Головне за день

Цьогоріч у видавництві «Свічадо» вийшла друком книга «Два світи. Проблема національної ідентифікації Андрея Шептицького в 1865-1914 роках», авторства професорки з Ґданська Маґдалени Новак.

«Ця книга для тих, хто любить довге, спокійне читання. У ній знайдете аргументи для дискусій, міркувань, внутрішніх пошуків, для розвитку себе і своїх дітей. Ця книга про те, як обирають націю і стають нацією», – так про дослідження висловився історик та перекладач Андрій Павлишин, який здійснив її літературний переклад.

Про унікальність книги, постать Андрея Шептицького, його покликання, місію та чому він не був люблений і сприйнятий усіма, – у програмі «Головне за день. Інтерв’ю» на ТРК «Перший Західний».

Відеоверсія розмови – тут.

– Що нового з позиції історика ви почерпнули з цієї книги?

– Тут я передусім є перекладачем. Як історик спеціалізуюся на періоді ХХ століття. У часовому проміжку це період, що слідує після подій, досліджених у книзі. Тож для мене було багато нового. Я читав книги Ліліани Гентош, присвячені митрополитові, багатотомник текстів митрополита Андрея. Там є листи, історичні документи, цікаві вузькоскерованим дослідникам, фундаментальні праці, до прикладу «Як збудувати рідну хату» чи «Не убий», послання. Тобто тексти залишені навіки і до яких потрібно час від часу звертатися.

Я знав, що Маґдалена пише цю книгу. А в 2018 році мої ґданські друзі повідомили, що книга надрукована у видавництві Ґданського університету. Ще до того як я отримав друкований примірник, Маґдалена надіслала мені електронну версію книги. Тож я міг її з насолодою погортати.

У Польщі Маґдалена Новак – одна з провідних дослідниць постаті Шептицького

– Розкажіть коротко про авторку цієї книги Маґдалену Новак.

– Маґдалена Новак – докторка Ґданського університету, поважна дослідниця, директорка кількох дослідних інститутів, провідний член історіографічного товариства. Разом з колегами написала книгу про присутність проблематики в польському політичному дискурсі. Її докторська дисертація була присвячена темі «Польські націоналісти і українська меншина в 1922-1939 роках».

Після захисту докторської Маґдалена зацікавилася постаттю Шептицького. Вона – авторка його біографії у польському біографічному словнику. У Польщі вона вважається однією з провідних дослідниць проблематики Шептицького.

Для написання книги Маґдалена залучила практично усі існуючі джерела. Вона користувалася українською та польською пресою, документами львівських архівів, документами Ватикану. Також їй дали дозвіл на опрацювання архівних документів отці-єзуїти. Це був винятковий випадок. Адже вони не допускають незнайомців, а тим більше жінок, до своїх архівів. Однак у випадку Маґдалени Новак вони дали цей дозвіл.

Хочу також звернути увагу на назву книги «Два світи. Проблема національної ідентифікації Андрея Шептицького в 1865-1914 роках», а саме на слово «ідентифікації». Тобто йдеться про процес, про те як Шептицький осмислював себе у багатонаціональному світі.

Андрей Шептицький будував основу політичного життя в Україні у міжвоєнний період

– Чи були в українських дослідників проблематики Шептицького труднощі з його ідентифікацією?

– Вони радше акцентували на періоді після 1918 року. Тоді дуже сильно змінився історичний контекст. Найбільше нас цікавило ставлення Шептицького до українських визвольних змагань, його роль, як практично неформального президента українського народу, коли після анексії Галичини і Волині до складу польської держави у 1921 році, структур української держави уже не існувало. Тут, в Галичині, він виконував роль неформального політичного лідера, бо був захищений грубим панцирем, адже мав ватиканський імунітет. У разі потреби Папа міг за нього клопотати. Коли його ув’язнювали поляки, Папа просив і його звільняли.

Андрей Шептицький будував основу політичного життя в Україні у міжвоєнний період. Намагався створити християнсько-демократичну партію, що було дуже не в смак націоналістам та ОУН. Також каменем спотикання стала організація «Українська Молодь – Христові».

