Головне за день

Джо Байден офіційно оголосив про намір вдруге змагатися за президентську посаду на виборах 2024 року. Це відбулося на тлі наростаючого протистояння із Китаєм, а також суперечливих заяв китайського посла у Франції щодо легітимності держав пострадянського простору.

Свою гру за посилення на Близькому Сході продовжує вести і Туреччина. Саме для цього міністр закордонних справ Туреччини, разом із офіційними представниками Сирії та Ірану вирушив до Москви.

Як усі ці події можуть вплинути на перебіг російсько-української війни?

Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів Єгор Брайлян, кандидат історичних наук та міжнародний оглядач.

Відеоверсія розмови – тут.

Все залежить, хто буде радником Байдена

– Президент США Джо Байден офіційно заявив, що братиме участь у наступних президентських виборах. Його ймовірним конкурентом може стати Дональд Трамп. Який вплив це матиме на події в Україні?

– Офіційне висунення кандидатури Джо Байдена на президентських виборах це – важлива подія. Від неї залежатиме подальша зовнішня політика Вашингтону і подальша підтримка в російсько-українській війні. Звісно, пересічних американців цікавлять, насамперед, економічні питання, ціни на товари та продовольство. Не всі з 330 мільйонів громадян США цікавляться міжнародними темами.

США постійно перебувають у геополітичному шпагаті. З одного боку – Китай, як конкурент, загроза, а з іншого боку – РФ. Яким чином США обирають пріоритети?.. Поки вони недостатньо стримували Росію. Це дало РФ можливість здійснити широкомасштабне вторгнення на територію України і розпочати прямий геноцид української нації.

Думаю, все залежатиме не стільки від Джозефа Байдена-молодшого, як від того, хто буде його зовнішньополітичними радниками та його міжнародною командою. Зараз бачимо, що з одного боку є Джейк Салліван, радник президента США з питань національної безпеки, з іншого – Ентоні Блінкен, держсекретар США (міністр закордонних справ). Вони виступають трохи з відмінною риторикою, хоча обидва підтримують Україну. Блінкен – послідовніший, а Салліван більш відомий тим, що виступав за замирення з РФ. Саме він був ініціатором Женевської зустрічі Байдена і Путіна у червні 2021 року. Це був період загострення на кордоні та скупчення військ.

Думаю, все залежатиме від команди Байдена. І так само все залежатиме від команди Трампа чи іншого республіканського кандидата. До прикладу, Рона Десантіса, губернатора штату Флорида. У нього також є всі шанси стати кандидатом від Республіканської партії.

До речі і в Демократичній, і в Республіканській партіях є різні табори і люди абсолютно різних поглядів. Але є частина республіканців і частина демократів, які говорять: «Навіщо так довго підтримувати Україну?». Є ж Китай, є Тайвань, є напівпровідники чи інші економічні моменти, які мали б турбувати США. Також вони можуть позиціонувати себе як ізоляціоністська держава, за це виступає Дональд Трамп. Мовляв, навіщо допомагати союзникам у всьому світі, витрачати гроші на Японію, Австралію, європейських союзників чи блок НАТО? – нехай вони самі забезпечують свою оборону.

Демократ Клінтон був причетним до бомбардування Белграду

– Республіканці виступали такими собі яструбами та проводили різкішу політику, а демократи більше переймалися соціальними проблемами. Зараз ці кордони трохи розмиваються. Адже як ви зазначили, і в одній, і в іншій партії є представники, котрі мислять по-різному…

– Так. Але є нюанси. Ми можемо пригадати демократа Білла Клінтона, котрий був причетним до бомбардування Белграду у березні 1999 року. Хоча Клінтон відомий тезами про глобалізацію, регіональну інтеграцію, відкриттям ринків для Китаю.

Цікавим залишається момент зміни позиції як Республіканської, так і Демократичної партії щодо війни. Є дослідження щодо війни в Афганістані, Іраку, з’явилися навіть певні кореляції щодо російсько-української війни. Той період, коли надавалася революційна допомога (до прикладу, у травні-червні 2022 року – американські реактивні артилерійські системи HIMARS, інше важке озброєння), американські політики бачили результат цієї військової допомоги. Адже тоді відбулося звільнення півночі України, Херсону, Харківщини. Від ситуації на фронті буде залежати міжнародна допомога Україні. Це також варто враховувати, аналізуючи громадську думку у США.

Для нас дуже важливий Китай

– Від ситуації на фронті залежатиме весь геополітичний розклад. До прикладу, заява посла Китаю у Франції, котрий поставив під сумнів суверенітет колишніх радянських республік. Невже посадовець такого рівня міг висловлювати особисту думку?..

– Китай не мав своєї ліберальної традиції у ХХ столітті. В них відбулося падіння монархії, потім – Китайська Республіка і Китайська Народна Республіка, міграція партії Гоміндану на Тайвань. Тому в комуністичному Китаї дипломатія Пекіну передбачає використання російських ресурсів для домінування у світі. Тож цю заяву посла Китаю у Франції я б зчитував також як підривання суверенітету РФ.

Згодом це відео видалили зі сайту МЗС Китаю, а речниця Міністерства закордонних справ Китаю Мао Нін заявила, що Китай поважає територіальну цілісність України.

– Але для нас Китай – важлива країна…

– Безумовно. За даними 2021 року КНР була найбільшим торговельним партнером України. Зрозуміло, що більшість нашого експорту до КНР становила аграрна продукція.

До речі, це стосується не лише Китаю, але й Індії та Бразилії. Якби вдалося вигнати Росію з Ради Безпеки ООН, ми б могли пройти до Індії. Індія за кількістю населення перевищила Китай, Індія володіє ядерною зброєю, є економічно важливим партнером чи партнером у галузі медицини.

Це також стосується і африканських країн.

Туреччина хоче посилень на Близькому Сході

– До Москви завітали міністри закордонних справ трьох країн: Сирії, Ірану і Туреччини. Тема їхньої дискусії мала б стосуватися антитерористичних загроз. А про що вони могли розмовляти насправді?

– Наприкінці минулого року у Москві відбулася зустріч міністрів оборони Туреччини та Сирії. Зараз суть полягає в тому, що Туреччина хоче поділити свої сфери впливу на півночі Сирії, де мешкають курди. А курди це – бездержавний народ, який проживає на території чотирьох країн: Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії. Туреччина цього народу не визнає. Москва залишається єдиним місцем, де можуть обговорити ці моменти: військово-політичний вплив Туреччини в Сирії і замирення між Іраном та Туреччиною. Нагадаю, що іранські бойовики постійно дестабілізують ситуацію на Близькому Сході.

Тож з одного боку, є два союзники, дві диктатури – Іран та Москва, а з іншого – Туреччина і Сирія. Свого часу Туреччина збила російський військовий літак, який летів до Сирії. Це було досить «непоганим» проявом спілкування Туреччини з Росією.

Зараз ми бачимо, що Туреччина хоче посилень на Близькому Сході. З одного боку, Китай виступав за нормалізацію відносин між Саудівською Аравією та Іраном (двох країн, які ворогують між собою в Ємені), а з іншого боку є Сирія, де з 2011 року триває громадянська війна і повстанці ведуть боротьбу проти Башара аль-Асада.

З 2015 року Росія прямо втрутилася в Сирію, знищила Алеппо. На руках російських військових – десятки тисяч смертей. Але українські військові вже зробили з них «хороших» російських військових. Адже кожен 200-ий росіянин це – «гарний» росіянин.

Розмовляв Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич