Головне за день

Ми можемо стати країною з високим рівнем щастя. Переважно цей світовий рейтинг очолюють держави, котрі займають провідні щаблі рейтингу економічної свободи: Фінляндія, Данія, Ісландія, Ізраїль, Нідерланди, Швеція та низка інших. Адже щастя і свобода поняття – тотожні. Аби досягнути цього маємо викорінити із себе залишки «совка» і працювати на економічне зростання.

«Всі наші проблеми може вирішити тривале, велике економічне зростання з великим темпом. А для цього потрібна економічна свобода і верховенство права», – переконаний Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл, підприємець.

Про це – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний».

Відеоверсія розмови – тут.  

– За рейтингом економічної свободи, за підсумками 2021 року, Україна посіла 130-те місце із 177-ми. Наведемо вашу цитату: «будьмо відвертими, країни за такими показниками не мають жодних шансів на відновлення після війни». Тобто нам потрібно було вживати заходів ще вчора?

– Непогано було б почати ще 30 років тому, адже плентаємося у цьому хвості досить давно. Ми мали шанси розвиватися, рухатися і модернізувати свою економіку одночасно з нашими західними сусідами. Але ми змарнували їх, бо не робили необхідних реформ. Навіть у книзі «Велике переродження», де зібрані статті про успіхи реформ у Польщі, Словаччині, Чеській Республіці, Естонії, Литві та інших державах є стаття про Україну, а саме про те «як нам не вдалося». І зараз ми платимо величезною кров’ю за те, щоб зробити якісний стрибок. Я б сказав, що зараз усі верстви українського суспільства пронизує страх, що після війни все буде так, як до війни, бо тоді виявиться, що все було марно. Але ми не маємо жодного права цей шанс змарнувати.

Водночас ми трохи поліпшили свою економічну свободу. Це просто всі інші країни поліпшують свою економічну свободу швидше за нас. Пам’ятаєте «Алісу в Країні Чудес»? Вона казала, що для того, аби стояти на місці потрібно швидко бігти, а щоб рухатися вперед, потрібно бігти ще швидше. От власне всі країни світу зараз змагаються у поліпшенні економічної свободи бігти, випереджаючи нас. А ми трохи гальмуємо. Чому так? Тому що основою заможності і процвітання всіх країн є інвестиції. Ми також потребуємо інвестицій, робочих місць з високою оплатою, підвищення продуктивності праці, що і дозволяє платити вищу зарплату, ми потребуємо інновацій. А інвестиції приходять туди, де є економічна свобода і верховенство права. Всі країни змагаються за те, щоб запропонувати кращі умови. Таким чином вони приваблюють інвесторів.

Також не забуваймо, що війна завдає великої руйнації, впливає на зменшення людського капіталу, скорочення внутрішнього ринку, а це означає, що нам потрібен розвиток експорту. Тобто з одного боку у нас величезні проблеми післявоєнного відновлення, а з іншого – великі шанси використати це для стрибка.

Якщо всі складуть ручки, тоді реалізується інерційний сценарій

– У своєму блозі «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» ви говорите про те, що в України є шанси уникнути краху, однак застерігаєте від втілення інерційного сценарію. А що таке «інтеграційний сценарій»?

– Майбутнє завжди – багатоваріантне, сценарне, немає наперед визначеної долі для якогось народу. Кожен народ, кожна нація може вибрати собі краще майбутнє. Минулого року було проведене дослідження сценарного майбутнього для України. Не всі вони, звісно, позитивні. Але що таке інерційний сценарій? Це – сценарій, сформований поточними трендами, якщо ніхто нічого не буде робити. Якщо всі соціально активні групи складають ручки, дивляться куди все рухається і нічого не роблять, отоді реалізовується інерційний сценарій.

– Але це стосується не лише українських соціально активних груп, але й міжнародних?

– Передусім це є наша задача. Адже світ допомагає тим, хто сам собі хоче допомагати. Тим, хто відмовляється собі допомагати, вони зазвичай припиняють допомогу. Нам допомагають безумовно в час війни. Але після перемоги ця допомога так не буде. Вона буде обумовлена взятими на себе зобов’язаннями, а ми (Україна, держава) звикли обманювати партнерів: брати гроші і не виконувати.

Тож інерційний сценарій – поганий, викликає огиду, відразу. Однак він рідко втілюється, оскільки великі соціальні групи беруть відповідальність за країну і роблять щось, аби такого не сталося.