Він мав постійну суперечність на тлі християнської етики, адже був насамперед християнином. Це було його завданням і покликанням, найвища віра, сенс його існування. Християнство – специфічна релігія, що існувала за 2000 років до того як з’явилася українська держава і за 1500 років до початків усвідомленого українства. Ця віра та її інституційні структури мали свої традиції та величезну інерцію. Для Шептицького вони були первісними, а все інше – додатковим. Він намагався інкорпорувати ці речі.

У нього були постійні конфлікти довкола терактів ще до Першої світової війни, а особливо після Другої світової війни. Убивство повністю відкидається християнською вірою, як засіб боротьби. Звісно, не в умовах війни, адже тут є зовсім інші обставини. В молодості Шептицький сам був військовим, служив в армії, брав участь в полюваннях.

До проблеми процесу ідентифікації, самоусвідомлення Шептицького українські автори майже не зверталися або зверталися рідко через брак джерел. Маґдалена Новак нагромадила ці джерела і отримала доступ до тих, до яких українці в силу тих чи інших обставин доступу не мали. Тож цілком природно, що раніше такого роду досліджень не було. Це дослідження – унікальне. Воно зроблене людиною, яка з величезною симпатією ставиться до України, українців, українського визвольного руху, до постаті Шептицького. Не потрібно думати, що він – всезагальнолюблена людина. У Любліні, скажімо, є осередок навколо Католицького університету, де Шептицького ненавидять, де постійно публікують на нього пасквілі, пишуть на нього якусь гидоту.

– А чому вони це роблять?

– Були близькі до націоналістичних середових автори, які виросли з комуністичного середовища. Вони дотримуються націоналістичних поглядів. Вони вважають, що поляки і римо-католицька церква це – щось єдине, а існування греко-католицької церкви це – нонсенс, оксиморон, внутрішня суперечність. На їхню думку, греко-католицька церква повинна бути ліквідована, а всі її вірні мають перейти в римо-католицтво і стати етнічними або політичними поляками.

До Шептицького греко-католицька церква була «прожерта» «русскім міром»

– Шептицький не любив ані радикалів, ані соціалістів?..

– Він також не любив і націоналістів, особливо польських. Але найбільше він не любив російських націоналістів. Його найбільшою історичною місією у період до 1914 року була тверда боротьба проти москофільских впливів. До нього греко-католицька церква була повністю «прожерта» «русскім міром». Існувала Святоюрська партія великих шанувальників за гроші Росії, російських імператорів та російської ідеї. Вони крали тут історичні документи, переправляли в Москву та Петербург, їздили туди по грошенята, створили штучну мову, яку вважали російською, хоча насправді це було «язичіє» і видавали нею багато газет та журналів. До речі, русофільське «обшество імені Качковського» виникло і розвинулося навіть більше, аніж «Просвіта».

У митрополита також були вороги і у греко-католицькій церкві. Вони за уже згаданою схемою вважали, що греко-католицька церква повинна уподібнитися римо-католицькій церкві. Зокрема, великою проблемою була проблема целібату, тобто безженства священників. Станіславивський єписком Хомишин запровадив на території своє єпархії безженство. Митрополит був архієпископом і дав вільну волю єпископам робити це на свої територіях.

Шептицький з дитинства говорив, що стане греко-католицьким отцем

– Митрополит Андрей Шептицький жив у двох світах. Перший світ це – практично польське сімейне коло. А другий світ – світ його релігійної апостольської праці. До 1914 року у Шептицького відбувався пошук себе, становлення, присвята Українській греко-католицькій церкві і своєму відродженому русинству. У Першу світову війну, коли сюди прийшли росіяни, він був майже українцем. Так це чи ні?

– У міжвоєнній Польщі існувала дуже чітка лінія розмежування між різними етнічними групами. У дуалістичній Австро-Угорщині не було такої нагальної потреби. Андрей Шептицький належав до аристократії цієї дуалістичної монархії. Тому для нього не мало значення до якої нації і до якої етнічної групи він належить. Мало значення релігійне визнання. Але так само практично ніхто з його родичів, друзів, знайомих не відмовився від нього після переходу в греко-католицтво і коли він став впливовим українським діячем. Це були родинні зв’язки і вони розуміли його місію.

