«Відрижка 90-их років». Археолог Бандрівський про ситуацію в пам’яткоохоронній сфері та «чорних копачів»
- Субота, 21 жовтня 2023
Якою в Україні є ситуація в пам’яткоохоронній сфері, чим небезпечна діяльність «чорних копачів» і чому з ними ніхто не бореться – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» доктор історичних наук, археолог Микола Бандрівський.
Відеоверсія розмови – тут.
«Дєд хабар» і квазірелігія «чорних копачів»
– Археологи, відкопуючи щось добре називають це «хабарем». Ви зараз працюєте в експедиції. Чи знайшли якийсь «хабар»?
– Так говорять «чорні копачі». Вони мають свій сленг і на ньому «хабар» означає унікальну річ, яку можна вигідно продати. Серед дослідників таких висловлювань немає. У «чорних копачів» є ще інше словосполучення «дєд хабар». Це такий напівкримінальний жаргон. Тут вже є ознаки якоїсь квазірелігії. Вони виставляють ролики з жертвоприношеннями тому «дєду хабару». Кладуть туди продукти, монетки та інше, кажуть якісь побажання, мають для цього навіть спеціальні формули.
– А як ви називаєте свої унікальні знахідки?
– Ніяк. Для археологів усе цінне і неповторне: горщики, перерізи, бронзові, залізні чи золоті вироби. Ми не відділяємо золото від усього іншого. У іншому випадку це не наука.
– Кажуть, в Україні є 300 археологів, які постійно працюють?
– Їх понад 200. А «чорних копачів» – багато тисяч.
Українська археологія беззахисна перед «чорними копачами»
– Кажуть, що металошукачів в Україні близько 300 тисяч. Чи так це насправді?
– З моїх спостережень, зараз майже кожне українське село має окремі групи людей, які ходять з металодетекторами. Річ не лише в старожитностях. Люди займаються пошуком кольорових металів, заліза. Вони це потім здають. Їх є невелика частка – 3-5% від загального числа копачів.
Загалом, за моїми спостереженнями, людей, котрі займаються цією незаконною діяльністю можна поділити на три групи. Перші це – романтики, які йдуть у поле для поповнення своїх приватних колекцій чи заради цікавості. Їх стимулює пошук, тому вони часом називають себе пошуківцями. Вони не вважають себе причетними до науковців.
Друга група є дуже небезпечною і завдає багато шкоди. Вони вирушають в поле бригадами, кооперуються, мають техніку, шукають те, що можна потім продати на аукціонах.
– Як вони вибирають локації?
– Отут дуже цікаве питання і воно стосується третьої групи. У них є аналітичні центри, які опрацьовують наші наукові публікації, бо ми даємо геодезію – робити це нас зобов’язує наука. Я не перебільшую. Ця група вже почала викладати абсолютно усе знайдене у вільний доступ у Інтернеті. Ці аналітичні центри чудово розуміють наші праці, при цьому мають доступ до інформації, яка ще не оприлюднена дослідниками.
В Україні немає механізму, який би зупинив «чорних копачів»
– У них є консультанти археологи?
– Не можу цього ні заперечити, ні підтвердити. Вони добре підготовлені. Беруть мапи Фрідріха фон Міґа 18 століття та середини 19 століття (кілометрівки), на яких окремими позначками показані «корчми». Для «чорних копачів» «корчма» це – золоте дно. Вони, є таке слово «бомблять», тобто піддають нелегальним розкопкам старі панські садиби, маєтки, працюють на замках. Фактично українська археологія перед ними беззахисна. В Україні немає механізму, як зупинити це нашестя. Є стаття Кримінального кодексу України, закони «Про охорону археологічної спадщини», «Про охорону і використання пам’яток історії та культури». Усе це є, але…
– Ви назвали три категорії копачів, остання – це як організована злочинність. Їх знахідки йдуть у приватні зарубіжні колекції?
– Вони виставляють їх на продаж на аукціонах. Частина, назвемо їх платоспроможних українців, вважають, що зараз вигідніше вкладати гроші не стільки у нерухомість, як у старожитності. Бо їх вартість щораз зростає. Вони беруть приклад з Заходу, де багатії намагаються такі приватні колекції легалізувати, щоб до них не було претензій.