Мусимо позбутися совка і усього, що залишив у спадок Радянський Союз

– Що має робити держава, аби рухатися шляхом євроінтеграції та стабільного розвитку?

– Що робити державі – зрозуміло. Це прописано в Меморандумі з МВФ, в наших зобов’язаннях по євроінтеграції, в декларації, підписаній на конференції з відновлення України в Лугано минулого року.

Маємо зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом, який зробив фантастичну річ – запропонував Україні підтримку, незважаючи на те, що ми постійно не виконуємо свої зобов’язання.

У нас є вимоги ЄС. Це – необхідні кроки щодо європейської інтеграції та реформ, які передусім включають запровадження верховенства права. До речі, у рейтингу верховенства права ми перебуваємо на 76-му місці. Це – жахлива історія. І саме в ці дні вирішується, хто буде тими членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, котрі призначатимуть тисячі суддів, судитимуть Україну протягом наступного покоління. А це означає, що вони визначатимуть майбутнє України на наступні 25-30 років.

Ці люди будуть або доброчесними, або недоброчесними, залежно від того, хто їх відбиратиме і призначатиме. Якісь 16 людей призначатимуть тисячі суддів і ці 16 людей, якщо вони – доброчесні, призначатимуть таких самих доброчесних, а якщо не доброчесні, відповідно призначатимуть таких самих. Це вирішується саме зараз і потребує великої суспільної уваги. Проте суспільство, сфокусоване на війні і виживання мало про це думає.

– А яка роль громадян України?

– Тут є два напрями зусиль. Перший в тому, що гроші, призначені на відновлення України будуть спрямовані передусім в громади. І реформи будуть втілені передусім там. Це означає, що нам потрібно збільшувати спроможність громад. Величезна кількість людей, які сьогодні ще не дотичні до цих речей, мають бути до цього залучені. Нашій країні потрібна величезна кількість проєктних, фінансових менеджерів, людей, котрі втілюють реформи в різних сферах: від охорони здоров’я до освіти.

Другий напрям включає роботу із людиною, котра є найближчою до себе. Це – я. Кожна людина повинна працювати зі собою і подолати в собі усе те, що заважає нам рухатися шляхом європейської інтеграції. Потрібно подолати в собі колоніалізм, патерналізм, безвідповідальність, інфантильність. Окрім того, дбати про мову, культуру, історію.

Усе це я б запакував у поетичну формулу, сказану великим поетом Миколою Хвильовим «Геть від Москви!», але не лише в розумінні колоніалізму, але й подалі від совка і усього, що залишив нам у спадок Радянський Союз.

Потрібна податкова система, в якій майже не буде податківців

– В одному з інтерв’ю ви заявили, що після перемоги маємо знести митницю, скасувати митні збори із Євросоюзом. Що мали на увазі?

– Це – приклад. Ми все одно рано чи пізно будемо вступати в Євросоюз. В Україні є багато речей, які є наскрізь корумпованими і їх не можна полагодити. Нам потрібно дуже сильно перебудувати податкову систему. Вона – не прозора. Багато підприємство скаржаться на блокування податкових накладних. Це – величезні корупційні схеми, в яких задіяні тисячі чиновників-податківців. Це все вбиває економіку, особливо в час війни, коли нам ці податки дуже потрібні. Потрібно зробити податкову модель прозорою і підзвітною. Окрім того, вона має бути простішою. Нам потрібна податкова система, в якій майже не буде податківців. Вона має бути настільки простою, акуратною і прозорою, щоб це все зміг порахувати і автоматично перекласти комп’ютер. А податківці нехай працюють над проєктами народного господарства і відновлення.

Так само має бути спрощена робота митниці. Свого часу Грузія показала приклад того, як можна це зробити. Вони максимально автоматизували процеси, вилучивши з них людей. Там, де стоїть людина, озброєна нормативним документом, який по-різному може бути прочитаний це – вічна корупція. Тоді ми до цієї людини приставляємо іншу, щоб та стежила, аби вона не крала і тоді вони крадуть разом. Тоді ми приставляємо третю… тоді їх стає більше і всі вони крадуть. Приклади простих, прозорих митних систем у світі є. Їх – багато. Потрібно взяти цей досвід. Але цього ще мало. Нам потрібна «регуляторна гільйотина». Не скасовувати десятки тисяч обмежень по одному, а одним махом скасувати всі і визначити певний термін протягом якого держава подивиться, що з цього потрібно. Насправді з того мало що буде потрібно. Важливим є те, що стосується здоров’я громадян і нацбезпеки. Все решта – непотрібні обмеження.