У Андрея Шептицького була місія, покликання, інтуїція, велике духовне осяяння. Він ще дитиною зрозумів і ще дитиною говорив, що стане греко-католицьким отцем. Тоді ці люди були найбільш упосліджені, брудні, бідні, на суспільному маргінесі, зневажені багатим аристократичним польським і німецьким суспільством. Але тим вони були близькі його дитячому серцю, як праобраз первісного християнства. Він дуже твердо наполягав на своєму покликанні і своїй місії. У книзі детально описано через які страждання, загрозу смерті, хворобу йому довелося пройти, щоб наполягти перед батьком і стати ченцем греко-католицької церкви.

Він справді народився в родині, яка на той час була повністю польською. Не те, що вона спольщилася в процесі. Це відбулося ще на рівні дідів-прадідів. Це було абсолютно польське середовище без українських впливів. Це було ультракатолицьке середовище. Зокрема, його вчителем був Попель – ідеолог польського консервативного націоналізму, який закликав різати українців, знищувати їх, змушувати до покори державі, не шкодувати пострілів, вогню та крові збунтованому селянству. Тобто ці люди мали б виховати з Шептицького ультраконсерватора, ультракатолика у ватиканському стилі, польського націоналіста. Попри це, в його душі проростало зерно дитячої християнської любові, що була вище за те, що було принесено в його свідомість за час навчання в школі святої Ядвіги в Кракові, в Яґеллонському університеті, у Вроцлавському університеті, коли він писав дисертацію, коли навідувався до Риму. Він відчував потребу порятувати душі братів своїх, а не поширити Церкву і створити нові парафії десь на Сході, щоб священники могли заробляти собі на хороше життя. Він передусім хотів стати монахом, ченцем, людиною не від світу цього, відмовитися від всього свого майна (митрополит Андрей Шептицький був дуже багатою людиною). Зрештою, так і було. Коли він був ігуменом, то розпоряджався лише майном монастиря, але це не було його майно. Так само згодом він розпоряджався майном Церкви, але це також не було його майно. Усе його майно перейшло братам.

– Його брат Казимир також відмовився від усього?..

– Казимир став ченцем. Тут спрацювала релігійна інтуїція. Ми намагаємося осмислити ці речі мозком, але мозок це – дуже пізній винахід цивілізації. До того була підсвідомість. Вона – значно потужніша, значно глибша і значно тісніше пов’язана з Господом.

Після довгих особистих вмолять Папи, Андрей Шептицький мусив дочекатися 35-річчя, щоб стати Львівським архієпископом і очолити Церкву. Це була швидка кар’єра, але вона була пов’язана з тим, що Андрей Шептицький був чинцем-василіанином.

Ця книга для тих, хто любить довге, спокійне читання

– Чи чули ви вже відгуки читачів на цю книгу?

– Для українських читачів ця книга вийшла нещодавно. Дуже схвально відгукнулася про неї Ліліана Гентош, котра була рецензентом і опублікувала рецензію української мовою. Дуже добрі відгуки у середовищі Українського Католицького Університету. І мої польські друзі українського походження також були захоплені.

– Чому цю книгу варто прочитати кожному?

– Цю книгу варто прочитати не всім, а тим, хто любить довге, спокійне читання, хто любить смакувати тексти. Текст написаний гарною мовою, дуже переконливий, передає глибинні емоції. У ньому знайдете аргументи для дискусій, міркувань, внутрішніх пошуків, для розвитку себе і своїх дітей, для педагогічної діяльності.

Ця книга важлива і своєю темою про те, як обирають націю і стають нацією, стають людьми певної культури і самосвідомості. Книга про те, як робити це гідно, бути твердим у своїх переконаннях. Окрім того, це – зразок дуже якісного історичного письма. Я б хотів, аби більше українських істориків писали так, щоб це було цікаво читати людям.

Розмовляв Роман Шостак

Записала Олеся Когутич