Головне за день

Ситуація під Авдіївкою стає складнішою, аніж була поблизу Бахмута. Ворог не припиняє штурмувати позиції українських військових. Становище ускладнюється тим, що до міста веде лише одна траса. Польові і ґрунтові дороги, якими б могло надходити підкріплення, не найкращим чином пристосовані для переміщення броньованої техніки.

Під потужним вогневим контролем залишається і Часів Яр. Чи зможуть росіяни взяти місто; за рахунок чого Росія швидко відновлює військові потужності та чому цього не може Україна; як ефективно протидіяти іранським Шахедам? Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповів Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив».

Відеоверсія розмови – тут.

Ситуація біля Авдіївки – набагато важча, аніж була в Бахмуті

– Ситуація поблизу Авдіївки починає нагадувати ситуацію у Бахмуті. У чому відмінність оборонних операцій та в чому найбільша небезпека?  

– Відмінностей є багато. Якщо говорити про ситуацію у Бахмуті, то Бахмутський гарнізон мав постійно працюючу логістику і майже до самого кінця проводив оборону міста. З Авдіївкою складніше. По-перше, це значно менше за розмірами місто, неповні 29 км². Воно має обмежену логістику. До нього веде лише одна траса 0542 та кілька польових і ґрунтових доріг. Під час тих чи інших погодних умов вони можуть бути не в найкращому стані і не найкращим чином пристосовані для переміщення броньованої техніки. Це – найголовніший фактор.

З самого початку наступальних дій з боку росіян, лінія фронту біля Бахмута була значно більшою. Кількісно на 1 км протяжності лінії фронту фіксувалася зовсім інша концентрація сил та засобів російських окупаційних військ. Зараз у районі Авдіївки на 1 км² спостерігається концентрація військ у 2-2,5 разів більша, аніж це було біля Бахмута.

Тож ситуація біля Авдіївки – набагато важча, набагато складніша, аніж була в Бахмуті.

Взяти Часів Яр росіянам буде складно

– Довкола Часового Яру ситуація також залишається складною. Що там відбувається?

– Росіяни намагаються наступати у напрямку Часового Яру. Вони пробують обійти Богданівку та вийти безпосередньо до самої лінії зіткнення з Часовим Яром. Але поки зарано говорити про те, що найближчим часом вони братимуть його в оточення та розпочинатимуть міські бої. Їх основна задача – створення відповідних умов для прориву наших рубежів та лінії оборони біля Часового Яру. Часів Яр – досить серйозний район і так просто у нього неможливо зайти.

– Часів Яр розташований на височині. Чи ускладнює це завдання ворогу?

– Часів Яр це – панівна висота. Він розташований навіть вище, аніж Бахмут. Тобто вести наступальні дії на висоту складніше. Окрім того, якщо ми говоримо про район Богданівки, куди росіяни також намагаються зайти, то це – не найкраща за ландшафтом локація. Там є річка і болотиста місцевість, що також ускладнює їхнє просування.

У Росії – великий запас потужності для відновлення техніки

– Росіяни зібрали «цар-потяг», довжиною 30 км. У його складі – понад 2000 вагонів. Він тягнеться від вокзалу в Оленівці аж до Волновахи. Яке призначення цієї конструкції?

– Це – перешкода, своєрідна лінія оборони. Вона була сформована для того, щоб у разі проведення наступальних дій з боку Сил оборони України унеможливити просування саме через цю лінію. Аби зробити поступ вперед, довелось би знищувати вагони, цистерни. Це – не просто. По-перше, потрібно з окремої локації вести постійний артилерійський обстріл. По-друге, використовувати інженерну техніку, щоб потім у цій «орківській стіні» зробити прохід. Заразом потрібно врахувати, що це місце для проїзду буде одразу взяте під щільний вогонь з боку російської артилерії. Таким чином вони звужують можливості нашого прориву на одному із напрямків.

– У Службі розвідки Міноборони Норвегії кажуть, що за останній рік Росія посилила позиції та досягла деяких успіхів у веденні бойових дій. Голова норвезької Служби розвідки сказав, що після війни Росії знадобиться менше часу на відновлення, аніж вони сподівалися. На вашу думку, росіян недооцінили чи їхні союзники надають більшу підтримку, аніж наші союзники нам?  