Нам потрібно серйозне перезавантаження антимонопольної політики. Сьогодні ми лякаємо олігархів судовими процесами. Але вони цього не бояться. Їх потрібно лякати тим, чого вони дійсно бояться. Їх потрібно лякати відкритим доступом, тим, що їхні привілеї випаруються і всі зможуть робити те, що робили вони: експортувати, імпортувати, побудувати, підключитися.

США подолали цю проблему 100 років тому. Олігархів потрібно подолати не тим, щоб ганятися за ними, а тим, щоб їхні привілеї помножити на нуль. Зробити систему відкритою для всіх. Це і називається економічна свобода.

До речі, переважно ті країни, що очолюють рейтинг економічної свободи, очолюють світовий рейтинг щастя. Це – закономірно. Адже свобода і щастя – нерозривні речі. Коли людина знає, що вона може чесною працею розбагатіти, це не є складно і її в цьому процесі підтримує все суспільство та держава, це породжує високий рівень щастя. Саме це є у скандинавських країнах, Канаді, Австралії, Новій Зеландії чи деінде.

Маємо всі шанси стати суспільством з новою економікою

– Чи реально, щоб Україна після перемоги також стала країною з високим рівнем щастя?

– У нас – величезний борг перед попередніми поколіннями, які намагалися отримати українську незалежність. Вони створили величезні передумови, щоб ми це зробили. Наша сьогоднішня переможна боротьба була б неможливою без тих людей, котрі боролися за незалежність України 100 років тому, під час Другої світової війни, нашу боротьбу неможливо уявити без дисидентів, без усіх наших майданів. І величезний борг перед тими, хто зараз зі зброєю в руках захищає нашу незалежність і перед прийдешніми поколіннями.

Питання не в тому чи зможемо, чи не зможемо. Мусимо! Якщо ми цього не зробимо, то ніколи собі цього не пробачимо.

Сьогодні клуб розвинених модернізованих країн, який називається Організація економічного співробітництва налічує вже 38 країн на усіх континентах. Крайньою туди вступила Коста-Ріка. Ми можемо стати наступною модернізованою країною. У нас для цього є все. Ми – країна, неймовірно багата на ресурси, на людей. Все, що нам потрібно, це вичавити зі себе останні краплі «совка». Це повинна зробити кожна людина на рівні особистості, кожна сім’я, маленька чи велика компанія, кожне місто і нація в цілому.

– У виданні «Локальна історія» було опубліковане інтерв’ю з Філіпом Шухевичем, останнім представником родини Шухевичів в Україні. Зокрема, у цій розмові він сказав: «Для мене бути патріотом – це дбати про економічний розвиток країни. А для цього потрібно думати про проєкти, а не схеми, побудовані на персональних інтересах. Сподіваюся, українці здатні це переосмислити». Чи здатні ми на таке переосмислення?

– Намагаюся не давати оціночних суджень, а дивитися на тренди, бо вони – об’єктивні. А тренди такі, що за останній рік перед повномасштабним вторгненням у ТОП-100 українських підприємців, до яких переважно входили олігархи різного масштабу, половина були підприємці з нової економіки. Це – люди, котрі нічого не вкрали, не приватизували, ніде не використали радянський спадок, люди, котрі з нуля створили інноваційні бізнеси міжнародного класу. Якщо б не було повномасштабного вторгнення, а ще 3-4 роки вільного і мирного розвитку, ми б мали у ТОП-100 ¾ таких підприємців. Тобто тренди вказують, що можемо це зробити.

Очевидно, що увага до економіки має бути у пріоритеті України після війни. Відповідь на всі наші проблеми: за 10 років зростання економіки на 10%. Це вирішує проблеми бідності, національної безпеки, охорони здоров’я, освіти, достойної зарплати, повернення людей, відбудови міст, інноваційної економіки, зеленої інноваційної економіки. Всі наші проблеми може вирішити тривале, велике економічне зростання з великим темпом. А для цього потрібна економічна свобода і верховенство права.

Нам потрібна економічна програма великої економічної свободи і верховенства права. І тоді десятки-сотні тисяч підприємств самі це зроблять. Але велика робота повинна бути проведена всередині кожної людини. Попрацюймо зі собою і поміняймо своє ставлення до підприємців. Не сприймаймо їх як людей, котрі щось-десь мутять, а як людей, котрі створюють основну цінність в економіці.

Розмовляли Ярина Капітан, Уляна Лаврик

Записала Олеся Когутич