Головне за день

Підхід президента США Дональда Трампа до мирного врегулювання війни в Україні не має стратегічної послідовності й базується на небезпечних ілюзіях, пише оглядач Девід Ігнатіус у статті для Washington Post. Автор зазначає: Трамп потурає російському лідеру, погодившись під час останньої телефонної розмови, що «умови припинення вогню обговорюватимуть виключно між двома сторонами», Україною і Росією, бо саме вони знають деталі. Це, на думку журналіста, ірраціональний підхід. Трампу потрібно організувати процес більш злагоджено, інакше на нього чекає невдача.

Чим насправді завершилися двогодинні перемовини між Трампом і Путіним, чи важливі санкції проти Росії та де Україні шукати нових союзників – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» кандидат історичних наук, доцент Київського авіаційного інституту Єгор Брайлян.

Відеоверсія розмови – тут.

«Трамп розуміє, що в нього нічого не виходить»

– Трамп після двогодинної розмови з Путіним заявив, що російський диктатор готовий до перемовин, відтак він вирішив не посилювати санкції. На ваш погляд, це та ж риторика, яка перед тим звучала від США та Росії перед Стамбулом, чи ви, можливо, знайшли щось тут нове?

– Ні. Росія тягне час, аби провести літній наступ проти України. А позиція Трампа незмінна – Україна має підписати договір з росіянами. Але те, що посередником може стати Ватикан, це цікаво, бо бачимо, що новий Папа Римський Лев XIV зі США і що Зеленський вже мав зустріч, де зокрема йшлося про сприяння Святого Престолу поверненню українських військовополонених.

– Трамп після розмови з Путіним назвав російського диктатора «сильним хлопцем». Згодом у нього з’явилась нова заява про те, що задіяні великі его з обох сторін і важко буде домовитися. І навіть розповів, що готовий вийти із переговорного процесу, якщо побачить, що зайшов у глухий кут. А також додав про «червону лінію», після перетину якої він точно це зробить. Що може стати цією лінією»?

– Тут два варіанти. Це або Запорізька АЕС, бо США хочуть отримати над нею контроль. Або ж відсутність договороздатності України, що ми не підемо на те, аби Вашингтон визнав Крим російським. Це уже наша «червона лінія».

А загалом Трамп розуміє, що в нього нічого не виходить, а тиснути на Росію він не хоче.

– Сподіватися на зустріч, яку планує Зеленський, за участю Сполучених Штатів, України, Росії, Великобританії і країн Євросоюзу, не варто?

– Так. Човникова американська дипломатія буде тривати, адже Росія проти того, щоб Європейський Союз був рівноцінним учасником переговорів. З іншого боку, є питання до європейських партнерів, вони оголосили себе «коаліцією рішучих», але наразі не бачимо від нього жодних дій.

«У США і загалом країн Заходу є важелі впливу на Росію»

– Серед місць, де може гіпотетично відбутися зустріч за участі Путіна, називають Ватикан та Швейцарію. Та діє ордер на арешт Путіна, виданий Міжнародним кримінальним судом і йому поїхати туди це підписати собі тюремний вирок – чи правильно оцінюємо ситуацію? Чи на час такої зустрічі дію цього ордера можуть призупинити? Також пригадуємо, що російський диктатор казав, що така зустріч може відбутися в Москві…

– Вона може відбутися на Близькому Сході; окрім Туреччини, це можуть бути Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Катар. Та бачимо по крайнім переговорам, які пройшли в Туреччині, що Росія свідомо занижує статус делегації, які не могли приймати жодних рішень. Те, що там був Мединський, означало лише певний зв’язок з попередніми стамбульськими переговорами, які були в березні 2022 року. Можлива лише зустріч Путіна і Трампа, та російський диктатор не зацікавлений в тому, щоб проводити реальні переговори.

У США і загалом країн Заходу є важелі впливу на Росію, щоб вона пішла на конкретні переговори. Це, в першу чергу. санкції проти «Росатому», російської енергетики, ВПК. Та Захід до цього не готовий в силу різних причин.

– Але наскільки ці санкції дієві, бо в Путіна кажуть, що вони вже до них адаптувалися? Натомість в Євросоюзі та США переконані, що Росія блефує. Та чи вони здатні зупинити Росію?

