Головне за день

Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція підтримали План перемоги України, заявив президент Володимир Зеленський за підсумками четвертого саміту «Україна – Північна Європа». Зеленський охарактеризував саміт як продуктивний. «Найкраще, що можна почути від партнерів в умовах такої війни: який наступний крок можемо зробити, щоб підтримати Україну. Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція готові збільшувати підтримку нашого захисту», – зазначив він. За словами президента, партнери обговорили поставку в Україну додаткових систем ППО, зокрема ЗРК Patriot, домовилися збільшувати оборонне виробництво як в Україні, так і в державах-союзниках.

На кого розрахований План перемоги президента Зеленського, чому це лише перша частина його та чого насправді добивається РФ – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» викладач бізнес-школи УКУ Валерій Пекар.

Відеоверсія розмови – тут.

«Це лише половина Плану»

– Емоції навколо обговорення Плану перемоги вщухли, тепер його починають більше аналізувати – які сильні сторони у ньому ви бачите?

– Швидкий аналіз документу показує, що цільовою аудиторією Плану перемоги є наші західні партнери. По суті, це перелік того, що вони могли би зробити, аби війна завершилася українською перемогою, а отже і перемогою всього демократичного світу. Адже бачимо, що війна виходить за межі України, до неї долучаються інші країни.

План Зеленського має дві сильні сторони. Перша: в цьому документі Україна виглядає, як частина рішення, а не проблеми, бо саме так наші партнери звикли сприймати нас. Тепер проблема звучить як сталий мир в Європі і загалом – у світі, а Україна є частиною рішення зі своєю технологічною, військовою спроможністю і здатністю захищати не тільки себе, а й вільний світ. Друга важлива річ у тім, що План перемоги говорить мовою вигоди, а не емоцій, образ, вимог. Він показує світові, що Україна може запропонувати як член системи колективної безпеки і як поле для інвестицій.

Водночас, коли цей план було оприлюднений, чимало українських громадських активістів, журналістів, аналітиків та інтелектуалів написали, що це лише половинка плану. Це те, що має зробити Захід, однак не має того, чого очікують від України. І якщо обговорення Плану перемоги президента і зменшується, то зростає – його другої частини. Буквально через тиждень після його представлення у Раді, президент дав доручення почати розробку другої половини плану. Бо просити щось робити партнерів і не мати того, що ми робитимемо самі – не правильно. Адже передусім перемога потрібна нам, цей внутрішній план зараз обговорюється. І до нього є багато питань.

«Є два альтернативні плани і обидва погані»

– А якщо Захід вирішить нам більше не допомагати, чи у нас є альтернативний план на такий випадок?

– Маємо одразу два альтернативних плани і вони обидва погані. Якщо Захід вважатиме, що лише Україна має проблему, а всі інші країни захищені від російської, корейської, китайської, іранської загроз, це стане їх великою помилково. І вона відіб’ється західним політикам і суспільствам великими сльозами і кров’ю. Україна тоді має лише два варіанти, я би їх назвав ізраїльські і чеченський. Ізраїльський план – маємо зрозуміти, що ми одні у світі, оточені ворогами та скільки землі можемо оборонити. Очевидно, що українське суспільство, з одного боку не підтримує позицію капітуляції, а з іншого – не дуже готове до великих випробувань, щоби до останнього стояти за свою землю. Тож, скільки людей буде готових захищати Україну, стільки ібуде української землі.

Другий план, ще більше поганий. Назвав його чеченським, тому що Ічкерія у другій чеченській війні зазнала поразки і була стерта з мапи. Замість неї зараз є якась республіка у складі російської імперії, так само як сталося з Україною 100 з гаком років тому, коли наші діди і прадіди не втримали Українську державу. Це означатиме, якщо не зможемо захищати країну, то вона припинить існування і доведеться знову чекати, коли через кілька поколінь відкриється вікно можливостей.

«Знищення української ідентичності РФ цілком влаштує»

– А що реально хоче Росія у цій війні, бо усі вони так чи інакше закінчуються переговорами?

