним кредитом та роботою. 

– За деякими прогнозами, війна в Україні буде довгою. Заразом готовність до повернення має бути гарантованою. Бо якщо її не буде, то краще б ці люди залишалися за кордоном…

– Це – вибір кожного. Я не є на їхньому місці і не можу давати поради. Але під час спілкування працівників Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій з українцями у Польщі, Словаччині чи інших країнах, бачимо їхні прагнення та бажання. Вони не хочуть втрачати зв’язки з Україною. Наші консульства переобтяжені запитами, оскільки не були розраховані на таку кількість звернень. З іншого боку, мусимо знаходити відповіді на запитання українців: де вони будуть жити, за що вони будуть купувати продукти, чи є можливість навчати дітей у садочках та школах, чи працюватиме соціальна інфраструктура. Ці всі питання сьогодні стоять перед нами.

Люди з числа ВПО можуть перекваліфікуватися

– Інколи заради ліпшої роботи доводиться змінювати місце проживання. Тож питання працевлаштування є не менш актуальним?

– Саме так. Тут ситуація наступна. Є люди зі східних областей. Часто вони мали специфічну зайнятість. Працювали в гірничих, добувних кампаніях, на хімічних заводах, у важкій промисловості. Переїхали сюди. Звісно, за їхнім класом немає роботи. Там вони мали високі зарплати, тому працювати за 6 500 грн не хочуть. І я їх розумію. Для таких людей ми шукаємо можливість перекваліфікації. Є ваучери, які можна отримати і за кошти держави перекваліфікуватися. Люди з числа ВПО позитивно сприйняли такі ваучери. У 2023 році було видано 18 000 таких ваучерів. Станом на сьогодні, близько 5 000 ВПО пішли в процес.

До прикладу Закарпатська область має хорошу програму «30/30/30». У них є індустріальні парки. Роботодавець готовий платити за житло, що буде збудоване разом з місцевою владою – 30%, 30% дає обласна влада і 30% дає той, хто буде найнятий на роботу. Думаю, що таку програму можна втілити. Подивимося, як у них це запрацює.

Виплати деяким категоріям ВПО довелося обмежити

– Уряд обмежив виплати певним категоріям ВПО. Це пов’язано з відсутністю коштів чи з якимись іншими причинами?

– Цьогоріч, у порівнянні з 2023 роком, у нас дійсно зменшується виплати. У 2022 році ця сума становила 57 млрд грн, минулого року – 73 млрд грн. Збільшення суми пов’язано з великою хвилею переміщень. Вказані 73 млрд грн потрібні були для того, аби забезпечити необхідними виплатами 2,5 млн людей. Цьогоріч сума знову зменшилася до 57 млрд грн.

Ми дійшли до тієї межі, коли маємо навести порядок в реєстрах. До прикладу, є реєстр. У ньому – 5 млн внутрішньо переміщених осіб. Це лише ті, хто облікований. З них – 2,5 млн людей щомісяця отримують виплати. Потрібно навести лад. Спершу визначити тих, хто дійсно цих виплат потребує. Насамперед говорю про мешканців Маріуполя, Бердянська та низки інших міст. У них немає житла. Вони постраждали найбільше. Є й інші випадки. Люди виїжджають зі своїх міст до Львова чи за кордон, вважаються ВПО, заразом здають своє житло і отримують виплати, як ВПО. Відтак одні взагалі не можуть отримати виплати, інші, маючи сукупний дохід в місяць 50-70 тис. грн претендують ще й на 2 тис. грн. Це спричиняє недовіру.

У липні 2023 року були введені нові правила, коли ті, хто виїхав за кордон і отримує виплати там, позбавляється виплат в Україні. Ті, котрі повернулися до своїх домівок, до прикладу, на Харківщину чи на Херсонщину, вже за визначенням не є внутрішньо переміщеними особами. Вони позбавляються таких виплат.

Із 1 березня обговорюватимуть питання обмеження виплат тим у кого дохід, до прикладу, більший 4 прожиткових мінімумів, тобто це – 9 444 грн на одну людину. Якщо дохід менший, є право на виплати.

Також є умова, що стосується купівлі нових автівок. Якщо людина, котра отримує виплату 2 тис. грн купила нову автівку, мабуть мала кошти, аби прожити без цих 2 тис. грн.