– Ми дійсно маємо проблеми зі союзниками. Якщо говорити про союзників Росії, то вони також допомагають їм не за «дякую». Зокрема, йдеться про іранські дрони Шахед 136 і Шахед 131, іранські боєприпаси, які постачаються за подвійну плату. З Північною Кореєю також – цікаво, оскільки йдеться не лише про фінансову складову, а й про технології. Але вони – більш гнучкі у цих питаннях. У них відсутнє внутрішнє політичне «шапіто», як у США. Раніше те, що відбувається в Конгресі я називав політичною баталією, але зараз це вже – сумне «шапіто». Адже це – вперше в історії країни, коли політична партія намагається домінувати над державними інтересами. Це – перший раз, коли республіканці так поводяться. І йдеться не лише про історію партії. Таке відбувається вперше в історії Сполучених Штатів Америки.

Також у Росії залишається великий запас потужності для відновлення техніки ще радянського зразка. Це – тисячі одиниць танків, артилерії тощо. Приблизно ще 2 роки ці потужності можуть працювати на відновлення. Не кажу про виробництво, а лише про відновлення.

Окрім того, йдеться про можливості налагодження контрабандного постачання контрабандних елементів. Жодні санкції поки що не можуть зупинити контрабанду. Санкції працюють для легального імпорту. Вони справді обмежили ці можливості. Але росіяни змогли налагодити контрабанду. І це – не дивно, якщо враховувати, які ресурси вони для цього використовують. Росія адаптувалася до створених умов.

Проти Шахедів – не лише сухопутні, а й повітряні мобільні групи

– Ви також відстежуєте зразки російського озброєння. Чи вдалося росіянам досягнути чогось у технологічному поступі?

– Вони поступово доводять Т-62 до рівня ОБТ, основного бойового танка. Раніше говорили, що вони будуть використовувати танки Т-62, Т-54, Т-55, як стаціонарну вогневу точку. Тобто закопуватимуть їх на якійсь позиції, залишивши лише башту і через цю башту комунікуватимуть з екіпажем. Але такого жодного разу не було. Деякий час навіть самі російські пропагандисти запевняли споживачів російського інформаційного фаст-фуду, що ці застарілі танки будуть використовуватися на відстані, як артилерія. Натомість бачимо, що Т-62 зараз штурмують Авдіївку. Хоча починали вони з Т-90, Т-80. Деградація відбувається. Вони намагаються їх поліпшувати: встановлюють динамічний захист, протикумулятивні решітки, РЕБ «Волнорез», інші зразки, але в будь-якому випадку це – застарілий танк.        

– На жаль, вони модифікують також і застосування авіаційних ударів по Україні. Як змінилася ця тактика, зокрема щодо Шахедів? І чого росіяни за цей час навчилися?

– У виконанні своїх задач вони стали більш маневреними. Якщо раніше задавалися координати цілі і Шахеди летіли за цими координатами , то зараз вони використовують нестабільну, змінну траєкторію і, найголовніше, намагаються адаптуватися до рівня загроз. Тобто відправляють по декілька груп Шахедів. Якщо одна із груп потрапляє під удар ППО або мобільних груп перехоплення, то одразу змінюють траєкторію польоту усіх інших груп і, таким чином, підвищують ефективність прориву засобів ППО та знижують ефективність нашої оборони.

Думаю, що потрібно буде звертатися до ідеї створення не тільки сухопутних мобільних груп перехоплення, а й повітряних.

– У своєму зверненні Президент Володимир Зеленський також сказав про збільшення кількості мобільних груп. Окрім того, ми вже бачили застосування нової установки «Vampire» для збиття Шахедів. Чи достатньо цих заходів для протидії ворожим повітряним ударам?

– В установки «Vampire» – більша дальність, аніж у стрілецької зброї, до прикладу великого калібру кулемета чи зенітної установки «Gepard». Окрім того, там використовують керовані ракети, що мають можливість наведення на ціль. Отже це – ефективний засіб протидії Шахедам.

Але маємо розуміти, що є локації на яких здійснювати перехоплення значно складніше. Йдеться про гирла річок, озера, болотисту місцевість, поля, якими важко проїхати. Тож звертатися потрібно до варіанту повітряних засобів перехоплення: легких ударних гелікоптерів чи легкої штурмової авіації.

Розмовляли Уляна Лаврик, Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич