«Важкі часи – пробуджують». Львів’ян та гостей міста запрошують пройтися місцями «музики і цвітіння»
- П'ятниця, 16 травня 2025
Не класичні екскурсії, які доводять, що сучасні музеї не обмежуються чотирма стінами, а їхні історії можуть звучати і на вулицях, і в просторі. Від 11 травня й до 21 червня охочі можуть прогулятися місцями «музики й цвітіння», львівської сецесії, наблизитися до світу Соломії Крушельницької, Володимира Івасюка, Мирослава Скорика. Маршрут пролягатиме мальовничими весняними локаціями, де поєднується краса природи й естетика міста. Ідея ініціативи – змінити уявлення про класичний музей: вийти за межі стін, зробити спілкування з відвідувачами живим.
Більше про ініціативу – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» керівник Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Тарас Демко та керівниця наукового відділу Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Данута Білавич.
Відеоверсія розмови – тут.
«Насправді це дуже близькі поняття»
– Погода у Львові не особливо сприяє цвітінню, хоча атмосферу екскурсії, певно, це не псує і перша екскурсія місцями музики вже відбулася. Поділіться, як усе це минуло, які найцікавіші деталі можна на таких екскурсіях почути?
Данута Білавич: Це була пробна екскурсія «місцями музики і цвітіння». Вирішили об’єднати чудову весняну пору, коли все цвіте (нам пощастило з погодою), з музикою. Здавалось би такі різні речі, але насправді це дуже близькі поняття, бо вони позитивні.
І відвідувачі під час цієї екскурсії могли пройтися місцями, які пов’язані з музичною культурою Львова. А вона надзвичайно багата і різноманітна. Перейшлися місцями, які пов’язані з видатними композиторами, виконавцями Львова, які формували музичну неповторну сторінку нашого Львова.
«Будувати нові продукти – це завжди про розвиток»
– Ідея такої ініціативи у тому, аби змінити погляд на класичну інституцію, якою є музеї. І ці екскурсії – частина нової стратегії: виходити за стіни, торкатися історії. Як ви до такої ідеї прийшли? Чи це про розвиток, чи вимушений крок, бо музейники мусять зараз бавити відвідувачів?
Тарас Демко: Потрібно дивувати: себе, гостей і тих, хто стежить за нашими інституціями. Усе очевидно. В нас чудове місто і в нас є чудова інституція. Можемо і хочемо запрошувати людей, відкривати місто, неймовірно круту музичну історію. І що найголовніше, в музеї працюють талановиті професіонали.
Пані Данута теоретик музейної справи, розробляла курси з теорії екскурсій. Слухати, як вона розповідає про історії місць, а також про постаті, які дотичні до нашого музею і саму Соломію Крушельницьку – велике задоволення.
Тому, напевно, ми не хочемо тільки запрошувати людей на одну локацію. Хочемо розвивати кілька локацій – музеї Соломії Крушельницької і Станіслава Людкевича, а також цей напрямок. Будувати нові продукти – це завжди про розвиток.
Також, звісно, це вимушені умови. Потрібно придумувати нове, бо вимагає час, суспільство…
– Аудиторія стає вибагливішою…
– Звичайно. Тому дивуватися з нами, нашою командою містом – це чудова ідея.
«Не потрібно підносити Соломію Крушельницьку на п’єдестал»
– Повномасштабне вторгнення повертає українців до свого коріння, до творців історії, до лідерів різних епох. З когось ми так, так би мовити, струшуємо радянські нашарування, стираємо міфи. Ніби заново вивчаємо їхні історії, навіть у таких незвичних, здавалось би, форматах, як комікси, відео, навіть меми. Це плюс чи мінус, що нам доводиться якось мотивувати українців вчити своє? І що варто зробити, аби постать Соломії Крушельницької для українців була настільки ж крутою, як наприклад, Пучині, чию оперу вона врятувала для італійців?
Данута Білавич: Для цього нам треба розповідати про Соломію Крушельницьку, як про звичайну людину. Це надзвичайно талановита жінка, сильна, харизматична, з унікальним талантом. Але разом з тим, в неї було своє приватне життя. І воно було дуже цікаве, ці обставини впливали і на її творчість. Тож нам не потрібно підносити Соломію Крушельницьку на п’єдестал.
Були різні життєві обставини: успіхи, невдачі, проблеми, особливо в останні роки життя, з яких вона виходила гідно. Про це треба розповідати і ці обставини її життя дуже близькі нам, бо вона перебувала під тиском сталінського репресивного режиму. І ми це зараз дуже добре розуміємо.
Для мене Соломія Крушельницька є прикладом сильної, вольової жінки, яка себе реалізувала, могла здійснити свою мрію. І такою вона є для інших людей нашого покоління.
«Експозиція буде дуже виваженою і глибокою»
– Згадалося про Лесю Українку, адже це не хвора, немічна жінка – як колись подавалося, а новаторка української драми. Чи Іван Франко, як перший літератор, який заробляв літературою, а не вічний революціонер і все на тому. Пане Тарасе ви трохи менше року тому очолили музей Соломії Крушельницької, також ви є одним із керівників Львівського органного залу. Обидва заклади можна зарахувати до класичних. І є така думка, що їх аудиторія достатньо вузька – чи так це?
Тарас Демко: Ні, не вузька. У нас кілька цільових аудиторій і ми намагаємося щоразу більше і краще розуміти їх. Кому та чи ніша тематика може бути цікавою і як зробити зробити так, щоб їх залучити.
Насправді, часи найбільших потрясінь розкривають в людях найбільшу людяність. Вони пробуджують. Зазвичай всі думають, що коли складно, то люди стають злими. Та мені видається, що важкі часи розкривають в нас хороші почуття. І одним з них є те, що українці почали цікавитися своєю власною ідентичністю, культурою. І це також спонукає людей приходити до музеїв, концертних залів, до театрів. Зараз маємо в суспільстві небачений сплеск.
– Ми з колегами квитки на деякі події не можемо купити вже котрий місяць; не встигаємо, усе розкуповують миттєво…
– Те саме бачимо в музеї. Цикл концертів класичної музики, які ми почали в салоні Соломії Крушельницької – це завжди успішні проєкти. Бачимо багато відвідувачів, навіть, не зважаючи на те, що добудовуємо нову експозицію, вона упродовж кількох місяців частково працює.
Але вже на початку червня, саме в перший тиждень, – вперше анонсуємо – відкриємо повністю експозицію. Сподіваємося, що вона сподобається нашим гостям. Експозиція не буде революційною, а дуже виваженою і глибокою. Не буде літаючих предметів, якихось проекцій, але буде ґрунтовний підхід і до самої будівлі, і до приміщення з розумінням нашого часу. Думаю, що гостям буде затишно.
«Наші гості точно бачать якісний матеріал»
– Як змінилась робота музейників в умовах повномасштабної війни, розуміємо, що деякі експонати, заради котрих люди йшли, довелося з міркувань безпеки заховати? Є постійний ризик і максимально зберегти історію від знищення – це ще той виклик. Також додаються нові інструменти – це оцифрування архівів. Як зараз працюєте?
– Музей Соломії Крушельницької дуже унікальний в цьому питанні. Якщо традиційний музей це про якийсь артефакт і він або крихкий, або дуже стародавній і потребує значної охорони, то музей Соломії Крушельницької – це про документи, артефакти з її життя, Станіслава Людкевича і ще кількох великих постатей, серед яких Модест Менцинський. Це про історії.
І, згідно музейної етики, тисячі фотографій, які зберігаються в фондах, слід оцифровувати і робити якісні, ідентичні оригіналам копії. Тому наші гості точно бачать якісний матеріал, можуть відчути мистецький дотик і зрозуміти всю глибину експозиції. Але основним артефактом, як каже головна зберігачка фондів пані Ірина Криворучка, є сам будинок. А, як каже пані Данута, другим таким артефактом є – голос. І це те, що дуже важко сховати. Тож ми запрошуємо всіх відчути атмосферу місця, де хочеться бути та де багато світла.
– Коли ще львів’яни зможуть не лише у цю затишну і таку з натхненням описану будівлю завітати, почути голос української Батерфляй, але й прогулятися місцями музики і цвітіння?
Данута Білавич: Фактично цілий червень будемо проводити піші екскурсії. Вони є різні.14 червня – це місця музики і цвітіння, 8 червня – екскурсія Львів-театральний, а 21 червня – місцями Львівської сецесії.
Нам ці всі теми дуже близькі, бо у наших фондах зберігається не тільки архів Соломії Крушельницької, а й багатьох інших музичних діячів, про яких і розповідаємо. Напряму пов’язані з цими артефактами і можемо розповідати про цих людей неформально на основі оригінальних матеріалів.
Розмовляла Ніна Сукач
