«У РФ немає шансів на реванш»: про ситуацію на полі бою та український контрнаступ – Аліна Фролова
- Субота, 25 лютого 2023
Росія намагається максимально затягнути війну в Україні, аби використати цей час для віднови свого військового потенціалу. Однак ані Україна, ані наші західні партнери не дозволять агресорці зреалізувати цей план.
Чому «друга армія світу» не має жодних шансів на перемогу, коли нам вдасться накопичити наступальний ресурс, чому міністр оборони – цивільна особа та чи змінить ситуацію на фронті повернення Герасимова?
Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповіла Аліна Фролова, заступниця голови правління Центру оборонних стратегій.
Відеоверсія розмови – за посиланням.
«Заява Путіна формально нічого не змінює»
– Як ви оцінюєте заяву Путіна щодо виходу із Договору про стратегічне наступальне озброєння? Чи вплине це на безпекову ситуацію?
– Не очікую, що це якимось кардинальним чином вплине, бо РФ й так не виконує жодних договорів. Окрім того, ми постійно чуємо від росіян погрози використання ядерної зброї і вони не сковують свої дії будь-якими договорами. Росіяни уже якийсь час тому прийняли у себе підхід, коли національне законодавство переважає над міжнародним. У їхній доктрині написано, що вони можуть нанести превентивний ядерний удар у разі, якщо вони підозрюватимуть агресивні наміри щодо Росії і порушення її інтересів. Йдеться навіть не про територіальну цілісність, а інтереси! Тому заява Путіна формально нічого не змінює.
– Тобто, це черговий виток ядерного шантажу?
– Так. Це нічого не змінює. РФ завжди порушує договори, у нас – це Будапештський меморандум.
«У них немає шансів на виграш»
– Є думка, що Путін вже трохи «здувся», порівняно з тим, яким він був у 2022 році. А нещодавно в одному з інтерв’ю ви сказали, що російська армія вже програла. Чому?
– По-перше, бо ця війна оголила усі їхні внутрішні проблеми, які до цього РФ вдавалося приховувати. Раніше Росія воювала виключно з повстанцями, з нерегулярними або дуже маленькими арміями, до прикладу в Грузії. Тому їх армія здавалася непереможною і був міф про «другу армію світу». Наша війна показала, що так не є. Росія є великою, але не дієздатною армією. Вони можуть лише реалізовувати тактику «завалювання тілами». В Україні вони програють багато битв.
По-друге, за рік вбито і виведено зі строю велику кількість офіцерського складу РФ – ресурс, який важко відновити за короткий період.
Третє – вони використали велику кількість своїх техніки і озброєння. Для того, щоб їх відновити, за умови санкцій, потрібно багато часу. Тож зараз вони намагаються максимально затягнути війнуі, таким чином, отримати час на відновлення ресурсів. Ні ми, ні наші західні партнери не дадуть їм цього зробити. Тому вважаю, що в них немає шансів на виграш. Питання лише в тому, наскільки швидко ми зможемо перемогти.
«Швидкими темпами до отримання необхідного ресурсу»
– Тому нам і потрібна якнайшвидша перемога. Що потрібно, щоб ми могли перейти до наступальних стратегій?
– Як зазначали у Генеральному штабі, необхідно накопичити відповідну кількість озброєння, техніки та людей.У серпні 2022 Валерій Залужний у своїй статті описав, який саме ресурс потрібний для звільнення Криму. Ми швидкими темпами наближаємося до його отримання і як тільки він буде накопичений, то підемо в наступ.
– Ця стаття Залужного і Забродського була своєрідним програмним документом, спрямованим на наших партнерів… Щодо українських справ, то після корупційних скандалів в Міноборони почалися дискусії про те, чи міністром має бути військовий, чи все ж таки цивільна особа? Якою є ваша думка?
– Я виступаю за підхід, коли міністр є цивільною особою. Функції Міністерства оборони полягають в тому, що перед армією потрібно поставити певне політичне завдання, забезпечити її необхідним ресурсом та проконтролювати як це завдання виконується. Тобто, ми розводимо функцію постановки політичного завдання, його виконання і контролю. Система сама себе не проконтролює.
Людина, яка очолює міністерство – політик. Тож вона повинна політично домовлятися з партнерами, з урядом, з парламентом. Окрім того, це – цивільна людина, яка одягає цивільну логіку, в тому числі й на контроль армії, оскільки повна закритість армії загрожує національній безпеці.
Наприклад, в Росії така закрита система призвела до того, що їхня армія абсолютно не ефективна і там невідомо куди і скільки пішло грошей. Тому країни НАТО й прийняли саме таку систему на озброєння (коли міністр цивільний), бо це є частиною контролю.
Це означає, що в міністерстві присутній цивільний персонал, який має інший підхід до роботи, контролю та оцінювання; іншу кваліфікацію: бюрократичну, логістичну та в усіх інших напрямках. Ну і політична вага теж має значення.
Якщо ми маємо і в міністерстві, і в ЗСУ двох військових, то, звісно ж, військовий міністр буде втручатися в прийняття військових рішень. НАТО не просто так вирішило прийняти цю систему, цей демократичний процес. І це є однією з основних вимог Альянсу до нас, як до потенційних членів. Якщо миробимо крок назад, то постане питання – чи дійсно для нас НАТО єтією ціллю, до якої ми йдемо і яка записана в Конституції.
– Але існує два підходи. Перший – американська модель, коли відставні генерали стають міністрами оборони. Вони розуміються на військовій справі і так само знають менеджмент. Інша модель – коли міністерство оборони очолюють люди з навколо військової сфери або ті, хто не мав до неї стосунку. Чудовий приклад – Урсула фон дер Ляєн, яка очолювала Міністерство оборони Німеччини впродовж 2013-2019 років, а потім стала президенткою Єврокомісії. То як краще?
– Тут немає кращого рішення. Є така практика, що людина може стати міністром оборони, якщо вийшла в запас і пройшло не менше певної кількості років. В США за нормою це, здається, 6 років. Тож коли вони призначали людину, в якої було лише 5,5 років, то для цього було потрібне спеціальне рішення сенатського комітету. Чому?.. Тому що за цей період людина набуває інших навичок, змінюєтьсяструктура мислення. Людина стає цивільною за розумінням.
Так, у цього посадовця є розуміння, що таке армія і як вона функціонує, що їй необхідно. Але водночас уже є навички, які допомагають керувати міністерством.
На Заході міністр це – професія. Сьогодні ти можеш бути міністром фінансів, завтра – оборони, післязавтра – ще якимось. Це така практика, коли людина розуміється на тому, як функціонує міністерство і якими є його основні функції. А копанням в процедурах і паперах займаються люди, які очолюють департаменти та заступники, що відповідають за напрямки. Тому тут немає гіршого або кращого варіанту.
«Ще ніхто не розуміє, які будуть обов’язки в пана Павлюка»
– Коли ви згадали схему, за якою міністр цивільний, але є хороша команда, то мені відразу ж пригадалося призначення генерал-лейтенанта ЗСУ Олександра Павлюка. Він став заступником Олексія Резнікова, але у нього – величезний військовий і воєнний досвід. З одного боку, це добре, бо біля Резнікова буде фахова людина, а з іншого – його усе таки забрали з Генштабу.
– Наразі ще ніхто не розуміє, які будуть обов’язки в пана Павлюка і за що саме він буде відповідати. Бо попередній перший заступник мав зрозумілі повноваженняі зрозумілу зону відповідальності. Під ним було багато бюрократичних процесів. Я не думаю, що військового ставили саме для цього. Розуміємо, що закладалися якісь інші думки… Якщо, умовно, перший заступник мав би контролювати Збройні сили, то навряд чи це буде добрим рішенням.
Наразі роз’яснення з приводу того, за що саме він буде відповідати – відсутнє. Також вважаю проблемою, що його забрали з поля бою, бо у нас не так багато бойових генералів, які розуміються на справі та які мають дійсно хороші досягнення.
«Ти призвів до такої ситуації, от ти її і розрулюй»
– Ми вже частково говорили про проблеми російської армії. Зараз їх знову має вирішувати Герасимов, якого призначили командувачем так званої спеціальної військової операції. Чи це вплине на хід війни?
– Не думаю, що Герасимов є талановитим військовим начальником, бо під його керівництвом планувалися усі попередні операції.
Гадаю, що це просто перекладання політичної відповідальності – «ти призвів до такої ситуації, от ти її і розрулюй». Це така типова російська поведінка – чия ініціатива, той і відповідає. І я не думаю, що ситуація кардинальним чином зміниться. Ми бачили Герасимова на початку операції, то чому думаємо, що зараз буде по-іншому. І проблеми ж не лише в управлінні, а й у функціонуванні армії, як системи в стратегії, логістиці.
Якраз українські генерали демонструють, що гарна освіта, стратегічне мислення, навіть в критичних ситуаціях, навіть з меншою силою, дають можливість стримувати ворога, звільняти території і зрештою, виграти цю війну.
Записала Наталка Сохан