– Це проста річ. Те саме, що і раніше – знищення української ідентичності їх абсолютно задовольнить. Тут будуть жити якісь люди і це буде називатися, наприклад, південний федеральний округ, малоросія чи новоросія. РФ хоче вбити еліти, а решту перетворити на росіян. Такий план у них був і 100 років тому і слід визнати, що у радянські часи вони досягли непоганих успіхів у цій справі. Можливо ця спроба знищити українську ідентичність буде останньою, а, можливо, вона залишиться у якомусь невеличкому регіоні, як це було тоді. В принципі, буде те, що сталося з білорусами. Вони навіть є незалежною країною, але їхня ідентичність під великим питанням.

Щодо переговорів, то очевидно, що усі війни закінчуються ними, але важливо, на яких умовах вони будуть. На російських – це один сценарій і він станеться, коли ми не втримаємо оборону, бо не буде достатньої кількості людей, які готові захищати країну і Захід припинить підтримку.

Інший сценарій, якщо нам вдасться переконати союзників, що наша перемога – це і їхня теж. Власне, План перемоги президента Зеленського якраз і був спрямований на те, щоб їх у цьому переконати. Адже головне, чого нам не вистачає в цій війні, це навіть не зброя чи гроші, це згода Заходу на поразку Росії. На сьогодні її немає, а без поразки РФ цю війну не можливо завершити на наших умовах.

І третій варіант: якщо Захід боїться поразки Росії і України, то буде спроба якимось чином заморозити війну. РФ сьогодні на це не готова, вона не хоче переговорів. Однак, якщо Захід і Китай спільними зусиллями будуть схиляти до цього Україну та РФ, то тоді будуть переговори, скажімо на американських умовах. Проте цей мир не є сталим, це перерва перед наступною війною. Теж саме, що трапилося з Ічкерією.

«Важливо, чи зможемо повернутися ментально у 2022 рік»

– При заморозці війни у 2025 (цей рік найчастіше вказують в обговореннях), яким чином будуть розвиватися події?

– Це може бути і початок чи середина 2026 і усе залежить від того, коли та чи сторони будуть готові до зміни своїх позицій.

– Ви назвали три сценарії розвитку подій, а до якого самі більше схиляєтесь?

– Це залежить не від мого бажання, а об’єктивних факторів. Перший і дуже важливий чинник – це завершення виборів президента Сполучених Штатів Америки. Від цього залежить доля не тільки України, а багатьох країн світу, в тому числі безпека на європейському континенті. Другий важливий чинник – це позиція наших європейських партнерів, наприклад, німецьких політичних еліт. Якщо вони будуть продовжувати думати, що війна їх не стосується і що Німеччина в повній безпеці (як знаємо, польські еліти вже у цьому не певні та активно готуються до можливих викликів), то опиняться у великій халепі. Також важливою є позиція тих країн, які безумовно підтримують Україну, зокрема Великобританії, скандинавських і балтійських держав.

Інший важливий фактор – це Китай його позиція. Його роль в цій війні складна, її коротко не описати. Тут важливо, що відбувається в самому Китаї, яка його економіка. В принципі, він не зацікавлений у тому, щоб війна тривала вічно, хоча зараз користується слабкістю Росії, забираючи в неї ресурси безкоштовно.

Важливим є План перемоги України і не той, який для Заходу, а для українців. Усе залежить від того, чи зможемо ми ментально повернутися на початок 2022, коли вся країна була об’єднана у бажанні протистояти ворогу на фронті і в тилу. Тоді люди думали тільки про те, як дати відсіч агресору. Сьогодні у нас суспільство демотивоване, але не розколете, бо це не так. Нас у цьому намагаються переконати російські пропагандисти. І від того, чи зможемо подолати цей російський міф сильно залежить, що буде далі з нами.

Насправді, для нас надважливим завданням є забезпечення сталого миру. Такого, за якого наші діти і онуки, не будуть воювати в наступній російсько-українській війні. А це можливо лише в одному випадку, коли Росія буде деколонізована, деімперіалізована і ніколи більше не загрожуватиме Україні.

Розмовляла Уляна Лаврик