«Чорні копачі» вважають, що в Україні так можна чинити. Бачу результати їхніх незаконних пошуків у Львові. Це тисячі шурфів, ям, частина їх закинута. Це загроза національній безпеці.
Беззаконня «чорних копачів» не карається
– Чи відомо вам, щоб когось серйозно покарали? До прикладу, була інформацію, що у Тернопільській області «чорного копача» за «хабар» у 300 тисяч оштрафували на 1 700 гривень.
– Точніше, продав за 6 тисяч умовних одиниць, а його оштрафували на кілька тисяч гривень. Суд виніс таку постанову. До речі, в мережу викладено прізвище судді та перебіг процесу.
Це своєрідне заохочення для «чорних копачів», бо вони фактично нічим не ризикують. Заплатять кілька тисяч та й усе. Це щось подібне до зруйнування пам’ятки архітектури у Львові. До прикладу, є кам’яниця 16-17 століття і інвестору вигідніше мати справу з вільною земельною ділянкою, аніж з реставрацією цієї пам’ятки. Інвестор домагається складення фіктивного акту про її аварійність, а потім усе зносить.
Нашу ситуацію в пам’яткоохоронній сфері я би назвав «відрижкою 90 років». Тобто беззаконня не карається. Ба більше, інвестори навіть у кошторис включають кошти на штрафні санкції.
– Крім жадоби наживи, це неосвідченість, безкультур’я наших підприємців?
– Дикий капіталізм. У Львові прибічники такого капіталізму здебільшого ходять у вишиванках і до церкви.
«Чорними копачами» повинні зайнятися правоохоронці
– Скільки разів до вас за консультаціями зверталися правоохоронці, щоб порушити кримінальну справу проти таких копачів?
– Ні до мене, ні до моїх колег, наскільки мені відомо, таких пропозиційн не надходило. Хоча я включений у робочу групу щодо протидії чорному копу при Львівській обласній раді. Поки правоохоронні органи не почнуть виконувати вимоги законів щодо «чорних копачів», справа не зрушиться.
– Тобто за 30 років Незалежної України ніщо і ніхто не стоїть на заваді «чорних копачів»?
– Ні, не 30. Металодетектори масово з’явилися років 10-12 тому. До того це був аматорський коп і не можна було казати, що він мав такі загальноукраїнські масштаби.
Потрібно імплементувати європейське законодавство до українських умов
– Як з «чорними копачами» вчиняє цивілізований Захід?
– Такої проблеми як «чорний коп» чи розкрадання старожитностей там не існує. На Заході усе чітко регламентоване. Скажімо, у Польщі колеги співпрацюють з тими людьми, яких цікавить старовина. Їх залучаютьдо археологічних експедицій. Ті ніколи не займаються якимись самовільними розкопками. Знають, що можуть законно копати у складі наукових експедицій. В Британії пошуківець мусить зареєструватися. Першість у викуповуванні найцінніших знахідок має держава. Ті дублікати, які державі не потрібні, пошуківець залишає собі.
Зараз люди, які вважають себе археологами, хоча насправді далекі від цієї науки, пропонують нові законопроєкти щодо протидії «чорному копу». Але не слід цього робити, оскільки це породить чергову хвилю корупції. Далі буде як завжди – усе залагодять за хабарі. Я пропоную імплементувати європейське законодавство до українських умов. Більше нічого придумувати не потрібно.
На Вінничині копачі відкрито грабують кургани
– Чи не вдаються «чорні копачі» до грабунку легальних археологів під час експедицій?
– На Вінничині вони відкрито грабують кургани упродовж кількох тижнів. При цьому і сільський голова, і дільничний чудово знали, хто саме копає. В результаті маємо кілька пограбованих курганів скіфського, сарматського часу. Це те, що журналістам вдалося дізнатися і представити у мережі.
– А їх цікавлять усі знахідки чи лишень дуже коштовні?
– Лише вартісні. Вони підходять до цього дуже меркантильно. Затрати на розкопки кургану мають окупитися. «Чорних копачів» не цікавлять кераміка, вироби з кістки, органіка, навіть бронза. Їм потрібні тільки мистецькі речі, виготовлені з кольорових металів.
