Головне за день

Фахівці Інституту вивчення війни проаналізували заяви Путіна під час його пресконференції 14 грудня.

Про це йдеться у звіті ISW, повідомляє Українська правда.

Аналізуючи пресконференцію президента Росії Володимира Путіна, ISW зазначають, що російський диктатор використав захід, щоб обговорити свої цілі в Україні, конкретні оперативно-тактичні ситуації на фронті та конкретні занепокоєння російських військовослужбовців і добровольців у набагато більш публічний і тривалий спосіб, ніж у своїх попередніх заявах про війну з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Готовність Путіна присвятити значну частину свого виступу війні в Україні свідчить про зростання його впевненості в тому, що він може звертатися до російської громадськості з цього питання, а це, у свою чергу, може свідчити про його впевненість у перспективах Росії в Україні після відносно успішних російських оборонних операцій у західній частині Запорізької області та відчутних коливань у підтримці України з боку Заходу.

Путін не запропонував нового підходу до війни, не описав, як Росія має намір досягти перемоги в Україні, і не уточнив, як виглядатиме російська перемога.

«Багато заяв Путіна від 14 грудня схожі на шаблонні заяви про російську війну в Україні, які він зробив, наприклад, під час виступу на засіданні колегії Міністерства оборони Росії майже рік тому», – кажуть аналітики.

Також у звіті зазначають: «Путін не описав, які саме зміни в українських Збройних силах становитимуть «демілітаризацію», хоча мета Росії майже напевно полягає в тому, щоб позбавити Україну засобів для самозахисту і дозволити Росії нав’язувати Україні свою волю силою, коли Кремль цього забажає».

Його заклики до українського «нейтралітету» є вимогами до України внести зміни до Конституції, яка наразі зобов’язує Україну прагнути до членства в НАТО, і взяти на себе зобов’язання не вступати до НАТО або Європейського Союзу.

Вони є частиною довшого переліку ширших російських цілей за межами України, які включають постійний мораторій на розширення НАТО, заборону на розміщення західних ударних озброєнь поблизу Росії, а також фактичне повернення сил НАТО до рівня 1997 року.

Путін вчергове висловив своє небажання брати участь у переговорах з Україною і заявив, що мир буде лише тоді, коли Росія досягне своїх максималістських цілей.

ISW продовжує оцінювати, що максималістські цілі Путіна рівнозначні повній капітуляції України і Заходу. Ці максималістські цілі також не відповідають інтересам України і Заходу.

Крім того, Путін заявив, що угруповання російських військ в Україні є набагато більшим, ніж визнають навіть російські офіційні особи, ймовірно, намагаючись одночасно зняти постійні побоювання Росії щодо нової хвилі мобілізації та деморалізувати Захід і Україну.

Ключові висновки ISW за 14 грудня:

Президент Росії Володимир Путін продемонстрував помітну впевненість у публічному обговоренні війни Росії проти України 14 грудня, але не зміг чітко визначити кінцеву мету повномасштабного вторгнення, яке він розпочав 24 лютого 2022 року.

Він підтвердив свої максималістські цілі російської війни в Україні.

Ці максималістські цілі також не виключають анексії Росією окупованих українських територій або додаткових територіальних завоювань.

Путін спробував риторично контекстуалізувати подальші максималістські цілі Росії в Україні в рамках ширшої концепції російського «суверенітету» – ідеологічної лінії, яка була послідовною у формулюванні Кремлем російської національної безпеки та зовнішньої політики ще до повномасштабного вторгнення в Україну.

Російський диктатор заявив, що угруповання російських військ в Україні є набагато більшим, ніж його характеризують навіть російські офіційні особи, ймовірно, намагаючись одночасно зняти постійні російські побоювання щодо нової хвилі мобілізації і деморалізувати Захід і Україну.

Різниця в кількості російських військовослужбовців, які беруть участь у війні, ймовірно, пов’язана з різною категоризацією і не відображає значного збільшення чисельності росіян на фронті.

Путін, зокрема, торкнувся тактичної та оперативної ситуації у східній (лівобережній) частині Херсонської області, але утримався від обговорення активних російських наступальних операцій на сході України.

Публічні дискусії Путіна про проблеми на фронті та про російські військові зусилля в цілому можуть перенаправити громадський гнів щодо проблем у війні на Міністерство оборони Росії.

Путін також намагався переконати російську громадськість, що економіка РФ є стійкою перед обличчям міжнародних санкцій і наслідків війни в Україні.

Він продовжував висловлювати все більш антиізраїльську позицію щодо війни між Ізраїлем і ХАМАСом, що, ймовірно, свідчить про подальше погіршення російсько-ізраїльських відносин.

Також Путін намагався применшити погіршення вірменсько-російських відносин і зняти з російських сил будь-яку відповідальність за втрату Вірменією Нагірного Карабаху, оскільки Вірменія, схоже, фактично утримується від участі в очолюваній Росією Організації Договору про колективну безпеку.

Російські війська продовжували наступальні операції вздовж лінії Куп’янськ-Сватове-Кремінна, поблизу Бахмута, під Авдіївкою, на захід і південний захід від Донецька, у прикордонній зоні Донецької та Запорізької областей, на заході Запорізької області, а на деяких ділянках просунулися вперед.