Заразом у 40% людей, не говорю лише про ВПО, пенсія – 3 700 грн. Як людина має за ці кошти вижити? А якщо ця людина ще й ВПО?

Тож аби допомогти тим, кому ці виплати потрібні найбільше, слід навести лад. А тим, хто не має великої потреби у цих коштах, можливо потрібно припинити їх виплачувати.              

Найгірша помилка – відсутність злагодженої роботи на рівні ТЦК

– Ви – людина військова. У соцмережах поширили свій відгук щодо законопроєкту про мобілізацію. На вашу думку, що є позитивним, а що не подобається у цих нових законодавчих ініціативах?

– Насамперед мені не подобається у який спосіб це все відбувається. Вважаю, що влаштовувати цирки в маршрутках, облави у спортзалах, бігати за людьми по вулицях, застосовувати фізичну силу, це точно не про мобілізацію. І це точно не сприятиме жодній мотивації, щоб іти і мобілізовуватися. Центри комплектації перетворили на страшні місця, куди люди бояться приступити. Знаю це з досвіду ООНівських організацій, які просять бронь. Ми з ними співпрацюємо. І коли я запитала, чому працівники не підуть в ТЦК та СП і не стануть на облік, то почула, що вони просто бояться туди йти. Адже поки ми будемо вирішувати формальні питання обліку, їх завезуть на передову. На жаль, саме так сформувалася стереотипна думка. Вона є дуже негативна. Бачу, що це точно не спрацює. І як би правильно не був виписаний закон, ми не отримаємо бажаного ефекту. Війна триває і мобілізація мусить бути. Не може бути, щоб хлопці без ротації були на війні 2 роки, а дехто сидів тут і зовсім не мав стосунку до процесу оборони країни.

Найгірша помилка на сьогодні – відсутність злагодженої системної роботи на рівні ТЦК. Реформа ТЦК була започаткована лише перед війною. Був прийнятий закон і він не запрацював. Хоч це ТЦК та СП, там немає ніякої соціальної підтримки. Ця компонента фактично відсутня. Це – величезна проблема, оскільки воює не лише син, донька чи чоловік, воює вся сім’я. Тобто маємо зрозуміти, що бойовою одиницею є не одна людина, а вся сім’я: дружина, якій відмовляють у довідці, мама, котра не може довідатися, де її син і сам боєць не завжди може зрозуміти, де його документи і чому по 6-7 місяців йому не дають статус Учасника бойових дій (УБД). Відтак у такий спосіб нівелюється спроба держави мотивувати людей мобілізовуватися.

ТЦК та СП – стрижні мобілізації, повинні навести порядок з обліком і навчитися працювати з людьми. Облік має бути впорядкований. Подивіться, що зараз відбувається. У нас є питання, чому, до прикладу, медиків мобілізують на посади артилеристів, натомість ми не маємо медиків. Веземо їх із Закарпаття на Сумщину, бо в зоні бойових дій не вистачає медиків. Таких питань є безліч. Усі вони пов’язані з обліком.

У нас – багато тисяч резервістів з військовим званням, які мали б бути обліковані. Але ми не можемо зрозуміти, де ці категорії людей, чому одних мобілізують, а інших ні. Буде порядок в ТЦК, буде наведений порядок з обліком, буде повага до людини, все відновиться. Вірю в це. Іншого шляху у нас немає. Мобілізація мусить бути, але вона повинна відбуватися на засадах гідності, рівності і справедливості.         

– Робота ТЦК і СП залежить від Головнокомандувача ЗСУ?

– Звичайно. Донедавна робота ТЦК та СП була у сфері відання пана Сирського, командувача Сухопутних військ ЗСУ. Сьогодні він став Головнокомандувачем ЗСУ і ця проблема його знову наздожене. Очевидно, що це не лише проблема ЗСУ. Це – зашкарубла, давня, трохи пострадянська проблема. Це – гібрид, де немає нормальних приміщень, де кожен займається тим, чим займається, пам’ятаємо так звані справи воєнкомів…

Тож аби дійти до того, що ми хочемо, потрібно починати з рутинних речей і робити те, що можемо. Людина отримує не те, що вона хоче, а те, що вона робить. Якщо ми кожного дня, поступово будемо наводити лад з обліком, з реєстрами, з ВЛК, з усім, що становить нашу щоденну рутину, побачимо наскільки все стане простішим.

Розмовляв Роман Шостак

Записала Олеся Когутич