– Напевно це добре, що їх не цікавлять усі речі, які знаходять археологи?
– Приходити після них це просто розпач. Бо для науковців знахідка, яка зрушена зі свого місця – уже немає цінності. Ми не знаємо, де вона лежала, у якому контексті, чи була внесена у насип кургану, чи це якийсь сторонній об’єкт, який пізніше туди потрапив. 90% це – втрачена наукова вартість.
Тунелеподібні печери призначалися для укриття
– Є ще одна цікава тема – виявлені печери, що мають неприроднє походження…
– Я назвав би їх «тунелеподібні печери». Ці печери створені руками, там є сліди інструменту. Їх висота – 1,7-2 метри, ширина – до 80 см. Є головний центральний тунель і є бічні відгалуження. У тих бічних відгалуженнях є ще інші тунелі, на яких вирубані східці, що йдуть під воду. Тобто є якесь приміщення, яке виконує функцію сифону. Усі ці печери розташовані на Івано-Франківщині: у Середньому Березові, біля Косова, в Шешорах, в селі Сукіль Долинському району. Їх обстежувала наша експедиція і ми зауважили, що вода використана для блокування входу в приміщення.
– Яке призначення цих тунелів?
– Наразі це сфера гадань і тому я її оминаю. Лише маю факти і намагаюся їх з’ясувати. Була розроблена якась спеціальна система отих штучних тунелеподібних печер. З якою ціллю і коли, наразі не знаю. Такі речі важко датувати. Можна припустити, що вони призначалися для якогось укриття. Бо жити у тих печерах неможливо. Там з усіх сторін капає вода, холодно. Назвати їх печерами пустельників абсолютно теж не можна, оскільки знаємо, як виглядають скелі ченців-схимників.
Варто було б якимось способом відкачати ту воду, чи вище по руслу зробити загату і перенаправити потік води в інше русло. А потім проникнути у ті недоступні приміщення.
– Чи давно вони вам відомі?
– За моєї ініціативи у 1995 році була проведена наукова конференція під назвою «Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення України». Вийшов друком збірник матеріалів з картами і малюнками. Цей збірник є в інтернеті. Саме в ньому вперше оприлюднено розташування цих печер.
– Чи правильно розуміємо, що принцип сифона мав працювати у певні сезони року. Тобто коли вода щезала, з’являвся доступ у нижні частини печери, а потім туди знову не можна було потрапити?
– Ні. Сезонність до цього не має стосунку, бо є постійний притік води. Взимку він – один, влітку та навесні – інший. Але вода увесь час тече тим самим руслом.
– Чи може статися так, що печерами зацікавляться «чорні копачі»?
– Свої варіанти проникнення у наразі недоступні приміщення може запропонувати будь-який інженер. Я так само маю своє бачення, але як на це зреагують «чорні копачі», важко сказати.
Історія Галичини йде паралельно, не контактуючи з археологією
– Пане Бандрівський, що зараз вас найбільше цікавить у археологічних пошуках?
– Намагаюся пов’язати знахідки, скажімо, скіфського часу, латенського часу (часи кельтів) з конкретними етносами на території Галичини. У нас так склалося, що історія Західної України чи конкретно Галичини йде паралельно, не контактуючи з археологією. Тобто, є археологія – з назвою культур менш зрозумілих широкому загалу, з якимось таблицями знахідок і є окрема історія племен, етносів, які мешкали тут, на Заході України у різні часи, і стику, контакту між ними немає.
Якщо загуглити «кельти в Галичині» чи на Заході України, то відкриються десятки окремих статей, а конкретики, яка б показала сліди кельтів саме у Галичині немає. Якщо є якісь знахідки, то вони випадкові і не доказують фізичної присутності тут кельтського елементу.
Так само дакійський елемент або згадки, пов’язані з хорватами, рутенами чи гунами. Про гунів написано десятки книжок, а ви знайдіть хоча б одну наукову статтю щодо гунів в Україні. Це тема, яка була табуйована, як радянською, так і на на жаль, сучасною Україною.
Розмовляв Роман Шостак
Записала Наталка Сохан