– Вони діють, але не настільки сильно, щоб впливати на зміну в прийнятті рішень. Навряд чи нинішній санкційний режим зробить так, що Путін захоче вивести війська з окупованих територій. Чи, як мінімум з Криму, пам’ятаємо, що росіяни забрали звідтам свій Чорноморський флот, після того, як Сили оборони України знищили там ледь не його половину.

«Маємо посилюватися через альянси з іншими країнами»

– Раніше ви говорили, що Трамп, фактично, ставить хрест на Україні і пропонували шукати нам інших союзників. Хто вони?

– В першу чергу, це Велика Британія, Німеччина, Франція, країни Бенілюксу: Нідерланди, Бельгія, Люксембург. По суті це Західна Європа і Північна Європа.

Поки вступ України до НАТО поставлений на паузу, можемо посилити співпрацю з іншими партнерами через різні двосторонні-тристоронні формати. Зокрема, 9 травня пройшов саміт країн-членів Об’єднаних експедиційних сил (JEF), це безпекове об’єднання 10 країн Північної Європи на чолі з Великою Британією, де Україна отримала статус посиленого партнерства. Розуміємо, що ці країни безпосередньо розуміють загрозу Росії, це – Швеція, Фінляндія, Данія, країни Балтії.

Переконаний, що ми посилимо співпрацю з кожною з цих країн. Також маємо розуміти, що в НАТО не всі країни між собою інтегровані. До того ж бачимо, що відбувається в альянсах, які будуть змінюватися, насамперед, під впливом Трампа. Тому маємо посилюватися.

Важливо, щоб ми були проактивними. Аби були не лише жертвою російської агресії, але і автором міжнародної, Європейської безпеки. Пропонували рішення, яким чином можна посилитися, зменшити ті загрози, які несе Росія.

«Усе більше зростає роль безпеки»

– Часто на шляху до перемовин між партнерами стають внутрішньополітичні процеси в цій чи іншій країні, вибори. Зокрема, у Польщі один з кандидатів, який вийшов в другий тур, Кароль Навроцький, заявив, що готовий поступитися підтримкою вступи Україну України в НАТО в обмін на те, що його підтримає лідер націоналістичної Конфедерації Славомір Менцена. Розуміємо, що і у інших партнерів можуть бути подібні процеси; українське питання стає розмінною картою, аби задовольняти погляди виборців. Наскільки це загрозливо для нас?

– Загрозливо, та ми теж маємо краще і більше працювати з кожною з країн. Бачимо по Румунії, де переміг прозахідний кандидат Нікушор Дан, що усе може завершитися добре. В Польщі складна ситуація, та багато залежить від інформованості; можливо треба більше пояснювати полякам, чому підтримка України важлива. Усі ці внутрішні протиріччя використовує Росія, вона посилює уже наявні поділи.

Також маємо використовувати людей, які виїхали, біженців, як людський капітал. Вони є амбасадорами України, мають бути проактивними. Тут немає іншого рецепту, окрім як поширювати свої наративи, бо якщо ти не цього не робиш, це місце в головах людей займе російська чи китайські пропаганди. Бачимо, що Китай теж посилюється в Європі, і це є загрозою, в тому числі і для України.

– Польщі є чого боятися, останніми роками там суттєво зміцнюють свою оборонну спроможність, розуміють, що наступними можуть бути вони. Наскільки дієвим є тема, яка розганяється, що Путін готовий мільйон військових відправити до Польщі і Литви?

– Тут нічого особливого. Це класичний приклад ІПСО, людям навіюється страх, аби вони боялися російської армії. Важливо, щоб поляки краще між собою комунікували, бо бачимо кризу ідеї в Європейському Союзі. Класичний перелік свобод: слова, демократія, права людини – це усе загальні речі. А світ дуже швидко змінюється і у ньому усе більше зростає роль безпеки.

Тому треба розуміти, що у країн Європи не має часу. Путін може напасти на одну з країн НАТО у найближчі два-три роки. Росія уже давно веде там гібридну війну.

Розмовляли Ярина Капітан та Віталій Ковела